«Реєстрація» Глуховського: чому роман про ціну людського життя викликав суперечку серед росіян – і до чого тут Ізраїль

17 вересня 2026 року Дмитро Глуховський, автор знаменитого «Метро 2033», опублікував новий роман «Реєстрація». Виклав повністю, безкоштовно, у власному Telegram-каналі. Книга про вагітну дівчину російського контрактника, яка намагається терміново зареєструвати шлюб, поступово перетворюється на історію про гроші, війну, людську гідність і здатність суспільства звикати до того, що відбувається. Через тиждень літературну дискусію вже обговорюють як конфлікт між тими, хто виїхав з Росії, і тими, хто залишився.

Автор: R.Verter | Спеціально для НАновини — Новини Ізраїлю | 26 вересня 2026 року

Думка автора

Мене в цій історії зацікавив не стільки спір навколо права емігрувавшого письменника судити про життя всередині країни. Набагато цікавіше інше. Чому історія про жінку, яка рахує майбутні компенсації за загиблого або скаліченого нареченого, сприймається як звинувачення, адресоване мало не всьому суспільству? І де проходить межа між людиною, яку держава змусила пристосовуватися, і тим, хто навчився отримувати від війни цілком відчутну вигоду?

В Ізраїлі ця розмова має додатковий сенс. Не всі знають, що Глуховський — наш співвітчизник, випускник Єврейського університету в Єрусалимі. А війна, про яку він написав, буквально напередодні цієї публікації забрала життя 14-річного ізраїльського громадянина в Києві.

«Реєстрація»: книга, яку вирішили не продавати

Глуховський повернувся до свого старого способу спілкування з читачем. Більше двадцяти років тому він виклав в інтернеті «Метро 2033», дозволивши людям вільно знайомитися з твором. Саме цей роман згодом приніс йому міжнародну відомість, численні переклади та ігрову франшизу.

Тепер історія повторилася. «Реєстрація» стала його першим романом після завершеної у 2021 році дилогії «Пост». У 2024-му виходив публіцистичний збірник «Ми. Щоденник падіння», але великої художньої прози після «Поста» читачі не отримували.

Робота над новою книгою тривала близько двох років. Виходить, нинішній спір виник навколо твору, який створювався поступово, паралельно розвитку самої війни. На відміну від фантастичних історій, які принесли Глуховському популярність, для «Реєстрації» не знадобилися ні радіація, ні мутанти, ні зруйноване метро. Достатньо сучасної Росії, зниклого на війні солдата, двох жінок, які сперечаються про майбутнє сім’ї, і державних виплат, здатних змінити відносини між людьми.

Прочитати роман безкоштовно можна в офіційній публікації Дмитра Глуховського в Telegram.

Хто такий Дмитро Глуховський: Москва, Єрусалим, Беер-Шева та ізраїльські роки майбутнього автора «Метро»

Для ізраїльського читача біографія Дмитра Глуховського цікава не лише тим, що він відомий російський письменник, який виступив проти війни. Ізраїль займає в його житті набагато більш помітне місце, ніж прийнято згадувати в коротких довідках. Тут він отримав вищу освіту, освоїв іврит, пережив перші труднощі самостійного життя, почав формуватися як журналіст і, за власним зізнанням, вперше відчув себе не лише росіянином, а й ізраїльтянином.

Глуховський народився 12 червня 1979 року в Москві, в сім’ї журналістів. Його батько Олексій Глуховський, єврей за походженням, працював у радянській системі телебачення і радіомовлення та займався перекладами. Мати, Лариса Смирнова, працювала фоторедактором інформаційного агентства ТАСС. Дмитро навчався в московській школі на Арбаті з поглибленим викладанням французької мови, а ще підлітком зацікавився літературою і почав обдумувати майбутній сюжет «Метро 2033».

У 1996 році, сімнадцятирічним юнаком, він вирушив до Ізраїлю. Пізніше в інтерв’ю Євгенії Альбац Глуховський пояснював, що після розпаду Радянського Союзу хотів отримати міжнародну освіту і побачити світ, який для покоління його батьків десятиліттями залишався практично недоступним. Ізраїль виявився можливістю навчатися на високому академічному рівні без витрат, яких вимагала б освіта у Великій Британії чи США.

Перші місяці були непростими. Він вивчав іврит, проходив підготовчу програму — мехіну, призначену, зокрема, для адаптації нових репатріантів до ізраїльської системи освіти. Потім вступив до Єврейського університету в Єрусалимі — האוניברסיטה העברית בירושלים, де закінчив факультет суспільних наук за напрямками міжнародних відносин і масових комунікацій. Навчання проходило на івриті, нарівні з місцевими студентами.

Всього в Ізраїлі він прожив близько чотирьох з половиною років. В інтерв’ю Глуховський розповідав, що перший час відчував фінансові труднощі і непросто звикав до нового суспільства. У подальшому саме цей період він називав важливим досвідом особистого дорослішання і перегляду звичних уявлень про світ.

Особливо примітно, що його ізраїльське життя не обмежувалося університетськими аудиторіями Єрусалима. Деякий час майбутній письменник жив у Беер-Шеві, добре знав південні райони країни і розташований неподалік Сдерот — місто біля кордону сектора Газа, яке згодом неодноразово ставало ціллю ракетних обстрілів.

Ще одне спогад письменника стосується Другої інтифади — періоду різкого загострення ізраїльсько-палестинського конфлікту, що почався восени 2000 року. В інтерв’ю від 3 листопада 2023 року Глуховський розповідав, що поїздки в університет на автобусі супроводжувалися постійною тривогою через терористичні атаки. Після нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року він знову звернувся до цього досвіду, згадавши друзів, які живуть у Сдероті.

Пізніше Ізраїль знову з’явився в його професійній біографії. Вже працюючи міжнародним журналістом, Глуховський висвітлював військові події, зокрема з Кір’ят-Шмони — міста на півночі країни біля ліванського кордону, яке піддавалося обстрілам «Хезболли». Його журналістська кар’єра включала співпрацю з ізраїльським радіо, німецькою Deutsche Welle, Euronews і Russia Today. На останньому каналі він деякий час входив до кремлівського журналістського пулу, що висвітлював діяльність російського керівництва.

Єврейські корені і відчуття приналежності до Ізраїлю

Є в цій біографії і окрема єврейська історія. Глуховський розповідав, що про походження батька дізнався в підлітковому віці і спочатку сприймав питання власної ідентичності непросто. Ізраїльський досвід поступово змінив його ставлення до цієї спадщини. В інтерв’ю The Jewish Chronicle у вересні 2023 року письменник пояснював, що з часом прийшов до розуміння множинної ідентичності: приналежність до однієї культури не вимагає відмови від іншої.

У липні 2021 року ізраїльська газета Israel Hayom опублікувала велике інтерв’ю з Глуховським. На той час на івриті вже вийшов його роман «Текст» — טקסט, виданий «Кінерет Змора». У розмові письменник зізнавався, що в молодості йому було непросто матеріально влаштуватися в Ізраїлі, однак відчуття приналежності до країни збереглося і через два десятиліття. Він навіть говорив про бажання повернутися сюди пожити вже дорослим, відбувшимся людиною.

Ізраїль залишив слід і в його творчому формуванні. Перші ідеї «Метро 2033» виникли ще в московській школі, але роботу над твором він продовжив у молодості, в тому числі в період життя за кордоном. Самотність, незнайома мова і необхідність заново вибудовувати коло спілкування стали частиною досвіду, до якого письменник пізніше неодноразово повертався.

Тому для ізраїльської аудиторії Глуховський — не просто знаменитий письменник з Росії. Це людина, яка отримала освіту в Єрусалимі, жила в Беер-Шеві, знає іврит, працювала журналістом в Ізраїлі і зберегла особистий зв’язок з країною. Ізраїльський етап його життя допомагає краще зрозуміти і його інтерес до політичних систем, і постійне повернення в літературі до питань страху, свободи, державної влади і особистого вибору.

Від «Метро 2033» до «Реєстрації»: мільйони проданих книг і міжнародні премії

Літературна кар’єра Дмитра Глуховського почалася з історії, яку видавці спочатку не хотіли друкувати. На початку 2000-х молодий журналіст розмістив свій перший роман «Метро 2033» в інтернеті, дозволивши читачам знайомитися з текстом безкоштовно. У 2005 році з’явилася паперова версія, а перевидання 2007-го перетворило книгу про тих, хто вижив після ядерної війни москвичів, у комерційно успішний проект.

Перші сто тисяч екземплярів перевидання були розпродані менш ніж за три місяці. Видавництву довелося допечатувати ще сто тисяч. До 2009 року продажі першого роману наближалися до 300 тисяч екземплярів. Для письменника, якого незадовго до цього відмовлялися публікувати, результат був досить незвичайним.

Згодом масштаб проекту виріс у десятки разів. За даними офіційного сайту Глуховського, до 2026 року «Метро 2033» перекладено на 41 мову, а світові продажі роману перевищили чотири мільйони екземплярів. Це показник продажів саме першої книги, а не сумарний тираж усіх творів письменника.

У 2007 році Глуховський отримав заохочувальну нагороду Європейського товариства наукової фантастики на Eurocon у Копенгагені. У публікаціях того часу її часто називали нагородою за літературний дебют. В офіційному реєстрі товариства вона позначена як Encouragement Award — заохочувальна премія молодому автору.

Втім, сам Глуховський досить швидко показав, що не збирається все життя описувати виключно московське метро. У тому ж 2007 році вийшли «Сутінки» — містичний роман про перекладача, який отримує старовинний іспанський щоденник і поступово виявляє зв’язок між історією цивілізації майя і сучасною низкою катастроф. Книга була перекладена більш ніж на двадцять мов. У 2014 році її французьке видання отримало європейську літературну премію фестивалю Utopiales у Нанті.

Потім з’явилися «Метро 2034» у 2009-му, «Розповіді про Батьківщину» у 2010-му, роман-антиутопія «Майбутнє» у 2013 році і завершальна частина основної трилогії — «Метро 2035» у 2015-му.

У «Майбутньому» людство навчилося перемагати старість, але отримало зовсім нову форму державного контролю: заради збереження безсмертя люди повинні відмовитися від народження дітей. У «Метро 2035» автор вже значно сильніше зосередився на механізмах ізоляції, пропаганди і управлінні суспільством через страх. А «Розповіді про Батьківщину» стали його раннім зверненням до політичної сатири — з впізнаваними чиновниками, силовиками і звичайними людьми, змушеними пристосовуватися до устрою держави.

Громадська проблематика виникла в книгах Глуховського задовго до російського вторгнення в Україну. Фантастика дозволяла створювати умовні світи, в яких читач виявляв цілком знайомі механізми влади.

«Текст», «Топи» і «Пост»: з літератури в кіно і серіали

У 2017 році з’явився «Текст», один з найбільш відомих реалістичних романів письменника. Його головний герой Ілля Горюнов отримує сім років ув’язнення після того, як співробітник поліції підкидає йому наркотики. Звільнившись, Ілля намагається помститися людині, яка зруйнувала його життя, і заволодіває його телефоном. Поступово він починає існувати під чужим ім’ям, отримуючи доступ до переписок, секретів і відносин свого противника.

У 2019 році режисер Клим Шипенко екранізував роман. Сценарій написав сам Глуховський, головні ролі виконали Олександр Петров, Іван Янковський і Крістіна Асмус. Картина отримала кілька великих російських кінематографічних нагород, включаючи «Золотого орла» за найкращий ігровий фільм. А 25 квітня 2021 року Глуховському вручили «Ніку» за сценарій «Тексту» — нагороду за кінематографічний сезон 2019 року.

Його робота для екрану не обмежилася цією екранізацією. У січні 2021 року вийшли «Топи» — семисерійний містичний трилер режисера Володимира Мирзоева за оригінальним сценарієм Глуховського. Кілька москвичів вирушають у віддалене село, намагаючись втекти від власних проблем, але стикаються з подіями, в яких звична реальність поступово зникає.

Особливе місце в творчості письменника займає дилогія «Пост» (2019–2021). Після руйнівної громадянської війни Росія розпалася, центральні території знову перетворилися на Московію, а кордоном з невідомим зовнішнім світом стала отруєна Волга. У цій історії Глуховський досліджував імперську спадщину, ізоляцію, страх перед зовнішнім світом і політичне використання ненависті.

Мені здається, саме від «Поста» зручніше всього переходити до нинішньої «Реєстрації». Фантастична катастрофа у Глуховського поступово перестала бути самоціллю. Все більше значення набували люди, які продовжують жити всередині руйнівної системи, пристосовуючи власні переконання до обставин.

«Біла фабрика»: єврейська історія і три британські театральні нагороди

Для читачів НАновини особливо цікава ще одна робота письменника, безпосередньо пов’язана з історією єврейського народу. 14 вересня 2023 року в лондонському Marylebone Theatre відбулася прем’єра його п’єси «Біла фабрика» (The White Factory), поставленої Максимом Діденко.

Дія розгортається в Лодзинському гетто на території окупованої нацистами Польщі. Єврейська громада намагається зберегти життя своїм членам, забезпечуючи німецьку адміністрацію виробничою продукцією. Поступово виникає страшна дилема: що відбувається, коли виживання одних виявляється поставленим у залежність від долі інших?

Глуховський вивчав архівні матеріали, відвідував місця масового знищення євреїв і зустрічався з пережившими Голокост. Робота над п’єсою збіглася з російським вторгненням в Україну, після якого письменник суттєво переробив текст, приділивши особливу увагу поведінці людей перед обличчям державного насильства і моральним компромісам.

У лютому 2024 року постановка отримала три нагороди британської незалежної театральної премії Offies: за найкращий спектакль, сценографію і відеодизайн. Для Глуховського це стало новим міжнародним визнанням вже за межами літератури і кінематографа.

Тут виявляється тематичний зв’язок з «Реєстрацією». У зовсім різних історичних обставинах письменник звертається до моральних рішень, які людина приймає під тиском зовнішньої системи. Звісно, порівнювати обставини Голокосту і сучасної війни як рівнозначні було б історично некоректно. Йдеться про повторюваний літературний інтерес автора до поведінки людей в умовах крайнього тиску.

Після 24 лютого: антивоєнна позиція, еміграція і вісім років ув’язнення заочно

9 березня 2022 року Глуховський опублікував статтю «Це не наша війна», в якій виступив проти повномасштабного російського вторгнення в Україну. Він покладав відповідальність за рішення почати війну на керівництво Росії, попереджав про її наслідки для самих росіян і закликав відкрито говорити про те, що відбувається.

У червні 2022 року стало відомо про порушення проти нього кримінальної справи за статтею про поширення завідомо неправдивої інформації про російські збройні сили. У жовтні Міністерство юстиції Росії внесло письменника в реєстр іноземних агентів. 7 серпня 2023 року Басманний районний суд Москви заочно засудив його до восьми років колонії. Підставою для переслідування стали публікації Глуховського, присвячені російським військовим діям в Україні.

Для ізраїльської аудиторії тут є важлива подробиця: Глуховський має і ізраїльське громадянство. НАновини розповідали про це ще тоді. Сьогодні наш матеріал про вирок Глуховському варто перечитати вже з урахуванням його нової книги.

У 2024 році в еміграції вийшла його публіцистична книга «Ми. Щоденник падіння». Вона об’єднала статті і роздуми про політичну і суспільну трансформацію Росії, які автор публікував протягом попередніх п’ятнадцяти років. Книга згодом з’явилася також на французькій, німецькій, польській та інших мовах.

Українська 4A Games і нова Metro 2039: продовження історії

Історія «Метро» давно перестала бути виключно книжковою. У 2010 році українська студія 4A Games випустила комп’ютерну гру Metro 2033. Потім з’явилися Metro: Last Light у 2013 році і Metro Exodus у 2019-му. Ігрова франшиза суттєво розширила міжнародну аудиторію створеного Глуховським світу.

Сама 4A Games була заснована в Києві в 2005 році вихідцями з української ігрової індустрії. Вона зберегла українську творчу і кадрову основу, хоча з часом стала міжнародною компанією.

16 квітня 2026 року 4A Games і видавець Deep Silver представили Metro 2039 — четверту основну гру серії. Вона створюється у співпраці з Глуховським, але не є прямою адаптацією якогось нового роману. У вересні видавець підтвердив конкретну дату виходу — 4 лютого 2027 року. Гра заявлена для PlayStation 5, Xbox Series X|S і персональних комп’ютерів.

Розробники відкрито розповідають, що повномасштабна війна Росії проти України вплинула на атмосферу і сюжет нового проекту. Співробітники студії продовжували роботу під час безпілотних атак, користувалися генераторами і ховалися від обстрілів. За їхніми словами, новий Metro звертається до наслідків війни, державного насильства, пропаганди, страху і ціни свободи.

При цьому дія знову розгортається в московському метро. Після десятиліть протистояння станції об’єднані під владою режиму, який використовує пропаганду і обіцянку нової війни як інструменти контролю.

Для мене цей зв’язок показовий з літературної точки зору. Світ, придуманий молодою людиною, колись навчавшоюся в Єрусалимі, тепер розвивається спільно з українськими авторами, які створюють постапокаліптичну історію, перебуваючи під загрозою справжніх російських ударів.

Вийшла незвичайна творча біографія: від початківця письменника, який викладав рукопис в інтернеті, до автора творів з багатомільйонними продажами, міжнародними літературними і театральними преміями, екранізаціями і глобальною ігровою франшизою. І тепер — до реалістичного роману, який обговорюють не стільки через літературні достоїнства, скільки через питання, поставлені перед читачем.

Ульяна, Саша і гроші, які не можна поділити

Тепер про сам сюжет. Тут далі будуть розкриті деякі суттєві обставини роману, хоча розв’язку я залишу читачеві.

Ульяна живе в Вологді, працює в невеликому салоні краси і дізнається, що вагітна. Її наречений Саша вирушив на російську війну проти України і зник безвісти. Дівчина їде до Москви, намагається з’ясувати його долю і зареєструвати шлюб.

Сашу знаходять у госпіталі. Він живий, але втратив обидві ноги. І тут починається інша історія: Ульяна і Тетяна, мати військовослужбовця, поступово стають учасницями боротьби за гроші, належні у зв’язку з його пораненням або можливою загибеллю.

Тетяна вже розраховує на доходи сина при погашенні іпотеки. Ульяна думає про майбутню дитину, квартиру і фінансову самостійність. Між ними знаходиться Саша — людина, чиє власне бажання в міру розвитку подій цікавить оточуючих все менше.

Ось що в цій конструкції дійсно страшно: не обов’язково бажати комусь смерті, щоб почати розраховувати, скільки вона принесе грошей. Війна поступово стає економічною системою сімейних відносин. Жива людина перетворюється на джерело зарплати, компенсацій, пільг, соціальних гарантій. Його каліцтва і смерть набувають матеріальної вартості.

Однак Глуховський не обмежується провінційною сім’єю. У Москві з’являється інтелігентська пара — Максим, власник книжкового магазину, і Марина, яка виконує замовлення міської адміністрації. Вони налаштовані проти війни, читають незалежні видання, намагаються зберегти звичний спосіб життя. Але державні замовлення годують сім’ю, а власна безпека поступово змушує переглядати принципи. Їхній син Кирило теж стикається з наслідками того, що відбувається.

Саме ця сюжетна лінія заважає звести роман до карикатури на провінційних прихильників війни. Під питанням виявляється поведінка людей, які беруть участь у системі, навіть не приймаючи її публічної ідеології.

Чому історія про компенсації зовсім не літературна фантазія

У квітні 2025 року Радіо Свобода опублікувало розслідування про так званих «чорних вдов» — жінок, які укладають шлюби з російськими військовослужбовцями заради отримання компенсацій після їхньої загибелі. Аналогічні історії обговорювалися в російських ЗМІ і соціальних мережах.

Йдеться про реальний фінансовий механізм. Військові контракти супроводжуються суттєвими виплатами, які залежать від федерального і регіонального фінансування. У законних членів сім’ї існують окремі права на компенсації після смерті військовослужбовця.

Але я б не став слідом за найбільш емоційними коментаторами оголошувати всіх російських дружин і матерів мисливицями за похоронними грошима. Отримання законної компенсації, фіктивний шлюб заради виплати і свідоме стимулювання людини до участі у війні — зовсім різні ситуації. Масштаб шахрайства теж не встановлений.

Для розуміння роману, втім, важливіший інший момент. Глуховський показує не судову справу про шахрайство, а поступову перебудову уявлень про допустиме. У сім’ї виникає перспектива великих грошей, які не можна отримати звичайною роботою. І те, що ще недавно здавалося б немислимим, стає предметом цілком практичного обговорення.

З цієї причини я не бачу в книзі виключно історію про жіночу жорстокість. Чоловіки, чиновники, московські родичі, представники державних структур — всі присутні в цьому ланцюжку. Просто жінки в даному сюжеті розпоряджаються майбутнім, яке держава запропонувала їм оплачувати чужими каліцтвами.

Народ обманули чи він навчився користуватися системою?

Тут починається найнеприємніша розмова. Існує пояснення, згідно з яким російське суспільство перш за все виявилося жертвою пропаганди, багаторічного придушення незалежних ЗМІ і знищення політичної конкуренції. У цього пояснення є документальні підстави, але є також соціологічні дані про підтримку війни, і ігнорувати їх неможливо.

За дослідженням Левада-центру, опублікованим 1 вересня 2026 року, 68% опитаних заявили про підтримку дій російських збройних сил в Україні, 21% — про непідтримку. При цьому 59% висловилися за перехід до мирних переговорів, а 31% — за продовження бойових дій. В авторитарних умовах такі опитування вимагають обережного прочитання, однак показують, що суспільні позиції неоднорідні і підтримка армії може поєднуватися з бажанням переговорів.

Мені здається принципово важливим не підміняти ці дані зручною формулою. Не кожен прихильник офіційної політики готовий воювати. Не кожен противник війни готовий протестувати. І не кожен, хто не протестує, підтримує те, що відбувається.

Однак є дії, які важко пояснювати одним телевізором: добровільна участь у вербуванні, виробництво озброєнь, свідоме шахрайство з виплатами, доноси, публічне виправдання насильства заради кар’єри або матеріальних переваг.

Звичайна сплата податків при цьому не рівнозначна безпосередній участі у виробництві зброї. Жити в країні і добровільно обслуговувати її військову машину — різні обставини.

У своїх матеріалах

Індійський опір, російські протести і питання громадянської непокори

В одному з різких читательських відгуків на роман прозвучало порівняння росіян з учасниками індійського руху за незалежність від Великобританії.

Індійці дійсно використовували масову громадянську непокору. Рух несотрудництва 1920–1922 років включав бойкот британських товарів, державних шкіл, судів і адміністративних інститутів. У 1930 році почалася знаменита Соляна кампанія Махатми Ганді — протест проти британського податку на сіль, що отримав широке продовження.

Але у індійського руху були масова організація, лідери, суспільні мережі і десятиліття політичного розвитку. Порівнювати його результати з нинішньою російською опозицією без урахування цих обставин неправильно.

До того ж твердження, ніби росіяни обмежилися квітами після вбивства Бориса Нємцова і ліхтариками після замаху на Олексія Навального, несправедливо до людей, які дійсно чинили опір.

За даними ОВД-Інфо, з 24 лютого 2022 року по 24 липня 2025-го в Росії зафіксовано 20 103 затримання за антивоєнну позицію, 1181 фігурант кримінальних антивоєнних справ і понад 11,5 тисяч адміністративних справ про так звану дискредитацію армії.

Репресії не можна вважати вигаданим виправданням. Але існування репресій не скасовує питання про добровільну участь інших людей у державній військовій системі. Обидва обставини необхідно обговорювати одночасно.

Від Нємцова і Навального до шкільної Юнармії: держава і механізми контролю

Загибель опозиційних політиків, переслідування демонстрантів і становище ув’язнених — частина контексту, в якому розгортається дія «Реєстрації».

14 лютого 2026 року Великобританія, Німеччина, Франція, Швеція і Нідерланди повідомили про результати дослідження зразків Олексія Навального. У них виявили епібатидин — надзвичайно токсичну речовину. П’ять держав заявили, що вважають отруєння найбільш ймовірною причиною його смерті в російській колонії в лютому 2024 року. Росія раніше стверджувала, що Навальний помер з природних причин. Нагадаю, історія з «Новичком» і нижньою білизною стосується іншого епізоду — замаху 2020 року.

Всередині Росії продовжує існувати система патріотичного виховання, в яку включені школи і молодіжні організації, зокрема Юнармія. Особливу тривогу викликає її застосування на окупованих територіях України: Human Rights Watch у липні 2026 року задокументувала тиск на дітей, нав’язування російської ідентичності і елементи військової підготовки.

І технологічний контроль теж не фантастика з «Метро». Ще в жовтні 2022 року Human Rights Watch розповідала про використання московської системи розпізнавання облич для пошуку людей, які ухиляються від мобілізації, і виявлення учасників протестів.

У цьому контексті особливо цікаво, що в романі одним з інструментів тиску стає донос. Людина виявляє, що може задіяти державну силу проти іншої людини заради власного інтересу.

Тюрми, полонені і ціна нормалізації насильства

Коли мова заходить про насильство, корисніше звертатися не до найстрашніших відеозаписів із соціальних мереж, а до документованих розслідувань.

23 вересня 2025 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини оприлюднило доповідь про поводження з українськими цивільними ув’язненими. На підставі, зокрема, показань 215 звільнених людей встановлено широкомасштабне і систематичне застосування тортур, сексуального насильства і жорстокого поводження російськими властями. Окремі розслідування ООН зафіксували аналогічні практики щодо українських військовополонених.

Насильство існує не тільки на рівні публічних заяв державних керівників. Його здійснюють конкретні виконавці, забезпечують установи, обслуговують адміністративні структури.

І все ж художній роман не замінює розслідування, як і приналежність людини до російського суспільства не є доказом її участі в цих злочинах. Відповідальність визначається діями і обставинами.

Чому «Реєстрація» викликала спір серед тих, хто виїхав і залишився

24 вересня Meduza опублікувала рецензію літературного критика, присвячену новому твору Глуховського. У ній розглядається виниклий спір: деякі читачі сприймають «Реєстрацію» як звинувачення емігрувавшого письменника на адресу тих, хто залишився жити в Росії, піддаючись обмеженням і ризикам.

Критик пропонує ширше прочитання. На її думку, Глуховський намагається зафіксувати моральний стан сучасного суспільства, не розділяючи його персонажів на бездоганних, які виїхали, і винних, які залишилися. При цьому відзначаються і літературні недоліки — окремі діалоги, стилістична надмірність і спроби відтворити сучасну розмовну мову.

21 вересня Ніна Агишева в ZIMA Magazine також звернула увагу на перетворення війни на джерело особистої сили, матеріальних очікувань і звичного існування.

Мені тут цікавий сам конфлікт між письменником і його читачами. Література не є соціологічним дослідженням, а її персонажі не зобов’язані представляти всі групи населення пропорційно їх чисельності. Але читач має право запитати, наскільки зображене соціальне середовище впізнаване і чи не стає художнє перебільшення самостійною перешкодою для розуміння того, що відбувається.

Роман можна обговорювати як твір — його мову, переконливість героїв, сюжетні конструкції. І окремо обговорювати суспільні проблеми, які він зачіпає.

Чому ця розмова стосується не тільки Росії

В емоційних відгуках на книгу зустрічаються приклади телевізійних коментаторів, артистів та інших публічних фігур, які роками працювали з українською аудиторією, а згодом почали відтворювати російську військову риторику. Зокрема, згадуються Сергій Сосєдов і Антон Красовський.

Але приписувати кожному з них певні особисті мотиви — виключно гроші, страх або кар’єрний розрахунок — без самостійних доказів було б неправильно.

Саме явище пристосування публічних людей до державного порядку денного, однак, заслуговує на обговорення. Як і зміна поведінки тих, хто публічно дистанціюється від війни, але одночасно продовжує отримувати дохід від пов’язаних з державою контрактів.

Це повертає нас до московських персонажів Глуховського. Саме вони роблять твір значно складнішим за історію про двох жінок, які ділять військові виплати.

Моральні дилеми тут не закінчуються за російським кордоном. Вони стосуються еміграції, журналістики, бізнесу, громадських організацій — будь-якого середовища, де людина змушена співвідносити власні переконання з матеріальними обставинами. Різниця полягає в доступних йому можливостях і конкретних рішеннях.

Україна та Ізраїль: суперечка про роман на тлі справжньої війни

Для українського читача «Реєстрація» неминуче має інше емоційне забарвлення, ніж для російського. Для першого війна означає зруйновані міста, загиблих родичів, окупацію, полон і постійну загрозу нових атак. Для другого предметом обговорення може стати можливість зберегти звичне життя, незгода з державою або власний ступінь відповідальності.

Ці позиції не можна штучно зрівняти, як не можна заднім числом змінити хронологію війни. Росія почала повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. Наступні українські атаки на російській території не можуть служити поясненням початку вторгнення, що сталося кількома роками раніше.

І ще одна фактична поправка до обговорюваних у соціальних мережах прикладів. Найбільший склад українського маркетплейсу Rozetka в Броварах був остаточно знищений російським ракетним ударом у ніч на 5 серпня 2026 року, а не навесні 2022-го. Про це повідомила співвласниця компанії Ірина Чечоткіна.

Для Ізраїлю події останніх днів зробили цю розмову особливо близькою. 25 вересня стало відомо про загибель 14-річного громадянина Ізраїлю внаслідок російської атаки на житловий будинок у Києві. Його мати отримала поранення, молодший брат вижив. Міністерство закордонних справ Ізраїлю засудило російські удари і висловило співчуття родині. Докладніше про цю історію — в матеріалі НАновини про загибель ізраїльського підлітка.

Я не вважаю за необхідне шукати в цій події спеціальний літературний символ. Йдеться про загиблого дитину і його родину, а не про ілюстрацію до художнього твору.

Але сусідство двох новин — дискусії про ціну життя в романі Глуховського і загибелі ізраїльського підлітка в Києві — нагадує, наскільки далеко наслідки російської війни виходять за межі України.

І все-таки — про що «Реєстрація»?

Мене в цій книзі найбільше цікавить поступова зміна самого уявлення про нормальність. Людина вирушає на війну заради грошей. Сім’я будує плани, враховуючи його військову зарплату. Поранення створює право на одні виплати, загибель — на інші. Навколо цих обставин виникають конфлікти, компроміси, юридичні схеми і нові сімейні рішення.

Інші персонажі спостерігають за тим, що відбувається, засуджують його, але виявляють, що їхнє власне життя теж пов’язане з державною системою.

Можна сперечатися, наскільки переконливо Глуховський відтворив мову жителів Вологди, чи не надто прямолінійні окремі сцени, чи достатньо складні характери. Це нормальна літературна критика. Мені самому здається, що деякі побудови роману надто відверто підказують читачеві, про що він повинен задуматися.

Але зображений автором конфлікт набагато ширший за зіткнення тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. Де проходить межа між вимушеним пристосуванням до обставин і добровільним використанням чужого нещастя? Чи можна не погоджуватися з тим, що відбувається, одночасно отримуючи з цього матеріальну вигоду? Як змінюються сімейні стосунки, коли держава починає оплачувати війну сумами, недосяжними для людини за багато років звичайної роботи?

Можливо, саме тому «Реєстрацію» обговорюють так емоційно. Глуховський написав твір, у якому війна присутня не тільки на фронті. Вона проникає в розмови про іпотеку, сімейні суперечки, стосунки з родичами, ділові рішення і уявлення про власне майбутнє.

Це не дає підстав звинувачувати кожного росіянина в вчинках літературних персонажів. Але дозволяє побачити механізм, при якому насильство поступово включається в звичайне повсякденне життя.

І я б радив читати «Реєстрацію» саме з цим питанням, а не з заздалегідь підготовленою відповіддю про винуватість або невинуватість цілого народу. Тим більше книга доступна безкоштовно. Можна скласти власну думку, не обмежуючись переказами, обуреними коментарями і чужими цитатами.

А шанувальникам «Метро» залишається чекати наступну зустріч з всесвітом Глуховського. Вже анонсована Metro 2039 створюється у співпраці з українською студією 4A Games, і її автори обіцяють нову історію, в якій теми пропаганди, страху і свободи отримують подальший розвиток.

Читати роман «Реєстрація» безкоштовно: офіційна публікація Дмитра Глуховського.

Автор: R.Verter — НАновини

Це авторська колонка. Літературні оцінки та інтерпретації належать автору.