- 31 Січня, 2026
- 4:03 pm
- Ізраїль
Рішення Ізраїлю відмовитися від імпорту російської пшениці — в тому числі зерна, вивезеного з тимчасово окупованих територій України, — виходить далеко за рамки торгового спору. Це крок, який б’є насамперед по економіці путінської Росії та її здатності фінансувати війну, навіть якщо для ізраїльських споживачів він означає зростання цін.
Єрусалим і Вашингтон, інформує 29 січня 2026 ізраїльський globes, завершують переговори про перехід на американське зерно. На початку лютого делегація Міністерства сільського господарства Ізраїлю вирушить до США для фіналізації угоди. Контекст зрозумілий: адміністрація Дональд Трамп домагається перерозподілу ринків на користь американських фермерів, пропонуючи натомість зниження мит на ізраїльські товари.
До останнього часу Ізраїль майже повністю залежав від Чорноморського регіону. У 2024–2025 роках близько 89% імпорту пшениці припадало на Росію, ще частина — на Україну. Коротка логістика робила такі поставки зручними та дешевими. Але саме тут проходить лінія принципового розриву.
Росія системно вивозить українське зерно з тимчасово окупованих територій — з елеваторів, господарств, портів. Ці обсяги оформлюються як «російські», змішуються з легальними партіями і виходять на світовий ринок. Доходи від цієї торгівлі йдуть у бюджет країни-агресора і безпосередньо підтримують війну проти України. Кожен куплений корабель такого зерна — це додаткові гроші на ракети, дрони і вбивства мирних жителів.
Відмова Ізраїлю від подібних поставок — не тільки економічне, але й політико-моральне рішення. НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency неодноразово відзначали: все більше країн і компаній не хочуть «маратися» об зерно сумнівного походження і ставати непрямими спонсорами путінської агресії.
Важливо підкреслити: для України цей крок не критичний. Українське зерно затребуване на світовому ринку і може продаватися в десятки країн — від ЄС до Близького Сходу, Африки і Азії. Незважаючи на війну, Україна залишається одним з ключових глобальних експортерів і диверсифікує маршрути і ринки збуту.
А ось для путінської Росії ситуація інша.
Проти неї введені масштабні санкції, і коло країн, готових купувати російське зерно — особливо з репутаційним шлейфом мародерства на окупованих територіях — звужується. Ізраїль формально до санкцій проти Росії не приєднався, але більшість великих країн-споживачів ввели обмеження або де-факто відмовляються від таких закупівель. Кожен втрачений ринок — це проблема для російської економіки.
Паралельно Ізраїль змінює тарифну політику. На російську і українську пшеницю вводиться мито до 50% замість попереднього безмитного режиму в межах двох мільйонів тонн на рік. Формально — частина нової угоди з США. Фактично — закриття ринку для російського зерна, включаючи вкрадене в України.
Всередині ізраїльського уряду суперечки були гострими. Міністр фінансів Бецалель Смотрич виступав проти через зростання витрат. Міністри сільського господарства і економіки — Аві Діхтер і Нір Баркат — підтримали перехід на американське зерно. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу зробив вибір на користь стратегічного рішення, незважаючи на ціну.
Економіка питання проста і жорстка. Ізраїль імпортує близько 2,15 млн тонн пшениці на рік. Американське зерно обходиться приблизно на 25 доларів за тонну дорожче з урахуванням доставки через Атлантику. На рік це близько 54 млн доларів додаткових витрат — приблизно 166,6 млн шекелів. Ці гроші ляжуть на споживачів і платників податків.
Окремий ефект — зростання цін на корми і, як наслідок, на молочні продукти. Про це раніше попереджали ізраїльські аналітики: подорожчання фуражного зерна автоматично відображається на вартості молока, сиру і масла.
Але в стратегічному сенсі ефект зворотний. Для України — це лише зміна одного з ринків, не підриваючи експорт. Для путінської Росії — ще один закритий канал доходів і ще один сигнал: все менше країн готові закривати очі на походження зерна і спонсорувати війну через торгівлю.
Ізраїль робить вибір, який буде відчуватися в цінниках супермаркетів. Але одночасно це вибір, що зменшує фінансові можливості кремля продовжувати агресію. І в умовах глобальних санкцій саме такі рішення — болючі, але конкретні — стають для путінської економіки все більш чутливими.