Євреї з України: Хаїм Кахане – від українських боїв у Львові до створення ізраїльських десантних військ

У листопаді 1918 року вісімнадцятирічний єврей Хаїм Кахане вступив в українське збройне формування, яке боролося з польськими військами за Львів. Через тридцять років він брав участь у створенні перших парашутних підрозділів Армії оборони Ізраїлю. Між цими подіями вмістилися Перша світова війна, організація єврейської самооборони в Австрії, служба в британських командос і диверсійні рейди проти нацистських військ від Лівії до грецьких островів.

Автор: Олександр Хмельницький | НАновини, рубрика «Євреї з України»

В австро-угорській армії Хаїма стали називати Карлом. Під цим ім’ям його згодом знали і в Ізраїлі. Найбільш детальну біографію опублікував проект Jewish Heroes; іншу версію військового шляху відновив полковник запасу, військовий історик доктор Бені Міхельсон для ізраїльського Музею єврейського воїна Другої світової війни. Дати та окремі епізоди в цих розповідях не завжди збігаються. Тому там, де немає незалежного документа, важливо говорити саме про біографічне свідчення, а не про доведене подію.

1900–1913 роки. Смолянка, Микулинці, Тернопіль — перші роки життя

Хаїм Кахане народився 6 серпня 1900 року у Східній Галичині, що тоді входила до Австро-Угорщини. Міхельсон називає місцем народження Смолянку неподалік від Микулинців, на території сучасної Тернопільської області України. В окремій ізраїльській музейній картці названі Микулинці. Метричний запис, що дозволяє усунути розбіжність, поки не встановлений.

Батько, Йосиф Кахане, походив із Скоморохів, мати, Песя Маргуліс, — з Теофіловки на території сучасної Вінницької області. У сім’ї росли дочка Бране і шестеро синів: Давид-Пінкас, Авраам, Єкель, Яків-Ісаак, Борух і Хаїм. Сім’я була релігійною і, судячи з біографічних описів, досить забезпеченою.

Батько дотримувався суворих правил виховання, пояснюючи проступки дітей єцер ха-ра — поганим спонуканням у єврейській релігійній традиції.

Хаїм відвідував хедер — традиційну початкову єврейську школу. Дорога в сусіднє село проходила через міст, де місцеві підлітки, за спогадом, підстерігали єврейських учнів, били їх і відбирали їжу. У семирічному віці Хаїм вступив у бійку з їхнім ватажком на ім’я Степан: отримав удари палицею, потім на нього посипалися камені. Вдома батько покарав уже самого Хаїма за зіткнення з неєвреями.

Пізніше хлопчик утік з дому в Тернопіль, перебивався випадковими заробітками і повернувся з одягом і подарунками, купленими на власні гроші. Jewish Heroes говорить про кілька місяців відсутності, Міхельсон — приблизно про рік. У біографії зберігся і випадок з приїхавшим у Микулинці цирком: не маючи 20 крейцерів на квиток, Хаїм спробував пройти безкоштовно, дістав перочинний ніж під час сварки з охороною і був покараний місцевими жителями, включаючи міського голову на прізвище Курц.

Усі ці подробиці дозволяють побачити живого, впертого галицького підлітка, але походження розповідей не повністю простежено: поліцейські, шкільні або сімейні документи, окремо підтверджуючі міст, цирк і втечу, не представлені. Публікувати їх слід саме з такою застереженням.

Переїзд сім’ї до Відня відноситься приблизно до 1912–1913 років. Міхельсон вказує 1912 рік; Jewish Heroes повідомляє, що спочатку до тітки поїхала старша сестра Бране, а Хаїм приїхав після бар-міцви — єврейського релігійного повноліття в 13 років, яке припадало приблизно на 1913 рік.

У Відні він познайомився з сіоністською молоддю, почав відвідувати її зібрання і вперше побачив біло-блакитний єврейський національний прапор. Ідея майбутньої єврейської держави увійшла в його життя ще до першої військової служби.

1914–1918 роки. Австро-угорська армія і полк, в якому переважали українці

Після початку Першої світової війни мобілізували Йосифа Кахане, а старшого сина Давида-Пінкаса відправили на сербський фронт. Хаїм теж попросився добровольцем, але був занадто молодий. У біографії говориться, що батька направили на італійський фронт вже на початку війни; тут є неточність, оскільки Італія вступила у війну проти Австро-Угорщини тільки в травні 1915 року. Можливо, це призначення відбулося пізніше.

У 1917 році Хаїма призвали в імператорську армію і відправили на підготовку в Моравію, область нинішньої Чехії. Серед запам’яталися йому обставин були сувора муштра, побори і єфрейтор-русин, який вимагав гроші у новобранців. «Русинами» в документах Австро-Угорщини зазвичай називали східнослов’янське, перш за все українське, населення Галичини. У німецькомовному армійському середовищі Хаїм став Карлом.

Він служив у 15-му Галицькому піхотному полку імені барона фон Георгі. За історичною довідкою про полк, у довоєнному складі числилися 62% русинів, 29% поляків і 9% представників інших національностей. Округ комплектування знаходився в Тернополі; другий батальйон у мирний час розміщувався у Львові. Це не означає, що конкретна рота Кахане мала точно такий же склад восени 1918 року, — її список не знайдений.

У червні 1918-го, згідно з біографією, Кахане направили на італійський фронт до річки П’яве. Під час наступу 15–23 червня австро-угорська армія зазнала великих втрат, а його підрозділ після повернення в Моравську Остраву довелося поповнювати. Далі джерела описують повернення під Тернопіль, наскрізне кульове поранення в пахову область, госпіталь і нову службу. Солдати брали участь у реквізиціях зерна, худоби і коней, розплачуючись з селянами швидко знецінюваними купюрами.

Але є хронологічна проблема.

Jewish Heroes поміщає бої з росіянами під Тернополем після італійської кампанії 1918 року, хоча Брест-Литовський мир з Радянською Росією був укладений 3 березня. Ймовірно, тут змішані епізоди різних місяців; дату і обставини поранення не можна вважати встановленими. До листопада 1918-го Кахане, однак, вже описується як капрал, який пройшов армійську підготовку і мав бойовий досвід.

Листопад 1918 року: розпад Австро-Угорщини і перехід Кахане на українську сторону

У жовтні–листопаді 1918 року Австро-Угорська імперія розпалася після поразки в Першій світовій війні. На її території почали виникати незалежні держави, а колишня імператорська армія розділялася за національною ознакою.

18 жовтня 1918 року у Львові була створена Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Вже 19 жовтня вона оголосила про створення української держави на українських землях Австро-Угорщини. 31 жовтня українські військові керівники прийняли рішення встановити контроль над Львовом, не чекаючи передачі влади австрійською адміністрацією.

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року українські військовослужбовці зайняли найважливіші адміністративні установи Львова. Ці події увійшли в історію як Листопадовий чин — Листопадове повстання. 1 листопада у місті встановилася українська влада, однак польські збройні формування виступили проти неї. Почалися бої за Львів.

9 листопада 1918 року було сформовано уряд нової української держави — Державний секретаріат. 13 листопада Українська Національна Рада прийняла Тимчасовий основний закон, юридично закріпивши існування Західно-Української Народної Республіки — ЗУНР, держави, що виникла на території колишньої австрійської Галичини. У той же день був прийнятий закон про організацію її збройних сил.

Саме в цій обстановці, у листопаді 1918 року, вісімнадцятирічний Хаїм Кахане опинився перед вибором подальшої військової служби. Військовослужбовці, ще недавно присягали одному імператору, розділилися за національними таборами.

Згідно з біографічним проектом Jewish Heroes, польський командир роти Кахане зібрав солдатів, повідомив про розпад монархії і оголосив їх вільними від колишньої присяги. Польські військовослужбовці організовано пішли. Українці залишилися у львівському гарнізоні і запропонували Хаїму вступити до них.

У той же день на одній з вулиць Львова Кахане зустрів знайомого єврейського лейтенанта Гольдберга, який брав участь у місцевому сіоністському комітеті. Хаїм пояснив, що хоче служити серед українців, щоб у єврейської громади Львова була своя людина в їхніх збройних силах. Гольдберг підтримав його рішення: зняв старі австро-угорські знаки розрізнення і прикріпив до головного убору біло-блакитну стрічку єврейського національного руху.

Точна календарна дата переходу Кахане в український підрозділ в опублікованій біографії не вказана. Відомо, що це сталося під час листопадових подій 1918 року, до відходу українських військ зі Львова в ніч з 21 на 22 листопада.

Кахане не переставав бути сіоністом, вступаючи в український підрозділ. За його опублікованою біографією, він розраховував перш за все допомагати євреям, які опинилися між українськими і польськими збройними формуваннями. Його рішення слід розглядати з урахуванням цього мотиву, не приписуючи йому політичні погляди, яких він сам документально не формулював.

Український унтер-офіцер у Львові: бої, хліб, дрова і допомога загиблим

Після вступу в українське формування капрала Хаїма Кахане підвищили до унтер-офіцера — молодшого командира, за положенням близького до сучасного сержанта ЦАХАЛу. Він очолив невелику групу військовослужбовців, брав участь у вуличних боях і атаці на укріплену польську позицію. Згідно з біографією Jewish Heroes, за проявлену в бою ініціативу його похвалив український полковник, зовні нагадував університетського викладача. Ім’я офіцера, номер частини і склад підрозділу Кахане встановити поки не вдалося.

У перервах між боями Кахане допомагав єврейським жителям міста. Вночі приходив до сімей, попереджав про небезпеку, радив покинути Львів і вирушити на захід. Тим, хто залишався, доставляв хліб, вугілля і дрова. Допомагав і з похованням загиблих: перевозив їхні тіла на ручному візку до місця поховання. У місті, розділеному збройними противниками, така робота була небезпечна сама по собі.

Одного разу, коли Кахане перевозив тіла загиблих, до нього підбіг хлопчик і попередив про озброєних людей біля єврейського кварталу. Кахане тимчасово залишив тіла в порожньому кінотеатрі і вирушив до свого підрозділу. Він вимагав від підлеглих виступити на захист жителів, але солдати відмовилися. Тоді, згідно з Jewish Heroes, Кахане взяв гвинтівку, дві гранати і пішов до єврейського ринку один.

По дорозі він повторював «Кідуш ха-Шем» (קידוש השם) — «освячення Імені Всевишнього». У єврейській традиції це поняття пов’язане з вірністю Богу і готовністю відстоювати свою віру навіть перед обличчям смертельної небезпеки. Біля торгових лавок Кахане побачив групу озброєних людей і кинув у їхній бік гранату. Біографічна розповідь повідомляє, що нападники впали, але не уточнює ні їхньої кількості, ні подальшої долі.

Усі ці події відносяться до листопада 1918 року, до відходу українських військ зі Львова в ніч з 21 на 22 листопада. Точні дати підвищення Кахане, бойових зіткнень і події біля єврейського ринку невідомі. Незалежних бойових донесень або інших документів, що підтверджують описану атаку з гранатою, поки не виявлено. Цей епізод слід розглядати як біографічне свідчення, не змішуючи його з подальшими подіями у Львові.

Єврейська міліція Львова і українські війська — не одне і те ж

Історія Кахане розгорталася на тлі більш широкого і неоднозначного українсько-єврейського військового співробітництва. Український дослідник Олег Стецишин у науковій роботі «Військова співпраця єврейського населення Галичини із ЗУНР (1918–1923 рр.)», опублікованій у 2024 році, використовував архівні документи про збройні формування єврейських громад.

За наведеними ним відомостями, 7 листопада 1918 року у патрулюванні Львова брали участь 195 єврейських міліціонерів і 24 офіцери; 13 листопада — 237 міліціонерів і 37 офіцерів. Обговорювалося створення спільної українсько-польсько-єврейської міліції з рівним представництвом трьох громад, але польська сторона такої моделі не прийняла. До середини місяця набирали нові єврейські міліційні роти, обіцяючи добровольцям 10 австрійських крон на день, харчування і розміщення.

В інших містах Галичини — Коломиї, Бродах, Тернополі, Підволочиську — єврейські загони охороняли порядок, взаємодіяли з українською владою і іноді отримували від них зброю і форму. Архівний документ згадує десятьох колишніх єврейських міліціонерів з Бродів, які пішли разом з українськими військами. Стецишин також наводить відомості про інших євреїв у підрозділах Галицької армії.

При цьому єврейська міліція Львова офіційно дотримувалася нейтралітету і не була частиною Української Галицької армії. Окремі євреї, які вступали в українські формування, приймали особисті рішення. Таку різницю не можна стирати, інакше вийде невірна картина взаємин цілих громад.

Пізніше, вже у червні 1919 року, був створений Єврейський ударний курінь Соломона Ляйнберга у складі Галицької армії. Він не був підрозділом, де документально встановлена служба Кахане в листопаді 1918-го. Історію цього формування, його складу, підпорядкування і бойового шляху НАновини раніше розбирали в матеріалах «Історія „Іудейського куреня“ у складі Української Галицької армії 1919 року» і «Під зіркою Давида і українським прапором: єврейські військові підрозділи України, їхні забуті командири і дорога до майбутнього Ізраїлю».

21–24 листопада 1918 року. Відступ, польський полон і погром

У ніч з 21 на 22 листопада українські війська покинули Львів. За біографічною розповіддю, Кахане проник на військовий склад, взяв патрони і сигарети і підпалив будівлю, не бажаючи залишати майно противнику. Намагався вибратися верхи, але натрапив на польський авангард і сховався в порожньому кінотеатрі. Там виявилися ще два українських солдати. Усіх трьох взяли в полон.

Полонених привели в гімнастичний зал. Старший офіцер розпорядився їх розстріляти. Кахане, за розповіддю, зробив вигляд, ніби офіцер викликав його, вийшов повз охоронця, вивернув шинель навиворіт і викинув військовий головний убір. Потім він кілька днів ховався у єврейського гончара, чий будинок знайшов за вивіскою.

У Львові в ці дні стався антиєврейський погром 22–24 листопада 1918 року. Вбивства, грабежі і руйнування підтверджуються джерелами, не залежними від біографії Кахане: документами американської дипломатичної місії і дослідженням польського історика Збігнєва Запоровського. Оцінки числа єврейських жертв розходяться: єврейський комітет допомоги називав 72 загиблих, комісія Генрі Моргентау — 64. Ці цифри відносяться до різних методик підрахунку і не повинні механічно складатися.

За біографією, Кахане побачив розорені єврейські будинки і загиблих жителів. Потім зареєструвався як колишній австро-угорський військовослужбовець, скориставшись ім’ям Карл і знанням віденських вулиць і районів. Він отримав документи на виїзд, дістався до поїзда з повертаються з Росії австрійськими полоненими і частину шляху проїхав у кабіні машиніста. У Відень повернувся на Хануку, коли рідні вже вважали його розстріляним разом з двома українськими полоненими.

Важлива розбіжність: Jewish Heroes пов’язує повернення Кахане з кінцем 1918 року, тоді як Бені Міхельсон пише про українську службу приблизно протягом року і приїзд до Відня на початку 1920-го. Український історик Юрій Юзич у публікації «Єврейський націоналіст, який добровольцем вступив в УГА» від 8 січня 2024 року теж розповідає про листопадові бої і полонення, згадуючи поранення після полону. Але деталі Юзич значною мірою наводить по Jewish Heroes. Без особової справи Кахане або незалежного документа ми не можемо однозначно визначити, коли завершилася його служба в українському формуванні і до якого епізоду відноситься згадане поранення.

Відень і Клагенфурт. Самооборона проти антисемітського насильства

Після війни Кахане брав участь в організації єврейської самооборони в Австрії. Разом з іншими ветеранами займався стрільбою у віденському Пратері, охороняв єврейські установи і прихожан синагог від нападів націоналістичних груп. В одному з біографічних епізодів розповідається про захист синагоги перед Рош ха-Шана — єврейським Новим роком.

Там же збереглися історії про випав у трамваї пістолет Steyr, затримання поліцією, колишній конфлікт через антисемітську сцену в театрі і попередження офіцера, який відмовився вважати Кахане торговцем зброєю. Незалежними поліцейськими матеріалами ці сюжети поки не підтверджені.

Кахане переїхав у Клагенфурт на півдні Австрії, працював у міській адміністрації, брав участь у сіоністському клубі і організовував молодіжні спортивні табори. У березні 1938 року Німеччина анексувала Австрію. Jewish Heroes розповідає про нездійснений задум Кахане напасти на Гітлера під час передбачуваного візиту в Клагенфурт 4 квітня: з квартири на другому поверсі знайомий повинен був дістати пістолет, але план зірвався. Незалежного підтвердження підготовки замаху не знайдено; стверджувати, що воно дійсно готувалося, не можна.

Намагаючись виїхати, Кахане спочатку був зупинений на італійському кордоні. Потім дістався через Чехословаччину до Дунаю, далі до румунського порту Констанца і відправився на грецькому судні «Артемізія». За біографією, у узбережжя біля Нетанії судно сіло на мілину. У грудні 1938 року Кахане досяг Ерец-Ісраель — Землі Ізраїлю, тоді знаходилася під британським мандатним управлінням.

1939–1942 роки. Британські командос, Еритрея, Гондэр і німецький тил

У грудні 1939 року Кахане добровільно вступив у британську армію. Спочатку служив у 401-й роті Королівського піонерного корпусу, підрозділу військово-інженерного і будівельного призначення. Пройшов підготовку в таборі Црифін, через Єгипет був направлений у Францію для робіт на залізниці у Ла-Манша. Після німецького наступу 1940 року його евакуювали в Британію, де він брав участь і в рятувальних роботах після бомбардувань Лондона.

Восени 1940-го він повернувся на Близький Схід. У Суеці Кахане разом приблизно з 240 військовослужбовцями увійшов у нове 51-е підрозділ британських командос, створене за участю майора Генрі Кейтора. Воно брало участь у діях у Бардії, потім у Судані, Еритреї та Ефіопії. У 1941 році Кахане, згідно з його біографією і дослідженням Міхельсона, воював проти італійських сил у районі Кэрэна і під час облоги Гондэра.

Після розформування командос № 51 він вступив у Special Interrogation Group (SIG) — британську розвідувально-диверсійну групу, в якій служили німецькомовні військовослужбовці, в тому числі єврейські біженці з Європи. Використовуючи німецьку форму, зброю і автомобілі, група проникала у ворожий тил, влаштовувала хибні дорожні пости і отримувала розвідувальну інформацію.

Кахане діяв спільно з бійцями Special Air Service (SAS) — британського підрозділу спеціальних операцій — під командуванням Девіда Стирлінга; у розповідях згадується і Педді Мейн. Одного разу їхня машина зустріла німецький блокпост. Кахане, зображуючи німецького офіцера, заявив, що супроводжує важливих британських полонених, і домігся пропуску автомобіля. Цей епізод відомий з біографічного оповідання, хоча загальна участь SIG в операціях британського спецназу добре відображено у військово-історичній літературі.

3 червня 1942 року його група брала участь у забезпеченні проникнення диверсантів SAS до німецьких аеродромів у районі Дерни і Тобрука, звідки авіація загрожувала постачанню Мальти. У липні проходив рейд на аеродром Сіді-Ханейш. У вересні Кахане брав участь в операції Agreement проти порту Тобрук, де, за біографією, повинен був видати себе за німецького офіцера і взяти під контроль прохід через пост охорони.

Операція обернулася важкими втратами британців, у тому числі кораблів і десантних засобів; командир SIG капітан Герберт Бак був поранений і потрапив у полон. Після цього групу розформували. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розповідають про ці деталі не для створення легенди про непереможного бійця: особливо важливо, що Кахане неодноразово опинявся учасником ризикованих операцій, результат яких залежав далеко не від однієї людини.

1943–1945 роки. Егейське море, Албанія і допомога єврейським біженцям

Наступним підрозділом Кахане стала Special Boat Service (SBS) — британська служба спеціальних операцій з використанням малих суден, морських висадок і рейдів. У дослідженні Міхельсона названі командир підрозділу лорд Джордж Джелліко і данський офіцер Андерс Лассен, пізніше нагороджений Хрестом Вікторії. Для операцій використовували невеликі грецькі риболовецькі судна, каное і гумові човни.

У 1943 році Кахане брав участь у діях в Егейському морі, в тому числі на грецьких островах Калімнос, Сімі, Санторіні і Парос. Під час десанту 1944 року на адріатичному узбережжі, у районі кордону Албанії і Югославії, він отримав поранення; з-під обстрілу його виніс британський товариш.

Після лікування Кахане знову вирушив на завдання: його десантували з парашутом в Албанію, щоб встановити зв’язок з британськими військовослужбовцями, які втратили контакт зі штабом. Він знайшов групу, допоміг налагодити взаємодію з місцевими партизанами і діяв у районі Корчі, східніше Тирани.

До кінця війни він знову опинився в Австрії, у знайомому йому Клагенфурті. Дослідження Міхельсона повідомляє про його участь у діях проти нацистських підпільних груп «Вервольф» і допомоги євреям, які намагалися потрапити через Італію в Палестину. У біографії Jewish Heroes терміни повернення в Ерец-Ісраель викладені не зовсім послідовно, тому точну дату повернення після цих операцій слід перевіряти окремо.

Сюжети про спеціальні підрозділи, які переодягалися в німецьку форму, пізніше використовувалися у військовому кіно, зокрема в американському фільмі «Тобрук» 1967 року. Але художній фільм не можна приймати за пряму екранізацію особистої служби Кахане.

1948 рік. Чехословаччина, 42 добровольці і початок ізраїльського десанту

Після проголошення незалежності Ізраїлю 14 травня 1948 року створюваній армії знадобилися парашутисти, інструктори і власна навчальна база. Важливу допомогу в підготовці фахівців тоді надавала Чехословаччина.

15 липня 1948 року у військовому таборі біля міста Страж-під-Ральскем почався курс для 42 єврейських добровольців: 14 прибули з Ізраїлю, решта 28 — з різних країн, включаючи Угорщину, Чехословаччину і США. Організацією курсу керував офіцер, згодом відомий поет Хаїм Гурі. Найстаршим учасником був Карл Кахане. У джерелах його називають 48-річним, хоча саме 15 липня йому ще було 47: день народження припадав на 6 серпня. Курс завершився на початку вересня.

Повернулися курсанти приступили до створення першої парашутної роти Ізраїлю в таборі Ахуза на горі Кармель, у районі Хайфи. Першим командиром став Йоель Пальгі, ветеран британських спеціальних операцій. Доручення створити десантний підрозділ він отримав від начальника Генерального штабу ЦАХАЛу Якова Дорі — уродженця Одеси. Таким чином, в організації перших ізраїльських десантників зійшлися біографії ще двох людей, пов’язаних походженням з Україною.

Пальгі призначив Кахане начальником штабу нового підрозділу. Кахане займався підготовкою майданчика, закупівлею і обслуговуванням парашутів, спорядженням, постачанням, організацією тренувань і узгодженням польотів з аеродрому Рамат-Давид. На практиці першому підрозділу доводилося створювати майже всю інфраструктуру з нуля.

1949 рік. Парашутна школа Тель-Ноф

На початку 1949 року керівник військової підготовки ЦАХАЛу Хаїм Ласков призначив командиром десантного підрозділу Йехуду Харарі. Після перевірки стану бази той рекомендував перебудувати систему підготовки і перенести її на авіабазу Тель-Ноф, ближче до військово-транспортної авіації. В ізраїльському дослідженні також згадується згода начальника Генштабу Ігаля Ядіна на цю реорганізацію.

В організаційну групу увійшли Карл Кахане, майбутній керівник парашутної школи Юваль Гершон та інші інструктори. За три місяці вдалося обладнати навчальні об’єкти, налагодити постачання і відкрити в серпні 1949 року перший курс інструкторів-парашутистів. У жовтні на випускну церемонію запросили прем’єр-міністра Давида Бен-Гуріона і Хаїма Ласкова.

Історію організаційних змін підтверджують матеріали військово-історичного архіву перших ізраїльських десантників. Там Кахане названий одним із творців парашутної школи, інструктором і керівником підрозділу з забезпечення спорядженням і безпеки. Його ім’я є на схемі навчальної бази Тель-Ноф за 1950 рік; збереглася фотографія Кахане поруч з командиром першої роти Іцхаком Волкером. Є і групова фотографія командирів 1953 року.

Згодом Кахане служив у званні рав-серена — майора ЦАХАЛу. Тут знову розходяться біографічні дані: Jewish Heroes і публікація Юрія Юзича називають закінчення служби 1958 рік, а Міхельсон і історичні матеріали парашутної школи — 1953 рік. У Jewish Heroes також наводиться епізод останнього стрибка Кахане з парашутом при виході у відставку; незалежне підтвердження дати цього стрибка поки не знайдено. Після армії, за Міхельсоном, він працював у тель-авівському будинку «Мігдаль Шалом».

1974 рік і пам’ять про Кахане в Україні та Ізраїлі

8 червня 1974 року Хаїм Кахане загинув в автомобільній аварії в Тель-Авіві. Його поховали на кладовищі Кір’ят-Шауль.

11 червня 1974 року газета «Маарів» повідомила про прощання з ним як з одним із ветеранів ізраїльських десантних військ.

В Ізраїлі пам’ять про Кахане зберігають перш за все військово-історичні матеріали. Ще за його життя журналіст Мордехай Баркай підготував для газети «Давар» серію «Особиста війна Карла Кахане»: статті виходили 18 і 25 травня, 1 і 8 червня 1962 року. Вони перераховані в бібліографії Міхельсона; перша публікація зберігається в цифровому газетному зібранні Національної бібліотеки Ізраїлю. Існувала і персональна сторінка пам’яті в історичному архіві десантників, але колишня адреса зараз недоступна.

В ізраїльському Музеї єврейського воїна Другої світової війни є біографічна картка Кахане і дослідження Міхельсона; армійські історики зберегли його посади, фотографії і документи про створення школи парашутистів. У травні 2026 року історик Урі Мільштейн знову розповів про Кахане в News1 у дослідженні курсу парашутистів у Чехословаччині. У бібліографії цього дослідження згадується інтерв’ю з Кахане, але його датування і вихідний запис ще належить встановити. Наявність музейних і архівних матеріалів, однак, саме по собі не доводить існування окремої фізичної музейної експозиції.

В Україні ім’я Кахане зустрічається в науково-історичних публікаціях. Ще в 2019 році Марко Сімкін згадав його у львівському виданні «Фотографії старого Львова» серед євреїв, які приєдналися до українських збройних сил. Потім вийшла україномовна біографія Jewish Heroes, стаття Юрія Юзича у 2024 році і наукова робота Олега Стецишина, що зв’язала приватну долю Кахане з архівними свідченнями українсько-єврейського військового співробітництва.

Але станом на жовтень 2026 року не вдалося документально підтвердити наявність в Україні або Ізраїлі вулиці, пам’ятника, меморіальної дошки, названого на його честь підрозділу, посмертної почесної нагороди або окремої постійної музейної експозиції. Відсутність знайденого підтвердження не рівнозначно доказу, що таких об’єктів ніде немає. Достовірно встановлені місце поховання, музейні біографічні матеріали і архівна присутність його імені.

Львів 1918 року і Ізраїль 1948-го: одна біографія, різні армії

Історія Хаїма Кахане не вкладається в одну національну схему. Єврейський хлопчик з галицького села, підліток з віденського сіоністського клубу, австро-угорський капрал, український унтер-офіцер, захисник євреїв Львова, британський командос і ізраїльський майор — це одна людина, яка прожила через кілька воєн і державних переломів.

Його участь в українських формуваннях не скасовує ні офіційного нейтралітету єврейської міліції Львова, ні трагедії погрому після відходу українських військ. А діяльність у ЦАХАЛі не робить кожне повідомлення ранніх біографів безперечним фактом. Сьогодні історія Кахане представляє інтерес одночасно для України і Ізраїлю — і саме тоді стає по-справжньому зрозумілою, коли ми зберігаємо не тільки яскраві епізоди, але і точні імена, документи, дати і відкриті питання.

Для рубрики «Євреї з України» це продовження розмови, який НАновини ведуть і в матеріалі «Євген Коновалець повертається в Україну: євреї поруч з засновником ОУН…»: загальна історія українців і євреїв не складається з однієї зручної версії минулого. У ній були співробітництво, порятунок, служба пліч-о-пліч, національні протиріччя і насильство. Життя Карла Кахане дозволяє побачити все це через долю конкретної людини.

Джерела і матеріали для подальшої перевірки

• Jewish Heroes. «Хаїм Кахане» (25 вересня 2021 року) — розгорнута біографія, включаючи особисті епізоди, які вимагають незалежного підтвердження.
• Бені Міхельсон. «Карл Кахане» — Музей єврейського воїна Другої світової війни, Ізраїль.
• Юрій Юзич. «Єврейський націоналіст, який добровольцем вступив в УГА» — «Історична правда», 8 січня 2024 року.
• Олег Стецишин. «Військова співпраця єврейського населення Галичини із ЗУНР (1918–1923 рр.)» — «Гуманітарні студії: історія та педагогіка», № 2, 2024, с. 51–76.
• K.u.k. Infanterieregiment Nr. 15 — історична довідка про 15-й піхотний полк Австро-Угорщини.
• Документи американської дипломатичної місії про становище євреїв у Польщі — архів Державного департаменту США, 1919 рік.
• Збігнєв Запоровський. Дослідження жертв львівських подій 22–24 листопада 1918 року — Інститут національної пам’яті Польщі.
• Історія ізраїльської парашутної школи — військово-історичне зібрання перших десантників ЦАХАЛу.
• Навчальна база Тель-Ноф і 890-й батальйон у 1950 році — структура бази, фотографії і посади.
• Марко Сімкін. «Жидівський Пробойовий курінь Української галицької армії» — «Фотографії старого Львова», 7 червня 2019 року.
• Мордехай Баркай. «Особиста війна Карла Кахане» — серія газети «Давар», 18 і 25 травня, 1 і 8 червня 1962 року (повна серія перерахована в дослідженні Міхельсона).
• «Маарів», 11 червня 1974 року — повідомлення про похорон Карла Хаїма Кахане.
• Музей єврейського воїна Другої світової війни: персональна картка Карла Кахане.
• Урі Мільштейн. «Курс парашутистів у Чехословаччині» — News1, 29 травня 2026 року.