Чому Ізраїль так і не навчився у України: FPV-дрони, Хезболла і ціна військової бюрократії

FPV-дрони стали війною, яку не можна відкласти

В ізраїльському виданні «Башева» вийшов важливий текст Леонід Барац під заголовком «Чого ми не навчилися у України?». Матеріал опубліковано 31 травня 2026 року і піднімає болюче для Ізраїлю питання: чому країна з однією з найсильніших оборонних промисловостей світу виявилася вразливою перед дешевими FPV-дронами Хезболли.

Для ізраїльської аудиторії ця тема вже не виглядає теоретичною. В останні місяці повідомлення, що починаються словами «дозволено до публікації», все частіше пов’язані саме з ударами безпілотників. Те, що українські військові проходять кожен день на фронті проти росії, поступово стає частиною північної реальності Ізраїлю — тільки вже через загрозу з боку Хезболли.

Україна побачила цю війну раніше

FPV-дрони як масова зброя показали свою руйнівну ефективність саме на війні росії проти України. Там вони перетворилися не на екзотику, а на щоденний інструмент фронту: дешевий, точний, масовий і психологічно важкий для солдатів.

Саме тому репатріанти з України, побачивши кадри 7 жовтня 2023 року і наступні атаки на півночі Ізраїлю, ставили одне й те саме питання: як країна, яка уважно стежить за війнами і технологіями, не винесла головний урок з найбільшої війни в Європі за останні вісім десятиліть?

За словами військового оглядача Давида Гендельмана, Ізраїль все ж вивчав цю тему. Причому не поверхнево. Один з нещодавно звільнених у відставку офіцерів, як зазначається в публікації, написав 54 документи тільки по темі FPV-дронів.

Центр Alma, що займається дослідженням загроз безпеці Ізраїлю на північному напрямку, попереджав про цю небезпеку ще у вересні 2024 року. У травні 2025 року голова оперативного управління видав чітке розпорядження про підготовку. На папері все виглядало серйозно.

Але далі почалася та частина, яку в Ізраїлі занадто добре знають: багато розуміння, багато документів, багато погоджень — і занадто мало швидких практичних рішень.

Дорогі системи не завжди рятують від дешевої загрози

Ізраїль десятиліттями вкладав мільярди доларів у передові системи радіоелектронної боротьби, захист від балістичних ракет, придушення ППО противника і складні технологічні рішення. Це логічно для країни, яка звикла думати категоріями великих загроз: ракет, авіації, далекобійних систем, державних армій.

Проблема в тому, що FPV-дрон ламає звичну логіку оборони.

Це не балістична ракета, не винищувач і не дорогий безпілотник стратегічного класу. Часто це проста конструкція з доступних компонентів, у тому числі китайського виробництва, яка може коштувати в десятки і сотні разів дешевше засобів, застосовуваних для її перехоплення.

Економіка війни працює проти Ізраїлю

У такій ситуації виникає небезпечна асиметрія. Хезболла може використовувати дешеві дрони для виснаження Ізраїлю, а ЦАХАЛ і система безпеки змушені реагувати дорогими засобами, витрачати боєприпаси, ресурси і час.

Це не тільки військова проблема, але й економічна. Якщо противник запускає дешевий апарат, а для його знищення потрібен засіб вартістю в десятки або сотні тисяч доларів, він вже нав’язує Ізраїлю незручну модель війни.

Для читачів НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тут особливо важливий український досвід. Україна вже пройшла через етап, коли стало ясно: проти малих загроз не можна відповідати тільки великими системами. Потрібні окремі засоби виявлення, дешеві і масові рішення, мобільний захист для підрозділів, а також швидка адаптація під конкретний фронт.

Саме в цьому Україна сьогодні може бути не просто об’єктом підтримки, а джерелом практичних знань для Ізраїлю.

Що українці вже використовують на фронті

У публікації «Башеви» наводиться розмова з Ігорем Країсом — українським єврейським військовим і інструктором з захисту від дронів. Він розповів про засоби, які на українському фронті вже стали майже обов’язковим обладнанням не тільки для солдатів, але і для волонтерів, журналістів і цивільних, що працюють поруч з лінією бойових дій.

Один з прикладів — система «Чуйка» виробництва BlueBird Tech, що має кодифікацію НАТО. Вона встановлюється в машині або на позиції, пасивно сканує радіочастоти і показує на екрані відеосигнал, який передає дрон. Тобто солдат може бачити приблизно те ж, що бачить оператор ворожого FPV.

Інший приклад — «Дзига», система з акустичними і радіодатчиками. Вона попереджає відразу кількох бійців і вказує напрямок наближення загрози. Це не «чарівна кнопка», але саме такі рішення дають піхоті дорогоцінні секунди, які на фронті часто вирішують питання життя і смерті.

Є і більш складна загроза — дрони на оптоволокні. Вони не передають радіосигнал, тому звичайні засоби РЕБ і системи радіоперехоплення проти них майже безсилі. Для боротьби з такими апаратами українці використовують акустичні датчики, тепловізійні засоби і польові методи, включаючи спроби фізично перерізати кабель.

Ізраїлю потрібно купувати, вчитися і швидко виробляти своє

Головний висновок з цієї історії неприємний, але простий: Ізраїль не може чекати ідеального вітчизняного рішення, якщо загроза вже на кордоні. Коли солдати на півночі стикаються з FPV-дронами Хезболли, бюрократія, відомчі суперечки і технологічне самолюбство стають занадто дорогою розкішшю.

Україна вже створила цілий набір засобів під реальну війну малих дронів. Ці рішення народилися не в презентаціях, а в окопах, під ударами, в умовах постійної адаптації противника. Саме тому вони мають особливу практичну цінність.

Що можна зробити вже зараз

Ізраїль має гроші, технологічні можливості і сильну оборонну промисловість. Тому логічний шлях виглядає подвійним: закуповувати українські рішення вже зараз і паралельно створювати ізраїльські аналоги, адаптовані під частоти, тактику і умови Хезболли.

Один з згаданих у матеріалі приладів коштує близько 750 доларів. В Україні такі засоби нерідко купують самі військові або волонтери. Для Ізраїлю з його оборонним бюджетом це не непідйомна сума, особливо якщо йдеться про захист солдатів, машин, опорних пунктів і цивільних районів на кордоні.

Але справа не тільки в закупівлях. Ізраїлю доведеться змінювати мислення.

Дешева загроза більше не означає вторинну загрозу. Малий дрон може зупинити підрозділ, знищити техніку, вдарити по спостережному пункту, зірвати рух колони і створити психологічний тиск, непропорційний своїй ціні.

Три уроки з українського фронту

Український досвід дає і прості тактичні правила.

Якщо FPV-дрон вже наближається, не можна бігти по прямій — це робить людину зручною ціллю для оператора. Потрібно різко змінювати напрямок, шукати укриття і розривати лінію видимості камери.

Вночі небезпека не зникає, а часто посилюється. Тепловізійні камери дозволяють бачити людей у повній темряві, тому звичне відчуття, що ніч захищає, на сучасній війні вже не працює.

І ще одне правило: не можна підходити до впавшого дрона, навіть якщо він виглядає «мертвим». Оператор може чекати моменту для підриву, а сам апарат може залишатися небезпечним.

Для Ізраїлю це не українська екзотика, а практичний сценарій найближчого часу. Хезболла вчиться, Іран постачає технології і досвід своїм проксі, а російсько-іранська зв’язка вже показала, як швидко дронова війна змінює поле бою.

Ізраїль вміє створювати складні системи, але зараз йому потрібно не тільки велике технологічне перевагу, а ще й швидкий низовий захист. Такий, який можна поставити на машину, в опорний пункт, в підрозділ, поруч з солдатом.

Поки великий відповідь тільки розробляється, український урок звучить жорстко і просто: виживає той, хто швидше помічає дрон, швидше ховається, швидше глушить, швидше вчиться і не чекає, поки загроза стане національною трагедією.