Давид Михайлович Левін (1938–2025) — інженер-будівельник, керівник у системі сільськогосподарської науки, поет і громадський діяч. Народившись у Луганську та рано втративши батьків, він провів значну частину життя в Узбекистані, а у 55 років репатріювався до Ізраїлю. Тут Левін очолив Всеізраїльське об’єднання вихідців з України й присвятив десятиліття захисту інтересів репатріантів, збереженню єврейсько-української історичної спадщини та розвитку відносин між двома країнами. Його заслуги відзначено двома державними нагородами України: орденом «За заслуги» III ступеня (2007) та орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2013).
Від редакції
Ми вважаємо, що історія Давида Левіна обов’язково має посісти місце в нашій рубриці «Євреї з України». Це історія людини, чия особиста доля виявилася тісно пов’язаною з історією кількох поколінь євреїв України та Ізраїлю, а громадська діяльність виходила далеко за межі звичайного земляцтва.
У цій статті ми відтворюємо його дитинство, родинну історію, освіту та професійний шлях у радянському Узбекистані. Розповідаємо про репатріацію 1994 року, історію створення Всеізраїльського об’єднання вихідців з України, його міські відділення та людей, з якими працював Левін.
На підставі документів ізраїльських державних реєстрів, протоколів Кнесету, матеріалів Посольства України та публікацій різних років розглядаємо його боротьбу за пенсійні права репатріантів, допомогу з житлом і працевлаштуванням, участь у громадській дипломатії, організацію фестивалів української культури та багаторічну роботу зі збереження пам’яті про Бабин Яр. Окрему увагу приділяємо його літературній спадщині, родині, державним нагородам, останнім рокам життя й діяльності об’єднання після його смерті.
Редакція НАновини — Nikk.Agency не претендує на академічне дослідження чи вичерпне відтворення біографії. Перед читачем — науково-популярний нарис, підготовлений на основі відкритих документів, публікацій і свідчень сучасників.
Посилання на використані джерела й документи наведено наприкінці статті. Там, де відомості залишаються неповними, суперечливими або не дістали незалежного підтвердження, ми прямо вказуємо на це, відокремлюючи встановлені факти від спогадів і припущень.
Автор — Стас Шифер.
Давид Михайлович Левін
12 жовтня 1938 року в Луганську, на території тодішньої Української РСР, народився Давид Михайлович Левін. Його дитинство припало на війну. Батько загинув на фронті, мати померла, коли хлопчикові було десять років. Надалі його життя виявилося пов’язаним з Узбекистаном, де він починав із роботи на будівництві, здобув інженерну освіту й, згідно з біографічним довідником, обійняв керівну посаду в системі сільськогосподарської науки.
У березні 1994 року, вже зрілою людиною, Левін репатріювався до Ізраїлю. Тут розпочався інший великий розділ його біографії.
Він став багаторічним головою Всеізраїльського об’єднання вихідців з України — організації, що об’єднувала десятки міських відділень, опікувалася проблемами репатріантів, розвивала культурні зв’язки між двома країнами й брала участь у збереженні пам’яті про Голокост.
Левін писав вірші, видавав книжки, зустрічався з політиками та дипломатами. Але один із найвиразніших документів його життя — не нагородний указ і не літературна біографія, а виступ у Кнесеті.
1 липня 2008 року він говорив українським та ізраїльським парламентарям про людей, які десятиліттями працювали в Україні, переїхали до Ізраїлю й далі чекали на розв’язання питання про зароблені пенсії. На тій самій зустрічі депутат Кнесету Михайло Нудельман навів оцінку: з 50 тисяч вихідців з України (йшлося саме про людей пенсійного віку — ред.) на той момент залишалися живими приблизно 32 тисячі. Цю цифру назвав Нудельман, а не Левін, і вона не була підрахунком усіх, хто очікував пенсій.
За цією цифрою стояла проблема, добре знайома багатьом ізраїльським родинам, які пройшли через велику алію з колишнього СРСР: переїзд до нової країни не скасовував трудової біографії, прожитої в попередній.
Давид Левін помер 12 березня 2025 року, у віці 86 років. Його життєвий шлях поєднав Україну, Узбекистан та Ізраїль — три різні простори, у кожному з яких він прожив важливу частину своєї історії.
Луганськ, 1938 рік: початок біографії
Давид Михайлович Левін народився 12 жовтня 1938 року в Луганську.
Для читача важливе невелике історичне уточнення: у рік його народження місто офіційно називалося Ворошиловградом. Назву Луганськ повернули 1958 року, згодом місто ще раз перейменовували за радянських часів. Тому в біографіях трапляється сучасна назва міста, хоча в документах 1938 року мала використовуватися інша.
Відомості про народження Левіна наведено в біографічному нарисі, опублікованому Всеізраїльським об’єднанням вихідців з України до річниці його народження, а також у довіднику «Російська література в Ізраїлі».
Імена його батьків, їхні професії та точну адресу проживання родини за відкритими документами поки не встановлено.
Коли Давиду ще не виповнилося трьох років, почалася німецько-радянська війна. Його батько пішов на фронт і загинув.
Про долю батька відомо небагато. Поки не знайдено відомостей про його військову частину, місце загибелі, дату поховання або записів у військових архівах. Тому біографічні дані не дозволяють стверджувати, у якій саме битві він загинув.
Війна стала першою великою родинною трагедією Левіна. Друга сталася вже після неї.
Десятирічний сирота: смерть матері та переїзд до Узбекистану
Коли Давиду було десять років, померла його мати. Якщо вік зазначено точно, йдеться приблизно про 1948 рік.
Літературно-біографічний довідник зберіг подробицю, якої немає в більшості коротких розповідей про Левіна: після смерті матері хлопчика взяв до себе її брат — дядько Давида по материнській лінії.
Із родиною дядька було пов’язане його подальше життя в Узбекистані.
У довіднику йдеться про переїзд «в евакуацію» до Середньої Азії. Однак тут є хронологічна неясність: якщо переїзд відбувся після смерті матері близько 1948 року, війна вже закінчилася. Можливо, родина виїхала раніше, а події в короткій біографії викладено не в суворій послідовності. Можливо, слово «евакуація» використано для позначення тривалішого переселення.
Поки немає документів, які дозволили б обрати одну з цих версій.
Це суттєва деталь. Вона нагадує, що біографію людини, народженої в СРСР перед війною, нерідко відтворюють за пізнішими спогадами, а не за збереженими родинними архівами.
Не встановлено й точних місць проживання Левіна в Узбекистані в перші роки після переїзду.
Але саме там минула значна частина його життя — від юності до репатріації до Ізраїлю.
Узбекистан: будівельник, інженер і керівник наукової системи
Про радянський період біографії Левіна тривалий час було відомо лише те, що він став інженером-будівельником.
Довідник «Російська література в Ізраїлі» дозволяє відтворити складнішу картину.
Спочатку Давид працював на будівництві. Навчання поєднував із працею: удень працював, увечері навчався. Згодом здобув фах інженера-будівельника.
Один із найпримітніших епізодів пов’язаний із документами, які він, за відомостями довідника, привіз із собою під час репатріації.
Перший засвідчував кваліфікацію теслі четвертого розряду.
Другий називав його заступником президента Республіканської Узбецької академії сільськогосподарських наук.
Між цими двома кваліфікаціями — великий професійний шлях.
Те саме джерело повідомляє, що Левін багато років працював у Всесоюзній академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна, відомій під скороченням ВАСГНІЛ.
Що таке ВАСГНІЛ і чому це важливо
Для ізраїльського читача назва радянської академії може звучати як малознайома абревіатура.
ВАСГНІЛ була великою системою наукових установ, які займалися сільським господарством, селекцією, агрономією, тваринництвом та іншими напрямами аграрної науки. У радянській економіці такі установи були пов’язані не лише з дослідженнями, а й з організацією виробництва, науковою інфраструктурою та державним управлінням.
Узбекистан посідав важливе місце в радянському сільському господарстві, передусім завдяки бавовництву та системі зрошення.
Тому повідомлення про багаторічну роботу Левіна в академічній системі заслуговує на особливу увагу. Воно показує, що його професійна біографія, ймовірно, була значно ширшою за звичайну будівельну практику.
Водночас тут потрібна точність: про посаду заступника президента республіканської академії ми знаємо з біографічного довідника. Кадровий наказ, службове посвідчення й точні роки перебування на цій посаді поки не опубліковані.
Не встановлено також назви навчального закладу, який він закінчив, року отримання диплома, конкретних підприємств та установ, де працював.
Але вже відомі відомості дозволяють побачити важливу рису його біографії: людина, яка рано залишилася без батьків, пройшла шлях від робітничої праці та вечірньої освіти до відповідальної адміністративної роботи.
Родина: дружина-педіатриня, діти, онуки та правнуки
У коротких офіційних повідомленнях про Давида Левіна майже нічого не йдеться про його приватне життя.
Водночас літературний довідник містить кілька цінних родинних відомостей.
Згідно з опублікованою там біографією, його дружина працювала лікаркою-педіатринею. Подружжя мало двох дітей.
На момент укладання довідника у Левіна згадувалися четверо онуків і троє правнуків. У тексті також ідеться про службу онуків в Армії оборони Ізраїлю — ЦАХАЛі.
Це вже історія кількох поколінь однієї родини.
Сам Левін народився в довоєнній Україні, виріс у радянській Середній Азії та переїхав до Ізраїлю після розпаду СРСР. Його нащадки пов’язали своє життя з ізраїльським суспільством, зокрема з військовою службою.
Імена дружини, дітей та інших родичів у перевірених відкритих джерелах поки не встановлені. Тому називати їх на підставі випадкових збігів прізвищ або сторінок у соціальних мережах було б неправильно.
У пам’ятній публікації Лариси Левковської від 12 жовтня 2026 року родина Левіна також посідає важливе місце. Авторка підкреслює, що близькі продовжують берегти пам’ять про нього.
Березень 1994 року: репатріація до Ізраїлю в 55 років
До Ізраїлю Давид Левін репатріювався у березні 1994 року.
Йому було 55 років.
Це був період великої алії з колишнього Радянського Союзу. Після розпаду СРСР сотні тисяч людей приїжджали до Ізраїлю, нерідко залишаючи позаду професійну кар’єру, звичний суспільний статус, житло й десятиліття трудового стажу.
Алія — єврейська імміграція до Ізраїлю. Репатріанти отримують статус оле хадаш — нового репатріанта, а разом із ним стикаються із завданнями, добре знайомими кільком поколінням ізраїльтян: вивчення івриту, визнання освіти, пошук роботи, облаштування родини, розв’язання житлових і соціальних питань.
Для людини, яка приїхала у 55 років, ці завдання могли бути особливо складними.
Біографічний довідник повідомляє, що Левін сприйняв Ізраїль як свою країну. Однак точне місце його першого проживання, обставини працевлаштування й перші роки участі в громадському житті ще потребують документального відтворення.
Важливо й інше: березень 1994 року — дата репатріації, підтверджена біографічними джерелами, але не встановлена дата його обрання головою об’єднання.
Про його керівну роль свідчать документи пізнішого часу.
Давид Левін належав до покоління репатріантів, які приїхали до вже існуючої Держави Ізраїль. Але громадські зв’язки євреїв України з майбутньою єврейською державою формувалися значно раніше. Один із таких прикладів — Лео Моцкін, уродженець українських Броварів, на честь якого названо ізраїльське місто Кір’ят-Моцкін. Його біографії НАновини присвятили окремий матеріал рубрики «Євреї з України».
Всеізраїльське об’єднання вихідців з України: історія, керівництво та 35 відділень
В Ізраїлі вихідцями з України називають людей, чиї родини пов’язані з цією країною, незалежно від того, розмовляють вони українською, російською, івритом чи їдишем. Земляцтва об’єднували жителів певних українських міст і районів, а всеізраїльська організація допомагала їм розв’язувати спільні завдання після репатріації.
Організація виникла в Ізраїлі ще до приїзду Левіна
Історія Всеізраїльського об’єднання вихідців з України почалася задовго до того, як Давид Михайлович Левін став його головою. Але в різних джерелах фігурують різні дати виникнення об’єднання — і змішувати їх не можна.
В архівному описі української громади Ізраїлю, пов’язаному із сайтом Посольства України, називався 1979 рік як рік заснування громадської позапартійної некомерційної організації. Ці відомості наведено й у повідомленні «Укрінформу» від 21 липня 2020 року, де перелічено її завдання: допомога новим репатріантам у перші місяці, подолання мовного бар’єра, організація спілкування, побуту, культурної інтеграції, мистецьких фестивалів і спортивних чемпіонатів.
Про це повідомляється на сторінці Управління закордонного українства МЗС України у Facebook.
«Щиро вітаю Вас та очолюване Вами Всеізраїльське об’єднання вихідців з України з 32-річчям від дня заснування організації!»
Українські організації Ізраїлю: що зберіг архів Посольства України
Важливим документом для відтворення історії Всеізраїльського об’єднання вихідців з України стала архівна сторінка Посольства України в Ізраїлі «Українці в Ізраїлі», що збереглася в інтернет-архіві станом на лютий 2017 року.
Це не окрема публікація про Давида Левіна, а офіційний довідник громадських організацій закордонних українців і вихідців з України в Державі Ізраїль. Посольство перелічувало об’єднання, що діяли в країні, розповідало про їхнє походження й завдання, називало керівників і публікувало контактні дані.
Загалом на збереженій сторінці представлено п’ять організацій та культурних ініціатив.
Ізраїльське товариство «Українці в Ізраїлі» було засноване 2002 року. Його головою зазначено Світлану Глаз. Товариство характеризувалося як неполітична організація, що займалася популяризацією української культури в Ізраїлі: літератури, народного мистецтва, традицій, пісень, танців та особливостей повсякденного життя українців.
Всеізраїльське об’єднання вихідців з України, очолюване Давидом Левіним, посідало окреме місце в цьому переліку. Посольство вказувало 1979 рік заснування і визначало об’єднання як громадську, позапартійну, некомерційну організацію.
Головними напрямами його діяльності називалися допомога новим репатріантам з України в перші роки життя в Ізраїлі, адаптація до нових умов, подолання мовного бар’єра, налагодження спілкування та повсякденного побуту. Об’єднання також сприяло громадській і культурній інтеграції репатріантів, допомагало розкривати їхні творчі здібності, організовувало гуртки вивчення івриту, музичні й поетичні студії, фестивалі мистецтв і спортивні змагання.
Архів зберіг і тодішні контакти організації: Давид Левін, 1 Agozi Street, P.O. Box 3416, Rishon Le-Zion 75133, Israel. Телефон — ***, факс — ***, електронна пошта — ***. Це історичні відомості, а не підтверджені чинні контакти станом на 2026 рік.
Громадська організація Israeli Friends of Ukraine з’явилася 2014 року на основі волонтерських ініціатив Israel Supports Ukraine та Israel Helps Maidan Wounded. Їхні учасники підтримували Революцію гідності в Україні й допомагали людям, які зазнали поранень під час зіткнень на Майдані. Організація ставила собі за мету підтримку України, зокрема волонтерську роботу, культурні та соціальні проєкти. Серед її керівників посольство називало Анну Жарову та В’ячеслава Фельдмана.
Об’єднання євреїв — вихідців із Закарпаття представляло іншу частину українсько-ізраїльської громади. Його створили люди, які приїхали до Ізраїлю після Другої світової війни та в роки репатріації 1970-х. Основними завданнями були збереження історичної й родинної спадщини закарпатських євреїв, підтримання контактів між земляками в Ізраїлі та за кордоном, зокрема із Закарпаттям. Керівником зазначено Іцхака Кляйна.
П’ятий пункт був присвячений Фестивалю української культури в Ізраїлі, який проводився з 2011 року з ініціативи ізраїльського фольклорного театру. Його метою називали збереження українських культурних традицій, підтримання духовного зв’язку вихідців з України з країною походження та знайомство ізраїльської публіки з українським мистецтвом. У фестивальних заходах брали участь як ізраїльські, так і українські артисти. Художньою керівницею фестивалю та директоркою ізраїльського фольклорного театру була зазначена Лена Джейко.
Отже, сторінка посольства показувала не одну організацію, а ціле громадське середовище: старі земляцтва, культурні товариства, об’єднання репатріантів і нові волонтерські рухи, що виникли після подій 2014 року в Україні.
Особливо цікаво, що наприкінці 2015 року було створено окремий сайт української громади Ізраїлю. Посольство наводило його адресу — sglaz2.wix.com/ukraina — і пояснювало, що сайт призначений переважно для висвітлення культурних подій української громади. Автори запрошували українських поетів, прозаїків і всіх охочих долучитися до його наповнення. При цьому йшлося про сайт української громади, а не про встановлений власний сайт об’єднання Давида Левіна.
Для біографії Левіна ця архівна сторінка цінна одразу з кількох причин. Вона офіційно підтверджує, що він очолював об’єднання, показує конкретні напрями його роботи й дозволяє побачити організацію поряд з іншими учасниками українського громадського життя Ізраїлю.
Є й важливе історичне питання. Посольство вказувало 1979 рік заснування об’єднання, тоді як ізраїльський державний реєстр фіксує реєстрацію юридичної особи №580131480 17 липня 1988 року. Ще один документ підтверджує зміну його назви 29 листопада 1995 року: товариство допомоги вихідцям із Києва стало об’єднанням вихідців з України.
Розбіжність зберігається і в публікації «Укрінформу» від 21 липня 2020 року. У ній повідомлялося про привітання Давида Левіна та організації з 32-річчям, що відповідає 1988 року, однак в історичній довідці знову називався 1979 рік.
Можливо, громадський рух існував до своєї офіційної реєстрації або йдеться про різні етапи формування організації. Поки відповідних установчих документів не виявлено, це залишається припущенням.
Але одне встановлено документально: за Давида Левіна Всеізраїльське об’єднання вихідців з України було частиною значно ширшої системи громадських зв’язків між Україною та Ізраїлем. Воно працювало поруч із культурними товариствами, земляцтвами, волонтерськими ініціативами й творчими колективами, зберігаючи власну спеціалізацію — підтримку репатріантів і вихідців з України.
В ізраїльському державному реєстрі некомерційних організацій зберігся запис про реєстрацію 17 липня 1988 року громадського об’єднання, яке згодом отримало назву התאחדות יוצאי אוקראינה בישראל (ע״ר) — «Об’єднання вихідців з України в Ізраїлі».
Його реєстраційний номер — 580131480. Юридична адреса, зазначена в реєстрі, — Рішон-ле-Ціон, вулиця Сде-Іцхак, 3.
Рішон-ле-Ціон — місто на південь від Тель-Авіва, яке стало одним із великих центрів російськомовної репатріації в Ізраїлі.
Проте юридична історія об’єднання цим не обмежується.
У документах ізраїльського реєстратора НКО зафіксовано, що 29 листопада 1995 року організація офіційно змінила назву.
Спочатку вона називалася:
עמותה למען יוצאי קייב בישראל — «Товариство сприяння вихідцям із Києва в Ізраїлі».
Після зміни назви стала називатися:
התאחדות יוצאי אוקראינה — «Об’єднання вихідців з України».
Це важлива подробиця. Організація, спочатку зорієнтована на людей, які приїхали з Києва, отримала назву, що охоплює вихідців з усієї України.
Давид Левін репатріювався до Ізраїлю у березні 1994 року. Отже, на момент його приїзду зареєстрована організація існувала вже майже шість років, а перейменування відбулося приблизно через рік і вісім місяців після його репатріації.
Чи брав Левін участь в ухваленні рішення про перейменування, нам поки невідомо.
Не встановлено також імен засновників організації 1988 року, першого голови та початкового складу правління. Ці відомості слід шукати в реєстраційній справі НКО, зокрема в установчих документах і протоколах загальних зборів.
Є й додаткові орієнтири. У Кнесеті 22 лютого 2016 року Левін через переклад депутатки Талі Плосков говорив, що організація існує близько сорока років. У даних про фінансування заходів за 2017 рік згадується 40-річчя об’єднання. Але в липні 2020 року перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова привітала особисто Левіна й об’єднання з 32-річчям заснування — це відповідає 1988 року. При цьому в тому самому матеріалі «Укрінформу» окремо фігурує 1979 рік.
Отже, 1979 рік указано в описі історії громади, 17 липня 1988-го — дата юридичної реєстрації, 29 листопада 1995-го — дата перейменування, а ювілейні формулювання 2016–2020 років не цілком узгоджуються. Можливо, рання громадська ініціатива передувала реєстрації НКО, однак документального доказу правонаступництва й точної дати створення поки немає.
Коли Давид Левін став головою
Точна дата обрання Давида Левіна головою Всеізраїльського об’єднання вихідців з України (ВОВУ) нам поки невідома.
Натомість існує офіційний український документ, який підтверджує, що він обіймав цю посаду вже 2007 року.
12 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ №1090/2007 про нагородження людей, які зробили значний внесок у розвиток українсько-ізраїльських відносин.
Давид Михайлович Левін отримав орден «За заслуги» III ступеня.
В указі його названо головою Об’єднання вихідців з України в Ізраїлі.
У тому самому документі відзначено ще двох людей: учасника Другої світової війни й партизанського руху Леоніда Беренштейна, який отримав орден «За мужність» I ступеня, та історика Шимона Редліха, нагородженого орденом «За заслуги» III ступеня.
Таким чином, не пізніше 12 листопада 2007 року Левін уже очолював об’єднання. Можливо, він керував ним значно раніше, однак установити рік обрання за відкритими джерелами нам поки не вдалося.
1 липня 2008 року: 35 відділень і представники 24 міст у Кнесеті
Особливо цінні відомості про масштаби об’єднання збереглися у стенограмі зустрічі, що відбулася 1 липня 2008 року в Кнесеті.
До ізраїльського парламенту прибула делегація українських парламентарів і громадських діячів. З боку Ізраїлю в зустрічі брали участь депутати Кнесету, представники посольства України та керівники громадських організацій.
Серед організаторів та учасників зустрічі були депутат Кнесету Михайло Нудельман, який працював над розвитком ізраїльсько-українських міжпарламентських зв’язків, та український парламентар Олександр Фельдман.
Давид Левін виступав як голова всеізраїльської організації. Він повідомив, що об’єднання має 35 міських відділень — від півночі до півдня Ізраїлю.
Коли Нудельман уточнив, зі скількох міст приїхали представники організації, Левін відповів: із 24 міст, решта ще очікуються.
Тут ідеться про дві різні цифри: 35 — загальна кількість відділень об’єднання, 24 — кількість міст, представлених на зустрічі на момент виступу Левіна.
На засіданні обговорювалися відносини між Ізраїлем та Україною, культурні зв’язки, збереження пам’яті про Голокост і становище репатріантів, які зберігали право на українські пенсії.
Левін говорив про значення пам’яті про Бабин Яр, про концерти й заходи, де поряд з івритом та їдишем лунали українська мова й пісні, і про роль громадських контактів між двома країнами.
Особливу увагу він приділив проблемі українських пенсій для людей, які переїхали на постійне проживання до Ізраїлю. Багато з них десятиліттями працювали в Україні, але питання отримання зароблених пенсій залишалося невирішеним.
Стенограма зберегла також згадку про Леоніда Юхимовича Беренштейна, колишнього командира партизанського загону й члена керівництва об’єднання. Левін передав учасникам зустрічі його вітання, оскільки сам Беренштейн приїхати не зміг.
Повна стенограма зустрічі в Кнесеті від 1 липня 2008 року.
Хто керував міськими відділеннями
Парламентський протокол 2008 року дозволяє відтворити імена деяких представників організації.
Кір’ят-Шмона. Яаков Айзенберг зазначений як голова міського відділення. Кір’ят-Шмона розташована на крайній півночі Ізраїлю, неподалік кордону з Ліваном.
Ашдод. Роман Каон названий головою місцевого відділення. Ашдод — велике портове місто на Середземному морі, де живе значна російськомовна громада.
Єрусалим. У списку учасників зустрічі 2008 року зазначено В. Фейнмана як представника відділення; також указано Алекса Векслера з Єрусалима. Додатковий протокол парламентської комісії від 12 лютого 2008 року називає Валерія Файнера (В. Фейнера) головою єрусалимського відділення та координатором об’єднання. Його участь поряд із Левіним знову відзначено у парламентських матеріалах 2009 року. Це дозволяє уточнити посаду й повне ім’я одного з міських керівників.
Дімона. Серед представників організації був присутній Владлен Капон. Дімона розташована в Негеві, пустельному регіоні півдня Ізраїлю.
Ашкелон. У протоколі згадується Юрій Замощик з Ашкелона. Саме місто також фігурує в обговоренні можливих зустрічей української делегації з репатріантами. Однак посаду Замощика не зазначено, тому вважати його підтвердженим головою відділення поки не можна.
Крім того, у парламентському документі названо двох регіональних координаторів: Йосефа Альтермана, відповідального за північні міста, та Нахума Ісраеля, який координував діяльність об’єднання в центральній частині країни.
Це показує, що організація мала не лише міських представників, а й структуру регіональної координації. На ще одному парламентському засіданні 2009 року Левіна й Файнера перелічено серед запрошених представників громадських організацій на обговорення ролі євреїв у боротьбі проти нацизму.
Січень 2012 року: від Кір’ят-Шмони до Дімони
У січні 2012 року газета «Київ Єврейський», №23 опублікувала матеріал про діяльність Всеізраїльського об’єднання вихідців з України.
Видання повідомляло, що мережа організації охоплювала 35 міст Ізраїлю — від Кір’ят-Шмони на півночі до Дімони на півдні.
Окрім цих двох міст, прямо називалися Єрусалим, Тель-Авів, Хайфа та Беер-Шева.
Газета зазначала, що до складу об’єднання також входили Вінницьке земляцтво та земляцтво «Бершадь».
Земляцтва об’єднували людей, пов’язаних походженням з певними містами й районами України. Тому їх не слід вважати додатковими ізраїльськими міськими відділеннями.
За опублікованими тоді відомостями, на обліку в об’єднанні перебувало понад 35 тисяч осіб, які подали заяви про реєстрацію.
Газета представляла ВОВУ як одну з великих громадських організацій репатріантів з України. У статті йшлося про захист їхніх інтересів, проведення пам’ятних заходів, збереження культурних зв’язків з Україною та боротьбу проти антисемітизму.
У тому самому номері повідомлялося, що президент України Віктор Янукович надіслав Давиду Левіну персональне новорічне привітання.
«Київ Єврейський», №23, січень 2012 року, сторінка 12.
Інші міста, встановлені за документами
Повного переліку всіх 35 відділень за 2008–2012 роки в доступних джерелах поки не знайдено. Однак додаткові ізраїльські публікації та документи дозволяють встановити ще кілька міст та імена керівників.
Ор-Аківа. В опублікованому 21 березня 2012 року оголошенні відділення об’єднання вихідців з України в Ор-Аківі повідомляло про організацію колективної поїздки до Києва в травні–червні того самого року. Учасникам пропонували субсидовані авіаквитки, можливість санаторного лікування й допомогу з пошуком житла.
Оголошення відділення Ор-Аківи, березень 2012 року.
Карміель. У протоколі засідання Кнесету від 24 липня 2017 року головою відділення об’єднання в Карміелі названий Лев Цимковський.
Арад. На тому самому засіданні головою відділення в Араді зазначений Лев Гройсберг.
Обидва міста розташовані в різних частинах Ізраїлю: Карміель — у Галілеї на півночі, Арад — на півдні, неподалік Мертвого моря.
Протокол засідання Кнесету від 24 липня 2017 року.
Рішон-ле-Ціон. У квітні 2021 року правління об’єднання опублікувало повідомлення про смерть Павла Шатайла, одного з багаторічних керівників організації.
У ньому йшлося про те, що Шатайло організував міське відділення в Рішон-ле-Ціоні та став його першим головою, а потім близько чверті століття обіймав посаду заступника голови всього об’єднання.
У публікації також зазначалося, що він народився в Одесі, пережив евакуацію в роки Другої світової війни, втратив батька, а пізніше став відомим юристом.
Пам’яті Павла Шатайла — повідомлення правління об’єднання від 8 квітня 2021 року.
Бат-Ям. У муніципальних матеріалах за 2025 рік Марію Фоксман Тіль названо керівницею міського відділення об’єднання вихідців з України.
Муніципалітет відзначав її роботу з російськомовними дітьми, організацію культурних заходів, літературну діяльність і допомогу новим репатріантам. Того самого року вона отримала звання почесної жительки Бат-Яма.
Офіційна публікація муніципалітету Бат-Яма.
Документальні сліди діяльності об’єднання трапляються і в інших містах.
У Реховоті об’єднання під номером 580131480 згадується в протоколі муніципальної комісії з підтримки НКО від 23 листопада 2023 року. У розрахунку фігурує сума 4 427 ₪; документ підтверджує розгляд питання фінансової підтримки, але не фактичне перерахування коштів. В архівах муніципалітету Нацрат-Іліта, нині Ноф-га-Галіль, також є згадки про об’єднання під час розгляду питань муніципальної підтримки.
Але отримання муніципальної допомоги чи згадка організації в міських документах ще не доводить існування окремого місцевого відділення.
Отже, у джерелах різних років виявлено 12 ізраїльських міст із прямими відомостями про відділення або їхніх представників:
Кір’ят-Шмона, Хайфа, Тель-Авів, Єрусалим, Беер-Шева, Дімона, Ашдод, Ор-Аківа, Рішон-ле-Ціон, Бат-Ям, Карміель та Арад.
Ашкелон залишається додатковим імовірним пунктом цієї мережі. Реховот і Ноф-га-Галіль підтверджені як міста, пов’язані з діяльністю об’єднання, але не як достовірно встановлені окремі відділення.
Важливо враховувати, що документи стосуються різних періодів — з 2008 до 2025 року. Тому знайдений перелік не слід видавати за повний офіційний список усіх 35 відділень, які одночасно існували за Левіна.
Інші співробітники та представники: свідчення Кнесету
У протоколі комісії з питань алії, абсорбції та діаспори від 23 червня 2014 року щодо допомоги біженцям Голокосту зазначені Давид Левін — голова об’єднання та Біна Самхова (בינה סמחובה) — прессекретарка організації. Серед учасників того самого обговорення були представники державних відомств, руху за пенсійні права, ветеранських організацій та «Яд ва-Шем».
У парламентських матеріалах за 24 липня 2017 року поряд із керівниками відділень Карміеля й Арада фігурує Аркадій Найдіц, позначений як керівник відділення без достовірно встановленого в цьому записі міста. У списку запрошених на обговорення меморіального проєкту 2018 року трапляється також Михайло Малковський як член об’єднання. Саме включення прізвища до списку учасників підтверджує громадський зв’язок, але не доводить участі в ухваленні конкретних рішень.
2016 рік: Левін знову говорить про 35 відділень
22 лютого 2016 року Давид Левін виступив на засіданні парламентської комісії, що обговорювала становище літніх репатріантів, які пережили Голокост, евакуацію та Другу світову війну.
Йому було важко виступати івритом, тому він говорив російською.
Депутатка Кнесету Талі Плосков, яка головувала, переказала основні положення його виступу для решти учасників.
За переданими нею словами Левіна, об’єднання мало 35 відділень по всій країні, а з його діяльністю були пов’язані близько 35 тисяч людей.
Значну частину тих, кому допомагала організація, становили люди, які пережили Голокост, біженці воєнного часу та ветерани.
Левін звертав увагу на те, що багато літніх репатріантів недостатньо володіли івритом. Через мовний бар’єр їм було важко звертатися до Битуах Леумі — ізраїльської системи національного страхування — та муніципальних соціальних служб.
Він говорив також про необхідність допомагати людям знайомитися з Ізраїлем, організовувати поїздки, відзначати традиційні свята й підтримувати зв’язок між поколіннями.
Багато літніх вихідців з України й далі жили в російськомовному середовищі, тоді як їхні діти й особливо онуки вже значно глибше інтегрувалися в ізраїльське суспільство.
Окремою проблемою залишалися витрати на житло: значна частина державних виплат у деяких літніх людей ішла на оренду житла.
Представники об’єднання підкреслювали, що можливості волонтерів обмежені нестачею коштів і працівників.
Протокол засідання Кнесету від 22 лютого 2016 року.
Цей виступ важливий ще й тому, що показники 35 відділень і приблизно 35 тисяч людей знову пролунали в парламенті через вісім років після зустрічі 2008 року.
Що відомо з фінансових звітів і реєстру організації
Ізраїльський реєстр дозволяє простежити й окремі напрями роботи об’єднання.
Серед офіційно заявлених цілей організації зазначені збереження пам’яті про загиблих у Бабиному Яру, допомога вихідцям із Києва, а також створення й підтримка наукових, освітніх, культурних, мистецьких і громадських проєктів.
У відомостях про фінансування трапляються конкретні культурні ініціативи. Причому фінансова історія організації простежується значно раніше за опубліковані звіти 2017–2019 років.
У 2006 році в ізраїльському урядовому переліку розподілу коштів Міністерству абсорбції відповідає запис про об’єднання №580131480 із сумою 40 000 ₪. Призначення — участь в увічненні пам’яті загиблих у Другій світовій війні та проведення церемонії в «Яд ва-Шем». Це документ про бюджетне виділення; доступних підтверджень фактичної виплати всієї суми поки немає.
У 2017 році, наприклад, в опублікованих реєстраційних відомостях зазначені надходження в розмірі 29 886 ₪ на ювілейні заходи й фестиваль української культури та ще 11 535 ₪ на літературний альманах і зустрічі письменників.
У 2018 році фігурують 11 100 ₪ на літературне видання й зустрічі ізраїльських та українських авторів.
У 2019 році значаться 28 157 ₪ на діяльність театру «Шахар» й україномовне громадсько-літературне видання «Відлуння». Зазначені суми — це надходження, відображені в доступних зведених реєстраційних даних, а не доведена вартість кожного окремого заходу. До аналізу первинних бухгалтерських звітів їх слід тлумачити саме так.
Ці відомості доповнюють парламентські виступи Левіна: культурна робота об’єднання була не лише частиною публічних заяв, а й відображалася в його фінансовій звітності.
Реєстраційні та фінансові дані організації №580131480.
У доступних зведених реєстраційних даних за 2025 рік в організації зазначені 35 членів НКО та 169 волонтерів, відсутність штатних працівників і річний дохід 39 493 ₪. У жовтні 2026 року база Taagidim показувала організацію як зареєстровану НКО, що має підтвердження належного управління (ניהול תקין) на 2026 і 2027 роки. Це характеризує юридичний і звітний статус, але не доводить, що всі колишні 35 міських відділень продовжували працювати.
Водночас у давнішому ізраїльському архівному вивантаженні, віднесеному до 2021 року, наводилися 18 275 членів і 183 волонтери. Така різка розбіжність може відображати непорівнювані категорії обліку, зміни у звітності або структурі організації; зіставити показники без оригінальних звітів не можна.
Однак тут необхідно розрізняти кілька показників.
35 відділень — кількість територіальних підрозділів, про які повідомляв Давид Левін.
Понад 35 тисяч людей — заявлена кількість зареєстрованих учасників об’єднання в публікації 2012 року. Це відомості громадської організації, наведені в пресі, а не дані державного перепису.
35 членів НКО у зведеній звітності 2025 року — юридичний показник, який не дорівнює ані кількості міських відділень, ані числу всіх учасників чи отримувачів допомоги; тим паче його не можна автоматично зіставляти з 18 275 членами, згаданими у старому вивантаженні.
Поіменного переліку всіх рядових членів НКО, засновників 1988 року й першого складу правління у вивчених відкритих матеріалах не виявлено. Водночас імена осіб із правом підпису й пізнішого складу правління опубліковано в розділі посадових осіб GuideStar та наведено наприкінці нашої статті.
Для їх встановлення необхідно вивчити реєстраційну справу організації, яка зберігається в ізраїльського реєстратора НКО, зокрема заяву про початкову реєстрацію, статут, протоколи загальних зборів і документи про перейменування 1995 року.
Офіційний сервіс Міністерства юстиції Ізраїлю для отримання документів НКО
Об’єднання, яке пов’язувало два суспільства
Документи дозволяють побачити роботу Давида Левіна значно ширше, ніж просто керування земляцтвом.
Всеізраїльське об’єднання вихідців з України опікувалося питаннями пенсійного забезпечення й соціального захисту репатріантів, допомагало літнім людям розбиратися в ізраїльських установах, підтримувало культурні проєкти, зберігало пам’ять про Бабин Яр і розвивало громадські зв’язки між Ізраїлем та Україною.
За мережею з 35 відділень стояли конкретні люди — керівники міських організацій, регіональні координатори, волонтери, учасники пам’ятних церемоній і культурних заходів.
Масштаб цієї діяльності підтверджується не лише публікаціями самого об’єднання, а й протоколами Кнесету, ізраїльськими муніципальними документами, державною реєстрацією НКО та офіційними українськими нагородними документами.
При цьому питання про те, коли саме Давид Левін став головою і хто керував організацією до нього, залишається відкритим. Доведено, що він обіймав цю посаду не пізніше листопада 2007 року.
Його документально підтверджена заслуга полягає в багаторічному керівництві організацією, діяльність якої поєднувала соціальну допомогу, культурну пам’ять і відносини між двома країнами.
Пенсії з України: чому Левін виступав у Кнесеті
Пенсійне питання було однією з найгостріших тем громадської діяльності Давида Левіна.
Багато репатріантів із колишнього СРСР переїжджали до Ізраїлю вже в передпенсійному або пенсійному віці. Вони могли мати десятки років стажу в країні походження, але виплата заробленої пенсії після переїзду за кордон залежала від законодавства й міждержавних домовленостей.
Ізраїльська система соціального забезпечення не могла автоматично замінити всі пенсійні права, набуті в іншій державі.
Тому проблема стосувалася не абстрактних дипломатичних формальностей, а повсякденного життя літніх людей.
Парламентська оцінка 32 тисяч людей і вимоги Левіна
На зустрічі 1 липня 2008 року про 32 тисячі вихідців з України, які залишилися живими, говорив депутат Кнесету Михайло Нудельман. За його оцінкою, із 50 тисяч людей, про яких ішлося, 18 тисяч на той час уже померли. Це слова парламентаря, а не незалежний перепис і не точна кількість людей, які очікували пенсійних виплат. Сам Давид Левін під час того самого обговорення нагадав про десятиліття праці репатріантів в Україні, закликав українських парламентарів підтримати майбутню пенсійну угоду й висловив сподівання, що люди ще встигнуть отримати зароблені виплати.
У його виступі зберігся характерний епізод: згадуючи попереднє обговорення пенсій, Левін зізнався, що не витримав нескінченних дискусій і зажадав перейти від розмов до рішень. Це рідкісний прямий запис, який дозволяє судити не лише про його посаду, а й про манеру громадської роботи.
Інтернет-архів має технічну особливість: заголовок сторінки стосується засідання 2009 року, однак усередині розміщено стенограму зустрічі, датованої 1 липня 2008 року. Посилаючись на виступ, ми використовуємо дату самого документа.
Звернення, зустрічі та переговори
Матеріали пенсійного руху повідомляють про звернення Левіна до міністерки закордонних справ Ізраїлю Ципі Лівні 2008 року з проханням прискорити розв’язання пенсійного питання. Є й незалежне свідчення: 23 листопада 2008 року ізраїльське видання Ynet повідомило про його зустріч із Ципі Лівні, яка тоді очолювала партію «Кадіма», разом із керівниками інших організацій репатріантів і ветеранів.
Левін пояснив журналістам, що люди, які приїхали до Ізраїлю у віці близько 45 років і старші, не мали достатньо часу, щоб накопичити гідну місцеву пенсію. Він хотів, щоб обіцянки допомоги перетворилися на конкретні рішення. На зустрічі обговорювалися також питання гіюру, становища нових репатріантів і наслідків економічної кризи. Це його пряме висловлювання в івритомовній пресі, а не пізніший переказ.
Під час візиту президента України Віктора Януковича до Ізраїлю 2011 року пенсійна тема знову стала предметом публічного обговорення. Газета «Київ Єврейський» повідомляла, що Левіна як голову об’єднання запросили на офіційний обід за участю керівників двох держав.
Та сама публікація розповідала про обговорення українських пенсій на міждержавному рівні.
Однак було б неправильно стверджувати, що саме Левін одноосібно забезпечив включення цієї теми до переговорів. Пенсійною проблемою займалися кілька громадських організацій, активістів і політиків.
У тому самому номері газета опублікувала окремий матеріал під різким заголовком «Українці Ізраїлю образилися на президента України — Віктор Янукович проігнорував українську громаду Ізраїлю».
Видання нагадувало, що президент Ізраїлю Шимон Перес під час поїздки в Україну зустрічався з місцевою єврейською громадою. Аналогічної традиції, за твердженням газети, дотримувалися й попередні українські президенти, які приїжджали до Ізраїлю.
Але під час візиту Януковича загальної зустрічі з представниками української громади Ізраїлю не відбулося. Газета називала це першим таким випадком і відзначала невдоволення вихідців з України, чисельність яких оцінювала більш ніж у пів мільйона людей. Остання цифра — газетна оцінка, а не підтверджений перепис.
У грудні 2013 року у громадському архіві зафіксовано публікацію про виступ Левіна на конференції в Кнесеті, присвяченій пенсіям із країн походження. Цей епізод слід відрізняти від докладно збереженої зустрічі 2008 року.
Джерела: «Київ Єврейський», №22, грудень 2011 року, архів пенсійного руху репатріантів, Open Knesset.
Історія Давида Левіна — це не лише біографія вихідця з України, який зумів заново побудувати своє життя в Ізраїлі. За його багаторічною громадською діяльністю стояли проблеми, знайомі десяткам тисяч ізраїльських родин: пенсії, житло, допомога літнім батькам, збереження мови та зв’язків із країною походження. Для редакції НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency ця історія особливо важлива, оскільки показує, яку роль в ізраїльському суспільстві відігравали й продовжують відігравати репатріанти з України. Їхній внесок вимірюється не лише особистими досягненнями, а й роботою заради людей, які опинилися в подібних життєвих обставинах.
Не лише пенсії: робота, житло й допомога новим репатріантам
Діяльність об’єднання не обмежувалася питаннями людей старшого віку.
За матеріалами самої організації, за Левіна вона допомагала новим репатріантам, займалася житловими проблемами, співпрацювала з муніципалітетами, депутатами Кнесету й державними установами.
Особливо важливі свідчення, що з’явилися після початку російської агресії проти України 2014 року, коли збільшився потік репатріантів.
8 червня 2015 року комісія Кнесету з питань алії, абсорбції та діаспори обговорювала підготовку до приймання репатріантів з України та Франції.
Левіна внесли до списку запрошених учасників як голову об’єднання вихідців з України.
На засіданні говорили про нестачу соціального житла, труднощі з працевлаштуванням і необхідність допомагати прибулим не лише під час приїзду, а й після початкової адаптації. Авраам Шарнопольський, заступник керівника громадського руху «Фронт гідності», окремо послався на роботу організації Левіна: за його словами, вона мала 35 відділень, волонтери допомагали людям шукати роботу й орендоване житло, але відділення практично не мали фінансування. Це свідчення представника іншої організації, а не власна заява Левіна, і воно незалежно підтверджує діяльність мережі 2015 року.
Для ізраїльського читача це знайома тема: саль кліта — початковий «кошик абсорбції» — допомагає на першому етапі, але сам собою не вирішує питань довгострокового житла, роботи й доходів.
Левін представляв організацію, яка діяла саме на цьому рівні — між повсякденними проблемами людей і державними установами.
Джерело: протокол комісії Кнесету від 8 червня 2015 року.
Народна дипломатія: Україна та Ізраїль через людей
Ще одним напрямом діяльності Левіна були зв’язки між Україною та Ізраїлем.
Він співпрацював із Посольством України, брав участь у культурних заходах, зустрічах із дипломатами, депутатами й представниками громадських організацій.
У матеріалах української дипломатичної місії його ім’я трапляється серед учасників заходів, присвячених двостороннім відносинам.
Наприклад, в архіві Посольства збереглося повідомлення про вечір у Бат-Ямі 2017 року, присвячений річниці ізраїльсько-українських дипломатичних відносин. Серед учасників згадувалися Левін і театральний режисер Григорій Грумберг.
Архівне повідомлення Посольства України.
У своєму виступі 2008 року Левін підкреслював значення культурних обмінів і контактів між людьми. Він говорив про приїзди українських артистів, концерти, зустрічі та поїздки ізраїльтян до України.
Таку діяльність часто називають народною дипломатією.
Це не офіційна дипломатична служба й не державні переговори. Це відносини, які підтримуються через громади, культурні товариства, творчі колективи, родини й особисті знайомства.
Для Левіна українське походження ізраїльтян було не лише пам’яттю про минуле, а й підставою для практичної співпраці.
Українська культура в Ізраїлі: фестивалі, театри та книжки
Одними з найпомітніших проєктів об’єднання стали фестивалі української культури в Ізраїлі.
Перший фестиваль, про який повідомляла преса того часу, відбувся в Реховоті 2011 року. Серед його організаторів називали Всеізраїльське об’єднання вихідців з України під керівництвом Давида Левіна.
Гала-концерт отримав назву «Дніпровські зорі».
У серпні 2013 року відбувся вже третій фестиваль.
Докладний опис зберігся в публікації Вааду України — Асоціації єврейських організацій і громад України.
Фестиваль проводився за підтримки Міністерства культури Ізраїлю, Посольства України та муніципалітету Реховота, а також за сприяння інших партнерів.
На сцені виступали українські та ізраїльські артисти.
Серед учасників називали вокальну групу «Піккардійська терція», соліста Львівської опери Олега Лихача, співачку Людмилу Ясинську, ізраїльський фолькгурт «Тапуах бе-дваш» під керівництвом Анатолія Гейка, танцювальні колективи й виконавців українських та єврейських пісень.
Особливо відзначалася робота художньої керівниці фестивалю Лени Джейко.
Концерт вели російською мовою та івритом, а програма поєднувала українські народні пісні, клезмерську музику, сучасні композиції й танці.
У цьому полягала важлива особливість фестивалів: вони були розраховані не лише на тих, хто приїхав з України, а й на ширшу ізраїльську аудиторію.
За власними матеріалами Левіна, до 2018 року об’єднання провело шість фестивалів української культури. Ця цифра стосується його опису діяльності організації та потребує окремого підтвердження за програмами всіх шести заходів.
Окрім фестивалів, у матеріалах об’єднання згадуються театральні проєкти «Шахар» та «Портрет», зустрічі з письменниками й артистами, культурно-освітні ініціативи, журнал «Відлуння», українська «Абетка», а також виїзні консульські прийоми.
Для частини цих проєктів поки не вдалося відтворити точні дати, організаторів та архівні програми. Але вони допомагають зрозуміти широту громадського середовища, у якому працював Левін.
Джерело: Ваад України — прийом Посольства та третій Фестиваль української культури, серпень 2013 року.
Бабин Яр: пам’ять, яку він зберігав багато років
Особливе місце в громадській роботі Левіна посідала пам’ять про Бабин Яр.
Бабин Яр — урочище в Києві, де під час нацистської окупації відбувалися масові вбивства. Лише 29–30 вересня 1941 року там були розстріляні 33 771 єврей, згідно з німецьким звітом того часу. Пізніше нацисти вбивали там й інших людей.
Для євреїв України Бабин Яр став одним із головних символів Голокосту. Для Ізраїлю — частиною спільної пам’яті про знищені єврейські громади Європи.
Для покоління Левіна ця історія мала особливе значення ще й тому, що війна зруйнувала його власну родину.
2006 рік: «Книга життя» та свідчення людей, які пережили Голокост
Ще до перших докладно описаних церемоній за участю Левіна об’єднання згадувалося у зв’язку з проєктом «Книга життя» (ספר החיים). В івритомовному описі історії компанії «Амігур» — структури Єврейського агентства, яка управляє житлом для літніх людей, — ідеться про те, що 2006 року вона разом із «Яд ва-Шем», Всеізраїльським об’єднанням вихідців з України та Міністерством абсорбції брала участь у документуванні доль людей, які пережили Голокост і мешкали в будинках «Амігур».
Власний сайт «Амігур» підтверджує сам проєкт: було підготовлено понад 50 окремих книжок зі спогадами, фотографіями та віршами людей, які пережили Голокост, а також збірний том із 1000 історіями життя, переданий «Яд ва-Шем» на церемонії у вересні 2006 року. В івритомовній публікації про участь об’єднання цей захід пов’язується з 65-ми роковинами масових убивств євреїв України у Бабиному Яру, Богданівці та Дробицькому Яру. У Національній бібліотеці Ізраїлю є також бібліографічний запис видання спогадів мешканців «Амігур». При цьому участь самої організації згадується в описі, а не в знайденій нами угоді організаторів; особистий внесок Давида Левіна в підготовку книжок окремо не встановлений.
2009 рік: церемонія в Яд Вашем
У вересні 2009 року публікація про церемонію пам’яті Бабиного Яру в Єрусалимі прямо називала Левіна головою об’єднання та ведучим заходу.
Церемонія проходила в Яд Вашем — ізраїльському національному меморіальному комплексі історії Голокосту.
Публікація про церемонію 2009 року.
Із роками участь об’єднання в подібних заходах стала сталою традицією.
2013 рік: офіційна програма вшанування пам’яті
Збереглося офіційне запрошення Яд Вашем на церемонію 11 вересня 2013 року — до 72-х роковин убивств євреїв на території України, зокрема в Бабиному Яру та інших місцях масових розстрілів.
У програмі Левіна зазначено як голову об’єднання вихідців з України поряд із міністеркою абсорбції Софою Ландвер, головою правління Яд Вашем Авнером Шалевом, очільником Єврейського агентства Натаном Щаранським та послом України Геннадієм Надоленком. Запрошення передбачало поминальну церемонію в Залі пам’яті о 15:00 та зібрання в аудиторії о 15:30. Отже, це не загальний пізніший спогад, а датований документ організатора.
2016 рік: Бабин Яр, Київ, 75-ті роковини трагедії
29 вересня 2016 року Давид Левін перебував у Києві на заходах до 75-х роковин трагедії Бабиного Яру.
Це підтверджують не лише текстові публікації.
Фотобанк УНІАН зберіг світлину №736253, на якій Левіна названо головою Всеізраїльського об’єднання вихідців з України.
У фотографії зазначені дата, місце та автор — Олександр Синиця.
Фотодокумент УНІАН від 29 вересня 2016 року.
Цей знімок — один із найцінніших візуальних документів його біографії.
2018 рік: меморіальна робота та громадська дискусія
19 червня 2018 року Левіна зазначено у списку учасників засідання Кнесету щодо проєкту меморіального центру Бабиного Яру — музею та освітнього центру пам’яті євреїв України й інших територій колишнього СРСР. Серед запрошених були Натан Щаранський, представники Яд Вашем, МЗС Ізраїлю та команди меморіального проєкту. Розповідь про затримання дорогою до Бабиного Яру в цій стенограмі належить Щаранському, а не Левіну; приписувати її особистій біографії Давида не можна.
Того самого року в збірнику «Мінське гетто: 75 років потому» опубліковано матеріал Левіна «Діяльність Всеізраїльського об’єднання вихідців з України та наступність пам’яті про Голокост».
Сама назва цієї роботи показує, що Левін прагнув не лише організовувати пам’ятні церемонії, а й осмислити діяльність об’єднання як передавання історичної пам’яті наступним поколінням.
2019, 2021 та 2023 роки: продовження традиції
7 жовтня 2019 року Яд Вашем проводив захід, присвячений пам’яті знищених євреїв Києва. У матеріалах меморіальної установи знову згадується участь Левіна.
Яд Вашем — захід 7 жовтня 2019 року.
У вересні 2021 року, до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру, Левін брав участь в організованій у Кнесеті зустрічі, про яку повідомило ізраїльське видання Ynet. Одним із центральних учасників був Михайло Сідько, який пережив масові вбивства в Бабиному Яру. Серед запрошених були голова Кнесету Мікі Леві, Натан Щаранський, голова Яд Вашем Дані Даян, Колет Авіталь і Левін як голова об’єднання вихідців з України.
20 вересня 2023 року він знову брав участь у пам’ятній церемонії в Яд Вашем.
Серед присутніх були міністр алії та інтеграції Ізраїлю Офір Софер, посол України Євген Корнійчук, Натан Щаранський, люди, які пережили Голокост, і представники громадськості.
Про цю церемонію розповідали й НАновини.
НАновини: церемонія пам’яті Бабиного Яру в Яд Вашем, вересень 2023 року.
Отже, участь Левіна у збереженні пам’яті про Бабин Яр документально простежується щонайменше з 2009 до 2023 року.
Чому ця робота була важливою
Історія Бабиного Яру — це не лише історія злочину 1941 року.
За радянських часів єврейська ідентичність багатьох жертв нерідко розчинялася в загальній формулі про загиблих радянських громадян. Відновлення пам’яті про те, кого було вбито й чому, стало окремим громадським завданням.
Збереження пам’яті про Бабин Яр почалося задовго до публічної діяльності Левіна в Ізраїлі. У вересні 1966 року кияни самостійно прийшли до місця масових розстрілів, попри тиск радянської влади. Серед учасників були письменник Віктор Некрасов і літературознавець Іван Дзюба. НАновини докладно відтворили історію перших громадянських акцій пам’яті в Бабиному Яру, збереженої кіноплівки та реакції радянських органів.
Інший важливий контекст — доля книжки Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр», текст якої зазнавав радянської цензури. У 2026 році НАновини розповідали про нове українське видання цього твору.
Громадська робота Левіна була частиною цієї ширшої історії — повернення імен, свідчень і пам’яті про знищені єврейські громади України.
Давид Левін — поет: від підліткових віршів до шести книжок
Громадський діяч Левін мав й іншу біографію — літературну.
За відомостями довідника «Російська література в Ізраїлі», писати вірші він почав ще підлітком. Деякі ранні твори публікувалися в газетах.
Але серйозно займатися поезією почав уже після репатріації.
Це означає, що його літературна діяльність набула нового розвитку після п’ятдесяти років — у той період, коли він одночасно активно брав участь у громадському житті.
Левін був членом Спілки російськомовних письменників Ізраїлю. У 2014 році його ім’я трапляється в матеріалах літературних зустрічей ізраїльських російськомовних авторів.
2019 року, згідно з довідником, він став переможцем конкурсу на найкращий вірш і оповідання, організованого письменницьким об’єднанням. Його вірші увійшли до збірки «Поезія».
У тому самому джерелі йдеться про те, що ізраїльські композитори писали музику на його вірші.
Левін був не єдиним літератором, чиє життя поєднало Україну та Ізраїль. Зовсім іншу долю прожив Хаїм Хазаз — уродженець українського села Сидоровичі, який став першим лауреатом Державної премії Ізраїлю з літератури. Хазаз писав івритом, Левін — переважно російською. Їх об’єднує не літературна школа, а збережений зв’язок з українським єврейським минулим.
Шість книжок Давида Левіна
2004 — «Мелодії душі». Збірка віршів; видавництво «Ліра», Єрусалим.
2007 — «Любов, як яскрава комета». Збірка віршів; видавництво «Ліра», Єрусалим.
2013 — «На вітрилах любові». Збірка віршів; видавництво «Медіал», Рішон-ле-Ціон.
2014 — «Муза». Збірка віршів; видавництво «Медіал», Рішон-ле-Ціон.
2017 — «Любов моя, Друскінінкай». Збірка віршів; видавництво «Медіал», Рішон-ле-Ціон.
2019 — «Суспільство і громада». Публіцистика; видавництво «Медіал», Рішон-ле-Ціон.
Джерело бібліографії — «Російська література в Ізраїлі», стаття «Давид Левін», с. 160.
Існування книжки «Любов, як яскрава комета» додатково підтверджує міжнародний бібліотечний каталог WorldCat, OCLC 782126465.
Перші п’ять книжок належать до поезії. Остання, «Суспільство і громада», позначена як публіцистичне видання.
Ця відмінність важлива: літературна спадщина Левіна не вичерпувалася віршами про кохання, переживання й особисте життя. Він звертався й до питань суспільства, громади, пам’яті та громадського служіння.
У пам’ятному матеріалі об’єднання наведено його поетичні рядки про Бабин Яр. Однак точну книжку, в якій їх було вперше опубліковано, поки не встановлено.
Для повноцінного літературознавчого дослідження ще потрібні примірники всіх шести книжок, їхні титульні сторінки, ISBN за наявності, відомості про наклади й незалежні рецензії.
Два українські ордени: що підтверджують президентські укази
Давида Левіна відзначено державними нагородами України.
Причому в цьому випадку йдеться не лише про спогади чи газетні повідомлення: обидва нагородження підтверджені конкретними президентськими указами.
12 листопада 2007 року — орден «За заслуги» III ступеня
12 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ №1090/2007 «Про нагородження державними нагородами України». Підставою стали вагомий особистий внесок у розвиток українсько-ізраїльських зв’язків і багаторічна плідна громадська діяльність.
Нагороди отримали троє людей, які представляли різні сторони громадського та історичного життя Ізраїлю.
Давид Михайлович Левін, голова Об’єднання вихідців з України в Ізраїлі, був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
Леонід Юхимович Беренштейн, ветеран Другої світової війни, член Центрального правління Об’єднання вихідців з України й Центрального комітету інвалідів і партизан Ізраїлю, отримав орден «За мужність» I ступеня.
Шимон Редліх, почесний професор Університету імені Давида Бен-Гуріона в Негеві, також був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
Особливо примітно, що Левін і Беренштейн представляли одне громадське об’єднання. Їхнє одночасне нагородження свідчило про визнання українською державою як роботи з репатріантами, так і діяльності зі збереження історичної пам’яті.
Цей указ важливий і для відтворення біографії Левіна: він документально підтверджує, що уже в листопаді 2007 року Давид Михайлович очолював Всеізраїльське об’єднання вихідців з України.
Джерело: Указ президента України №1090/2007 від 12 листопада 2007 року.
Це найраніший із поки виявлених датованих державних документів, у яких Левіна названо головою.
24 серпня 2013 року — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
Друга встановлена державна нагорода пов’язана з президентством Віктора Януковича.
Указом №452/2013 від 24 серпня 2013 року Давида Левіна було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Офіційний текст указу №452/2013.
Про публічне вручення нагороди повідомляла Асоціація єврейських організацій і громад України.
Церемонія відбулася на прийомі Посольства України в Ізраїлі з нагоди 22-ї річниці незалежності України, у готелі «Дан Панорама» у Тель-Авіві.
Посол Геннадій Надоленко говорив про значення ізраїльтян українського походження для відносин двох держав. На заході окремо відзначили об’єднання вихідців з України та його голову.
Левін подякував за нагороду.
Докладний репортаж Вааду України, серпень 2013 року.
У пресі також згадувалися почесні грамоти Міністерства культури України, Кабінету Міністрів і Посольства України, а також іменний годинник від прем’єр-міністра України. Ці відомості потребують окремого документального уточнення, оскільки не для всіх відзнак встановлено дати й реквізити.
Останні роки: громадська діяльність і пам’ять про Голокост
У похилому віці Левін продовжував брати участь у громадському житті.
У матеріалах 2020 року його ім’я трапляється у зв’язку з міжнародним обговоренням допомоги євреям — біженцям Голокосту з колишнього СРСР, зокрема ініціативами, пов’язаними з Claims Conference.
Це організація, яка займається питаннями компенсацій і допомоги людям, що пережили нацистські переслідування. Для багатьох літніх ізраїльтян, які приїхали з колишнього СРСР, її програми мали практичне значення.
У парламентських матеріалах того самого періоду Левіна згадували не лише як керівника об’єднання, а й як людину, яка пише вірші й видає книжки.
2023 року він усе ще публічно представляв організацію на церемонії пам’яті Бабиного Яру в Яд Вашем.
Останні роки його життя були пов’язані з подіями, що знову зробили відносини України та Ізраїлю особливо значущими для вихідців з України: російською війною проти України, новими хвилями вимушеного переселення, гуманітарними ініціативами й питаннями історичної пам’яті.
Однак документально встановити його особисту роль у кожному з цих напрямів поки не вдалося. Тому не слід приписувати йому конкретні проєкти 2022–2025 років без підтвердних свідчень.
12 березня 2025 року: смерть Давида Левіна
12 березня 2025 року Посольство України в Державі Ізраїль повідомило про смерть Давида Левіна.
В опублікованому того дня повідомленні йшлося:
«Сьогодні пішов із життя Давид Левін».
Посольство назвало його багаторічним головою Всеізраїльського об’єднання вихідців з України й відзначило десятиліття роботи на благо репатріантів, розвиток українсько-ізраїльських зв’язків і збереження історичної пам’яті.
Повідомлення Посольства України в Ізраїлі від 12 березня 2025 року.
На момент смерті Левіну було 86 років.
Причину смерті, точне місце, дату похорону й місце поховання в знайдених відкритих документах не встановлено.
Співчуття головного рабина України
16 березня 2025 року головний рабин України Моше Реувен Асман опублікував особисте повідомлення на згадку про Давида Левіна.
Він розповів, що неодноразово зустрічався з ним під час реалізації спільних проєктів і громадських ініціатив.
Асман підкреслив багаторічну діяльність Левіна в інтересах вихідців з України та зміцнення співпраці між Україною й Ізраїлем.
Особливо виразною стала його оцінка: Левін був «справжньою душею Української громади в Ізраїлі» — справжньою душею української громади в Ізраїлі.
Це слова людини, яка знала Левіна зі спільної роботи, а не формальна біографічна характеристика.
Публікація Моше Реувена Асмана від 16 березня 2025 року.
Співчуття родині висловив також меморіальний комплекс Яд Вашем, із яким Левін співпрацював упродовж багатьох років. В опублікованому 12 березня 2025 року івритомовному оголошенні про смерть в архіві газети Haaretz Яд Вашем прямо назвав його головою об’єднання вихідців з України та висловив скорботу родині. Імена дружини й дітей в оголошенні не перелічені.
Після Левіна: об’єднання та пам’ять продовжують жити
12 жовтня 2026 року, у день, коли Давиду Левіну виповнилося б 88 років, Лариса Левковська, яка продовжила керівництво об’єднанням після нього, опублікувала пам’ятний біографічний текст. В офіційній програмі церемонії Яд Вашем 29 вересня 2026 року її було представлено як виконувачку обов’язків голови.
У ньому вона згадувала його життєвий шлях, роботу з людьми, підтримку репатріантів, культурні ініціативи й особливе місце родини в його житті.
Пам’ятна публікація Лариси Левковської від 12 жовтня 2026 року.
Але найважливіше те, що діяльність об’єднання не завершилася зі смертю його багаторічного керівника.
29 вересня 2026 року в Яд Вашем відбулася церемонія до 85-х роковин трагедії Бабиного Яру. Серед учасників були голова Яд Вашем Дані Даян, Натан Щаранський, представники Посольства України та Лариса Левковська.
НАновини докладно розповідали про підготовку до церемонії та про сам пам’ятний захід.
Ця наступність особливо важлива для розуміння спадщини Левіна.
Він був одним із тих, хто допомагав перетворити пам’ять про Бабин Яр на сталу традицію ізраїльського громадського життя вихідців з України.
Після його смерті ця робота продовжилася.
Всеізраїльське об’єднання вихідців з України сьогодні: керівництво та контакти
Громадська організація, яку багато років очолював Давид Михайлович Левін, продовжує свою діяльність в Ізраїлі. Після його смерті в березні 2025 року роботу об’єднання продовжили його колеги.
Згідно з офіційною програмою пам’ятної церемонії в Яд ва-Шем від 29 вересня 2026 року, Лариса Левковська представляла об’єднання як виконувачка обов’язків голови.
Хто входить до правління
У державному реєстрі некомерційних організацій Ізраїлю GuideStar (станом на середину жовтня 2026 року), у розділі «בעלי תפקידים» («Посадові особи»), опубліковано імена шести членів правління Всеізраїльського об’єднання вихідців з України:
- Віра Кислова — ורה קיסלובה.
- Міла Флейштман — מילה פליישטמן.
- Марина Йіцев — מרינה ייצב.
- Єхіель Фішон — יחיאל פישון.
- Марія Фоксман — מריה פוקסמן.
- Ніколь Лариса Левковська — ניקול לריסה לבקובסקי.
Право підпису від імені організації, згідно з реєстром, мають Марина Йіцев та Ніколь Лариса Левковська.
До складу ревізійної комісії входять Ізабелла Шендер (איזבלה שנדר), Аліна Душков (אלינה דושקוב) і Надія Верба (נדיזדה ורבה).
Аудитор-бухгалтер — Іцхак Розенталь (יצחק רוזנטל).
Ці відомості опубліковані на підставі останнього прийнятого реєстром звіту організації. Дату відповідного звіту у відкритому списку не зазначено, тому наведений склад правління не слід вважати незалежно підтвердженим на конкретний день жовтня 2026 року. Написання деяких прізвищ передано з івриту, і воно може відрізнятися від написання в особистих документах.
Джерело: GuideStar Israel — посадові особи об’єднання №580131480.
Контакти об’єднання
Назва івритом: התאחדות יוצאי אוקראינה בישראל (ע״ר).
Керівниця: Лариса Левковська — виконувачка обов’язків голови, за відомостями на вересень 2026 року.
Реєстраційний номер НКО: 580131480.
Юридична адреса: вулиця Іцхак Саде, 3, Рішон-ле-Ціон, Ізраїль.
Електронна пошта: 1977vovu@gmail.com.
Facebook і Messenger: Всеізраїльське об’єднання вихідців з України.
Реєстраційні та фінансові відомості: Картка організації в ізраїльській базі Taagidim.
Адресу електронної пошти опубліковано безпосередньо на Facebook-сторінці об’єднання. Підтвердженого актуального телефону центрального правління у відкритих джерелах не встановлено. Для звернення можна скористатися електронною поштою або повідомленням через Facebook.
Що залишилося після Давида Левіна
Біографію Давида Левіна не можна звести до одного звання.
Він не був лише інженером, лише поетом чи лише керівником громадського об’єднання.
Його життя пройшло крізь кілька історичних епох.
Він народився в Українській РСР перед Другою світовою війною. Втратив батька, згодом матір. Виріс в Узбекистані, здобув професію, працював і, за біографічними відомостями, обіймав високу посаду в науковій системі.
Після розпаду СРСР переїхав до Ізраїлю і у віці, коли багато людей уже підбивають підсумки професійної кар’єри, розпочав новий великий етап громадської діяльності.
Його організація об’єднувала людей із різних міст України, допомагала репатріантам розв’язувати соціальні питання, підтримувала українську культуру в Ізраїлі й брала участь у збереженні пам’яті про Голокост.
Його виступи в Кнесеті показують, що для нього важливими були конкретні проблеми людей: пенсії, робота, житло, можливість гідно жити після репатріації.
Його книжки показують інший бік — потребу висловити особистий досвід у віршах і публіцистиці.
Два українські ордени підтверджують, що його роботу визнавали й на державному рівні.
Але, можливо, найдовговічнішим результатом стала не нагорода й не посада, а створений і підтримуваний ним громадський зв’язок між людьми.
Давид Михайлович Левін (12 жовтня 1938 — 12 березня 2025) належав до покоління євреїв з України, чиє життя не вмістилося в кордони однієї країни.
Україна була його батьківщиною. Узбекистан — місцем дорослішання й професійного становлення. Ізраїль — країною, у якій він прожив останні три десятиліття й залишив помітний слід у громадському житті.
Саме такі долі допомагають зрозуміти, чому історія євреїв з України — це водночас історія України, Ізраїлю та великої єврейської діаспори.
Джерела та документи
Біографія, родина, Узбекистан і книжки: «Російська література в Ізраїлі», стаття «Давид Левін», с. 160; пам’ятний нарис Лариси Левковської, 12 жовтня 2026 року; WorldCat, книжка «Любов, як яскрава комета».
Історія об’єднання та ізраїльські реєстри: «Укрінформ» — 1979, 1988 роки й привітання 2020 року; GuideStar, НКО №580131480; офіційна реєстрація перейменування 1995 року; фінансові та реєстраційні показники організації; сервіс отримання реєстраційних документів.
Додаткові фінансові та архівні документи: урядовий перелік бюджетних виділень за 2006 рік — 40 000 ₪; муніципальний розрахунок підтримки Реховота, 23 листопада 2023 року; реєстрові дані за 2025 рік і підтвердження належного управління на 2026–2027 роки.
Івритомовні джерела про Левіна та об’єднання: Ynet, висловлювання Левіна після зустрічі з Ципі Лівні, 23 листопада 2008 року; Кнесет, 12 лютого 2008 року, Валерій Файнер; Кнесет, 2009 рік, Левін і Файнер; Кнесет, 2009 рік, ветерани й боротьба з нацизмом; Кнесет, 23 червня 2014 року, Біна Самхова; Кнесет, 22 лютого 2016 року, розповідь про 35 відділень; Кнесет, 24 липня 2017 року, Карміель та Арад; Кнесет, 19 червня 2018 року, проєкт Бабиного Яру.
Громадська діяльність: парламентська зустріч 1 липня 2008 року; комісія Кнесету з питань приймання репатріантів, 8 червня 2015 року; «Київ Єврейський», №22, грудень 2011 року; «Київ Єврейський», №23, січень 2012 року; матеріали пенсійного руху.
Культура й дипломатія: Ваад України — прийом Посольства та фестиваль 2013 року; Посольство України — вечір у Бат-Ямі.
Державні нагороди: указ президента України №1090/2007; указ №452/2013.
Проєкт «Книга життя» (2006): офіційний сайт «Амігур» — понад 50 книжок і збірний том із 1000 спогадів; івритомовна історія «Амігур» зі згадкою про 50 книжок та участь об’єднання; Національна бібліотека Ізраїлю — видання спогадів мешканців «Амігур».
Пам’ять про Бабин Яр: Яд Вашем, офіційне запрошення на церемонію 11 вересня 2013 року; Ynet, 2021 рік, 80-ті роковини Бабиного Яру в Кнесеті та Михайло Сідько; церемонія 2009 року; фотографія УНІАН, 29 вересня 2016 року; Яд Вашем, 7 жовтня 2019 року; НАновини — церемонія вересня 2023 року.
Смерть і пам’ять: Haaretz, співчуття Яд Вашем, 12 березня 2025 року; повідомлення Посольства України, 12 березня 2025 року; публікація головного рабина України Моше Асмана, 16 березня 2025 року.
Контекст НАновин: «Євреї з України»; перші пам’ятні акції в Бабиному Яру 1966 року; нове українське видання «Бабиного Яру» Кузнєцова; церемонія Яд Вашем 2026 року; Давид Горовіц — ще одна історія з рубрики «Євреї з України».
Примітка редакції: окремі відомості про раннє дитинство, роботу в Узбекистані й родину відомі з біографічного довідника та спогадів. Вони потребують подальшої архівної перевірки. Це не стосується двох державних нагород, підтверджених указами, та парламентських заходів, щодо яких збереглися датовані документи.