- 22 Вересня, 2026
- 9:27 pm
- В світі
22 вересня 2026 року Дональд Трамп вийшов до трибуни Генеральної Асамблеї ООН і приблизно за 37 хвилин встиг пройти майже по всій нинішній американській зовнішній політиці. Війна США та Ізраїлю з Іраном, Газа, Росія та Україна, новий санкційний закон, Гренландія, Венесуела, Куба, Міжнародний кримінальний суд, наркотичні картелі, сама ООН і навіть штучний інтелект — все це опинилося в одному виступі. Reuters саме так і описує промову: не як заяву з одного кризису, а як набір зовнішньополітичних пріоритетів Трампа на нинішньому етапі.
Для українського читача з цієї великої промови найшвидше розійшлася одна фраза: Трамп вважає, що війну Росії проти України вдасться закінчити «швидше, ніж люди розуміють». Для ізраїльського читача там були заяви не менш сильні: захист американсько-ізраїльської війни проти Ірану, пряма загроза Тегерану, розмова про можливу нову угоду, Газа і окрема атака на Міжнародний кримінальний суд.
Але читати ці частини зовсім окремо вже важко. Всього за чотири дні до виступу Трамп підписав закон, який прямо називається Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026. Росія та Іран там знаходяться буквально в одному американському законодавчому пакеті, хоча механізми тиску проти них різні і самі війни, звісно, порівнювати напряму не можна.
Автор — R.Verter.
Для Ізраїлю промова почалася не з України, а з Ірану
Іран був одним з найбільших зовнішньополітичних блоків виступу. Трамп захищав рішення США розпочати нинішню війну разом з Ізраїлем і говорив, що американська політика повинна не допустити появи у Тегерана ядерної зброї, навіть якщо для цього доведеться застосовувати військову силу. Associated Press зазначає, що саме захист рішення розпочати війну з Іраном стала однією з центральних частин його промови.
Президент США перераховував результати ударів по іранській інфраструктурі, говорив про флот, авіацію, ППО, ракети, безпілотники та економічний тиск. Тут є межа, яку краще не розмивати: частина оцінок масштабів завданої Ірану шкоди — це слова самого Трампа, а не опублікований незалежний аудит стану іранських збройних сил після ударів.
Але далі він перейшов вже не до звіту, а до вибору, який запропонував Тегерану. За версією Reuters, Трамп заявив, що або з’явиться мирна угода, або він може «анігілювати» Ісламську Республіку, причому одночасно допустив, що домовленість може бути досягнута після проміжних виборів у США 3 листопада.
Це досить характерна для нинішнього Трампа конструкція. Він не говорить: військова операція закінчена, тепер тільки дипломатія; він говорить приблизно протилежне — дипломатія залишається можливою тому, що за нею стоїть можливість наступного застосування сили.
Чому цей шматок прямо стосується Ізраїлю
Для Ізраїлю питання про Іран давно більше, ніж суперечка навколо центрифуг і рівня збагачення урану. Тегеран десятиліттями створював мережу союзних збройних структур у регіоні, підтримував Хезболлу, ХАМАС, «Ісламський джихад», хуситів і шиїтські групи в Іраку, хоча ступінь залежності різних організацій від Ірану неоднакова.
Саме тому Трамп у тій же частині промови повернувся до нападу 7 жовтня 2023 року. Він пов’язував загрозу Ізраїлю з ширшою системою іранського впливу, а ядерну програму — з можливістю того, що держава, вже підтримуюча збройні угруповання навколо Ізраїлю, отримає ще й ядерний потенціал.
НАновини нещодавно детально розбирали схожу зв’язку через іншу ядерну справу — знищений Ізраїлем сирійський реактор біля Дейр-ез-Зора, нові висновки МАГАТЕ і роль Росії в дипломатичних суперечках навколо Сирії і сьогоднішнього Ірану. Цей матеріал корисний саме як фон до нинішньої промови Трампа: Від Ірану до Дейр-ез-Зора: чому сирійське ядерне досьє знову стало актуальним.
Там є досить незручна для Москви історична деталь. Росія багато років виступала проти посилення міжнародного тиску по сирійській ядерній справі, а у вересні 2026 року знову сперечається із західними країнами вже навколо Ірану; це не доводить якийсь єдиний російсько-іранський ядерний задум, але показує цілком послідовну дипломатичну лінію Москви.
А потім Трамп переключився з війни на Газу
Газа в його конструкції виглядала вже інакше. Тут президент США представляв себе не людиною, яка починає або продовжує війну, а людиною, яка вміє після війни зібрати угоду, міжнародні гроші, сили безпеки і політичний механізм.
Американський план передбачає поетапне роззброєння ХАМАС і виведення ізраїльських сил, причому послідовність цих кроків залишається головним предметом суперечки. Reuters ще в серпні писав, що Ізраїль наполягав: справжнє роззброєння повинно відбутися до незворотного виходу ЦАХАЛ, тоді як американська конструкція будувалася на перевіреному просуванні етап за етапом.
Ось тут для ізраїльтянина особливо легко потрапити в пастку красивої формулювання «післявоєнна Газа». Війна може перейти в іншу фазу, але питання, хто роззброює ХАМАС, хто контролює зброю, хто відповідає за кордон і що відбувається, якщо один з етапів зривається, нікуди автоматично не зникають.
Тому Трамп може показувати Газу Генасамблеї як приклад вже працюючої дипломатії. В Ізраїлі на цю ж конструкцію дивляться набагато прозаїчніше: що саме повинен зробити ХАМАС першим і що ЦАХАЛ зобов’язаний робити тільки після того, як виконання умов можна перевірити на землі.
А тепер Україна: «швидше, ніж люди розуміють»
Коли Трамп дійшов до Росії та України, довгого нового мирного плану він не представив. Президент сказав, що США тісно працюють з керівництвом обох країн, додавши: «Ми це закінчимо», а потім — що це, на його думку, відбудеться швидше, ніж багато хто розуміє. Reuters наводить саме цю послідовність.
Цю заяву легко перетворити на заголовок «Трамп оголосив швидкий кінець війни», але всередині виступу цього не було. Він не назвав дату припинення вогню, не пред’явив підписаний Москвою і Києвом документ, не повідомив про узгоджену територіальну формулу і не оголосив про готову систему гарантій безпеки України.
Тому поки це саме оцінка американського президента про стан переговорів. Політично вона значуща, тому що виголошена перед Генасамблеєю ООН, але до факту укладеного миру там ще досить велика відстань.
Трамп знову говорив і про втрати, називаючи приблизно 25 тисяч загиблих на місяць з обох сторін. Тут теж треба тримати межу: це цифра, наведена президентом США; у самому виступі він не дав методику її підрахунку, тому НАновини не перетворюють її на незалежну статистику війни.
Чотири дні тому Трамп отримав ще один інструмент проти Росії
І українська частина промови стає набагато зрозумілішою, якщо читати її разом з подіями 18 вересня. У цей день Трамп підписав H.R. 5334, який розширює американські можливості тиску на російське керівництво, державні банки, енергетичні проекти, військовий сектор і «тіньовий флот».
Там дійсно існують тарифи до 500% на російські товари, але це не означає, що 18 вересня Сполучені Штати автоматично поставили одне універсальне мито в 500% на все російське. Є окремий механізм вторинних тарифів — до 100% — проти найбільших покупців російської нафти і газу та країн, які допомагають обходити частину нафтових обмежень.
В ООН Трамп нагадав, що отримав додаткові санкційні і тарифні повноваження, і дав зрозуміти, що готовий ними скористатися, якщо знадобиться. Ось тут його формула по Україні вже виглядає цікавіше: переговори повинні привести до миру швидко, але за переговорами лежить новий економічний важіль проти Москви.
Для Ізраїлю цей закон теж не чужий. НАновини вже розбирали, чому питання стосується російської нафти, банківських переказів, страховиків танкерів і торгівлі з Росією, навіть якщо Ізраїль сам не є ціллю американських санкцій: «Пекельні санкції» проти Росії: що змінює для Ізраїлю новий закон Трампа.
І знову Ізраїль: тому що Iran написано в назві того ж закону
Тут легко зробити занадто красивий висновок і сказати, що Вашингтон тепер просто об’єднав Росію та Іран в одного противника. Ні, цього не сталося, і сам закон влаштований складніше.
Російська частина містить нові санкційні і тарифні механізми, тоді як по Ірану закон, серед іншого, продовжує дію Iran Sanctions Act до 2031 року. Тобто навіть всередині H.R. 5334 інструменти різні, хоча політичний сигнал цілком читабельний: тиск на Москву і Тегеран Білий дім тепер посилює паралельно.
Для Ізраїлю це цікаво ще й тому, що старий аргумент «українська війна далеко, а Росія потрібна нам для власних близькосхідних справ» став значно слабшим, ніж був у 2022 році. Росія співпрацює з Іраном, а тема цих відносин все частіше входить вже в саму ізраїльську дискусію про Україну.
Кілька днів тому Яір Лапід сформулював це зовсім прямо: «Росія — союзник Ірану», одночасно сказавши, що у разі повернення його табору до влади Ізраїль повинен робити для України більше, ніж робив у 2022 році. Це позиція Лапіда, не офіційна політика нинішнього уряду, але вона добре показує, як українська тема починає переїжджати з категорії «чужої європейської війни» в власний ізраїльський розмову про безпеку. Яір Лапід про Україну: «Росія — союзник Ірану»
Для ізраїльського читача: що взагалі означає енергетичне перемир’я в Україні
Є ще один рівень переговорів, який поки виглядає куди конкретніше великої формули «закінчити війну». Україна пропонує взаємне припинення ударів по енергетичній інфраструктурі: Київ припиняє атаки на російські НПЗ і пов’язані об’єкти, якщо Росія припиняє удари по українських електростанціях і енергосистемі.
22 вересня Associated Press повідомляло, що Росія і Україна продовжували обмінюватися важкими ударами безпосередньо перед зустріччю Зеленського з Трампом. Українські сили били по російських нафтопереробних підприємствах, російські ракети і безпілотники — по українських містах і інфраструктурі; Зеленський говорив про готовність зупинити удари по російській енергетиці при взаємному кроці Москви.
В Ізраїлі вираз «енергетична інфраструктура» зазвичай викликає в пам’яті електростанції, газові платформи, порти, лінії передачі. В Україні є ще фізична зимова складова: пошкодження великої електростанції або підстанції може означати не тільки відсутність світла, але й проблеми з опаленням, насосами води, зв’язком, міською інфраструктурою і залізницею при мінусовій температурі.
Тому навіть обмежена домовленість по енергетиці вже була б не технічною дрібницею, а цілком відчутним результатом. Але і тут є неприємна реальність: Росія і Україна напередодні Генасамблеї продовжували завдавати удари, тобто промова Трампа прозвучала не на тлі війни, яка сама починає стихати.
Дві війни зустрічаються ще в одному місці — в американському виробництві зброї
Це менш ефектно, ніж дипломатичні заяви, але для Ізраїлю і України куди практичніше. Трамп окремо відкидав розмови про те, що американські запаси озброєнь виснажуються, і говорив про розширення виробництва боєприпасів. AP зазначає, що питання запасів дійсно виникло на тлі одночасних американських зобов’язань і війни з Іраном.
Ізраїлю потрібні американські перехоплювачі, авіабоєприпаси та інші системи для великої війни на Близькому Сході. Україна паралельно просить додаткові комплекси Patriot і боєприпаси для протиповітряної оборони, причому AP 22 вересня прямо повідомляло про такий запит Зеленського перед зустріччю з Трампом.
Це не означає, що Ізраїль і Україна стоять біля одного ящика і сперечаються, кому дістанеться остання ракета. Але виробнича база, бюджет і частина ланцюжків постачання у США спільні, і дві війни неминуче зустрічаються там, де закінчується дипломатія і починаються реальні місяці виробництва зброї.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тому дивляться на промову Трампа не як на окремий американський коментар по Україні або окрему обіцянку Ізраїлю. Чим довше йдуть обидві війни, тим сильніше вони перетинаються через американське виробництво, Іран і Росію, нафту, санкції і політичну увагу Вашингтона.
Є ще нафта — і там зв’язок стає зовсім матеріальним
Для Ізраїлю війна з Іраном напряму пов’язана з Ормузькою протокою і ризиками для глобальних постачань. Для України ціна нафти напряму пов’язана з доходами Росії, а українські удари по НПЗ вже стали самостійним елементом війни.
На момент виступу Трампа ринки продовжували уважно стежити за перспективою американсько-іранських переговорів, а нафта трималася близько $100 за барель. Reuters пов’язував рухи ринку в тому числі з можливістю деескалації навколо Ірану і відновленням альтернативних маршрутів постачань.
Тому боротьба США з експортом російської нафти і одночасно спроба не допустити енергетичного шоку через Іран цілком здатні тягнути Вашингтон в різні боки. Чим дорожча нафта через близькосхідну війну, тим вищі потенційні доходи експортерів, включаючи Росію, якщо санкційний механізм не перекриває канали продажу.
Ось чому в тій же промові з’явився і розповідь Трампа про Венесуелу. Там він говорив вже про інший регіон і інший конфлікт, але нафта знову лежала десь зовсім поруч з американською геополітикою.
МУС: для України просто міжнародний інститут, для Ізраїлю — дуже конкретний конфлікт
Окремий шматок промови Трамп присвятив Міжнародному кримінальному суду. Він назвав МУС вийшовшою з-під контролю структурою і закликав країни-учасниці виходити з суду, заявивши, що США не дозволять американським військовослужбовцям опинитися перед тим, що він назвав політизованим антиамериканським трибуналом.
Для ізраїльського читача пояснення тут потрібно коротке. МУС — Міжнародний кримінальний суд в Гаазі, створений Римським статутом; Ізраїль і США не є його державами-учасниками, але суд раніше вживав дії проти ізраїльських керівників, тому конфлікт Єрусалима і Вашингтона з МУС йде вже далеко не на рівні академічної юридичної дискусії.
Саме тому цей шматок промови в Ізраїлі важить більше, ніж, наприклад, його довгі роздуми про реформу ООН. Трамп з трибуни самої ООН фактично сказав, що існують міжнародні структури, право яких обмежувати США і їх військових він в принципі не приймає.
Гренландія: поки Трамп говорив про мир, Америка одночасно будує нові бази
У той же день США, Данія і Гренландія підписали угоду, значно розширюючу американську військову присутність на острові. Вона не перетворює Гренландію в американську територію — вона залишається частиною Королівства Данія з правом на самовизначення, — але США отримують можливість будувати два нових військових об’єкти і розгортати там елементи протиракетної системи.
Угода має пряму російську і китайську складову: Арктика стає все більш важливим військовим напрямком, а найкоротші повітряні і ракетні маршрути між Росією і Північною Америкою проходять через цей регіон. Reuters зазначає, що саме побоювання навколо активності Москви і Пекіна були одним з двигунів багатомісячного спору США з Данією і Гренландією.
Для України це ще одне нагадування, що американське стримування Росії не закінчується східним флангом НАТО. Для Ізраїлю зв’язок слабший, але ресурс США той же: армія, системи попередження, бюджети і виробництво одночасно розподіляються між Арктикою, Європою і Близьким Сходом.
Венесуела, Куба і картелі: миротворча промова була не дуже мирною
Трамп також представив американські дії у Венесуелі як доказ повернення американської сили в Західній півкулі. Він прямо заявив, що США при необхідності будуть використовувати військову міць для захисту своїх національних інтересів, а наркокартелі порівняв з ISIS і говорив про них як про терористичні організації.
По Кубі президент США заявив, що «свобода прийде», назвав її неспроможним державою і знову протиставив американську модель комунізму. Частина кубинської делегації під час цього фрагмента вийшла із залу, що Reuters також відзначив у своєму розборі промови.
Це необхідно залишити в статті хоча б тому, що інакше Трамп починає виглядати людиною, яка 37 хвилин виключно розповідала про переговори і мир. Насправді він у тій же промові постійно повертався до думки, що дипломатія працює краще, коли інша сторона бачить готовність США використовувати армію, санкції або економічний тиск.
А в кінці AI взагалі став SI
Після воєн, санкцій, нафти, Гренландії і міжнародних судів Трамп дійшов до штучного інтелекту. Він заявив, що американський уряд буде використовувати вираз Super Intelligence — SI замість звичного Artificial Intelligence — AI, а попередження про необхідність різко уповільнити розвиток технології назвав перебільшеними.
Трамп також стверджував, що США значно випереджають Китай і не мають наміру обмежувати галузь, яку він вважає потенційно більш значущою, ніж промислова революція. Майже одночасно генсек ООН Антоніу Гутерреш з тієї ж трибуни виступав рівно за протилежний підхід — міжнародні правила, контроль ризиків і спільні гарантії безпеки в сфері AI.
Ця частина начебто знаходиться далеко від Ізраїлю і України. Але вона добре закриває всю промову: Трамп практично в будь-якій темі віддає перевагу спочатку американському перевазі, а міжнародне регулювання вже потім, якщо воно взагалі знадобиться.
Пояснення для ізраїльського читача: чотири речі, які легко втратити
Перше — Трамп не заявив, що Росія і Іран є одним противником. Вони просто опинилися поруч всередині одного санкційного закону, причому юридичні механізми проти двох країн відрізняються.
Друге — енергетичне перемир’я в Україні не дорівнює миру. Це можлива обмежена домовленість: не бити по електростанціях, мережах, НПЗ і частині іншої енергетичної інфраструктури, поки переговори про саму війну тривають.
Третє — Patriot для України і американська протиракетна допомога Ізраїлю не треба зводити до примітивної формули «у кого забрали ракету і кому віддали». Але обидві війни використовують одну американську промислову базу, тому швидкість виробництва вже стає політичним фактором.
І четверте — російсько-іранське зближення поступово змінює і сам ізраїльський погляд на українську війну. Це поки не означає автоматичного розвороту державної політики Ізраїлю, але заяви Лапіда про Росію як союзника Ірану показують, що стара дистанція між двома темами стає коротшою.
Що виходить по Ізраїлю
Ізраїлю Трамп 22 вересня повідомив досить ясну річ: американська лінія по Ірану поки не перетворюється в просте повернення до старої дипломатії. США готові до угоди, але президент одночасно залишає на столі подальше застосування сили і вимагає економічної ізоляції Тегерана.
По Газі Вашингтон хоче рухатися від війни до поетапної системи роззброєння, виведення ізраїльських сил, місцевої поліції і міжнародної стабілізації. Саме порядок цих етапів залишається слабким місцем плану, оскільки для Ізраїлю вихід без підтвердженого роззброєння ХАМАС означає ризик просто отримати наступну війну після паузи.
Плюс МУС. У цьому питанні адміністрація Трампа демонструє дуже жорстку лінію, яка збігається з інтересом Ізраїлю обмежити вплив суду на власне військово-політичне керівництво.
А що виходить по Україні
Україні Трамп дав оптимістичний сигнал, але поки не пред’явив результат, який цей оптимізм підтверджує. «Швидше, ніж люди розуміють» звучить сильно, однак війна триває, російські і українські удари йдуть, а узгодженої формули миру публічно немає.
Зате поруч з’явився вже цілком матеріальний американський інструмент — закон 18 вересня. Білий дім отримав додаткові способи бити по російських банках, енергетиці, «тіньовому флоту» і країнах, які допомагають зберігати великі потоки російських енергоресурсів.
Тому найближчий розвиток подій можна буде перевіряти не по ще одній красивій фразі, а по трьох речах: чи з’явиться реальне енергетичне перемир’я, чи зміняться позиції Москви і Києва після переговорів і чи почне Трамп застосовувати проти Росії ті санкційні повноваження, якими сам нагадав з трибуни ООН.
Дві різні війни — але Америка у них одна
Порівнювати війну Росії проти України з війною Ізраїлю і США проти Ірану напряму було б неправильно. Різні причини, різні правові і військові обставини, різні цілі сторін і взагалі різні регіони.
Але промова Трампа цікава іншим. Він сам показав, що Вашингтон все частіше управляє цими кризами одним і тим же набором важелів: військова сила, зброя союзникам, нафта, санкції, тарифи, переговори і спроба перетворити максимальний тиск в угоду.
В ізраїльській главі це виглядає як удари по Ірану плюс пропозиція домовитися, Газа плюс міжнародний механізм і захист Ізраїлю в конфлікті з МУС. В українській — переговори з Києвом і Москвою, спроба знизити удари по енергетиці і новий санкційний закон на випадок, якщо дипломатія знову зайде в стіну.
І ось тут дві лінії промови нарешті сходяться без штучної склейки. Трамп не сказав, що Ізраїль і Україна ведуть одну війну, але 22 вересня він дійсно поставив їх у дві великі глави однієї американської зовнішньої політики.
Причому символ вийшов майже занадто зручний, хоча він існує в реальному тексті закону. У назві документа, яким Трамп тепер може посилювати тиск на Москву і зберігати тиск на Тегеран, спочатку написано Russia, а трохи далі — Iran.