ППО та ПРО України та Ізраїлю збивають близько 90% цілей, але абсолютного захисту не існує

24 квітня 2026 року в українському ефірі прозвучало порівняння, яке напевно приверне увагу і в Ізраїлі. Генерал-лейтенант у відставці Ігор Романенко заявив, що ефективність перехоплення повітряних цілей в України та Ізраїлю знаходиться приблизно на одному рівні — близько 90%. Йдеться не про політичний жест, а про спробу тверезо оцінити можливості сучасної протиповітряної оборони в умовах постійних атак.

За словами Романенка, сама ідея побудувати захист за зразком ізраїльського «Залізного купола» не може вважатися універсальним рішенням для будь-якої країни. Він підкреслив, що ця система створювалася під конкретний тип загроз: перш за все під ракети, снаряди та примітивні боєзаряди, які запускаються з коротких дистанцій, у тому числі за принципом масованого обстрілу. Саме тому пряме механічне копіювання ізраїльської моделі без урахування інших загроз експерт вважає помилкою.

Чому «Залізний купол» — це не вся ізраїльська оборона

В ізраїльському контексті цей тезис особливо важливий. За кордоном ізраїльську ППО часто зводять до одного відомого назви, хоча на практиці йдеться про багатошарову систему оборони. Романенко окремо зазначив, що Ізраїль спирається не тільки на перехоплювачі, але й на комплексну архітектуру: авіацію, безпілотні платформи, різні типи протиракетних рішень та загальну пов’язану систему реагування.

Саме тому розмову про порівняння України та Ізраїлю не можна спрощувати до формули «у кого краще одна конкретна система». Ізраїль захищає невелику територію, але стикається з перевантажувальними сценаріями, коли по одній зоні одночасно летить велика кількість цілей. Україна ж змушена відбивати атаки на величезній території, причому проти неї застосовуються не тільки дрони та реактивні засоби ураження, але й важкі російські балістичні ракети.

Чому 90% — це високий показник, але не межа мрії

Романенко прямо сказав, що навіть показник близько 90% не означає повної безпеки. Більше того, він нагадав: систем, які гарантовано збивають 100% цілей, у світі на сьогодні немає. Це ключовий висновок, який особливо важливий для ізраїльської аудиторії, звиклої до регулярних обговорень ефективності ПРО та ППО після кожного великого обстрілу.

Така оцінка звучить жорстко, але реалістично. Війна і масовані атаки показують одну і ту ж закономірність: навіть найрозвиненіші системи можуть пропускати частину цілей, особливо якщо противник комбінує різні засоби нападу, перевантажує канали виявлення і запускає удари хвилями.

На цьому фоні порівняння України та Ізраїлю виглядає не як суперечка про перевагу, а як визнання загального обмеження сучасної військової технології. Можна підвищувати точність, швидкість реакції, щільність прикриття, але повністю прибрати фактор прориву поки не вдається нікому.

Які загрози найскладніше перехоплювати

Окремо експерт вказав на одну з найважчих проблем для української ППО — балістичні ракети. Зокрема, він назвав «Іскандер», «Кинджал» і «Циркон», якими Росія атакує українську територію. Саме такі цілі вважаються особливо складними для перехоплення через швидкість, траєкторію і час на реагування.

Крім того, серйозну загрозу продовжують представляти ударні дрони типу Shahed. Їхня небезпека пов’язана не тільки з самими ударами, але й з виснажливим характером атак, коли безпілотники використовуються регулярно, серійно і в комбінації з іншими засобами ураження. Для Ізраїлю цей аспект теж зрозумілий: чим дешевше і масовіше засіб нападу, тим вища навантаження на оборону і тим гостріше постає питання вартості перехоплення.

Саме в таких сюжетах особливо важливий професійний, а не лозунговий аналіз, і НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency звертає увагу на цей момент не випадково. Для ізраїльського читача тут важлива не тільки українська оцінка своєї війни, але й ширший висновок: навіть високотехнологічний захист працює в межах реальних фізичних і тактичних обмежень.

Що Україна робить проти дронів і чому цей досвід може навчити

Романенко також розповів, що в Україні вже сформовано контур так званої малої ППО на рівні бригад. Це штатні підрозділи, які працюють по ворожих безпілотниках за допомогою мобільних груп і дронів-перехоплювачів. По суті, йдеться про пошук більш гнучкої і дешевшої відповіді на масову дронову загрозу.

Зараз, за його словами, модель залишається досить обмеженою: один оператор керує одним дроном. Наступний етап — перехід до схеми, при якій один оператор зможе координувати вже рій дронів-перехоплювачів. Це напрямок поки залишається питанням найближчої перспективи, а не повністю реалізованою практикою, однак сам вектор показує, куди рухається сучасна війна.

Для Ізраїлю це порівняння особливо чутливе. Країна давно живе в режимі постійного пошуку оптимального балансу між якістю захисту, вартістю перехоплення і швидкістю адаптації до нових загроз. Український досвід, у свою чергу, формується під безперервним тиском російських атак, де дрони і ракети використовуються системно і з розрахунком на виснаження оборони.

Саме тому головний висновок зі слів Романенка звучить вкрай ясно: ні українська, ні ізраїльська модель ППО не є дивом без слабких місць. Але обидві показують, що навіть в умовах важкої війни рівень перехоплення близько 90% — це дуже високий результат, який досягається не однією «чарівною» системою, а поєднанням різних технологій, рівнів захисту і постійною адаптацією до змінюваної загрози.