Дипломатія – не ширма для агресора: посол України покинув церемонію біля Стіни Плачу через присутність там посла РФ

“Якби дипломатичний захід проходив у Києві, ми б попередили посла Ізраїлю в Україні про те, що в ньому також братиме участь представник посольства Ірану, і не ставили б його в таке незручне становище, – сказав Корнійчук, – Мене повинні були попередити про це заздалегідь”.

Очікувати від українського посла, що він братиме участь у загальній церемонії та фотографіях поруч із представником агресора Росії, — означає фактично вимагати від України згоди на «нормалізацію» війни та стирання межі між жертвою та агресором.

Що сталося і чому про це заговорили лише через тиждень

Інцидент стався у четвер, 18 грудня 2025, в Єрусалимі, біля Стіни Плачу. Але його подробиці стали публічними лише в середу, 24 грудня — після публікацій в ізраїльських медіа, зокрема в зокрема Ynet 24 грудня 2025.

Йдеться про дипломатичний захід, який ініціював міністр закордонних справ Ізраїлю Гідеон Саар: біля Стіни Плачу мали запалити ханукальну свічку разом із представниками іноземних місій.

Яка це була церемонія і що стало її приводом

Церемонія була задумана як жест пам’яті та солідарності після теракту на святкуванні Хануки в Сіднеї, жертвами якого стали 15 осіб.

Саар ініціював запалення ханукальної свічки біля Стіни Плачу спільно з рабином Стіни Плачу Шмуелем Рабиновичем, запросивши до участі послів різних країн — щоб підкреслити міжнародну підтримку та повагу до трауру.

Хто прийшов і хто демонстративно не прийшов

За даними, які обговорюються навколо цієї події, були запрошені посли всіх країн, які мають в Ізраїлі представництва, але фактично прибуло 28 представників:

• 17 послів

• 11 заступників послів або голів дипмісій

Окрема деталь, яка виглядає політичним маркером: практично всі запрошені представники країн ЄС вирішили не бути присутніми, і єдиним винятком став посол Чехії в Ізраїлі.

У заяві МЗС Ізраїлю при цьому підкреслювалося, що на місці були «десятки послів», і перераховувалися серед інших представники Росії, України, Чехії, Чилі, Ефіопії, Таїланду, Еквадору, Панами, Непалу, Грузії, Казахстану та інших.

Чому український посол пішов — і чому його реакція була виправданою

На місці опинився і російський посол. Після цього посол України Євген Корнійчук фактично перервав участь і пішов.

Суть його позиції зводиться до простого дипломатичного принципу: в ситуації повномасштабної війни присутність представника держави-агресора поруч з представником країни-жертви не повинно ставати “звичайним фоном” — особливо на церемонії, яка задумувалася як акт пам’яті та людської солідарності.

Чому це важливо проговорити вголос.

1. Це не “каприз” і не “емоція”, а стандартна логіка дипломатії під час війни: спільна церемонія автоматично створює картинку “всі разом”, ніби моральні та політичні межі стерлися.

2. Нормалізація — це теж політика. Якщо російський представник спокійно стоїть в одному ряду з українським на публічній церемонії, це читається як спроба повернутися до режиму “звичайних відносин”, хоча війна нікуди не поділася.

3. Місце підсилює сенс. Біля Стіни Плачу будь-яка державна картинка — символічна. І тому вихід Корнійчука виглядає не скандалом, а способом не брати участь у символічному «урівнюванні» сторін.

Якщо коротко: посол України зробив те, що зобов’язаний робити дипломат під час війни, — провів червону лінію. Без крику. Просто дією.

Реакція МЗС Ізраїлю і “друга сторона” історії

МЗС Ізраїлю, відповідаючи на запитання, заявило приблизно наступне: на церемонію прийшли 28 голів місій і послів; Ізраїль дякує всім, хто брав участь; міністр згадав у промові присутність і українського, і російського послів; протестів не отримували і не помітили, щоб хтось відмовився від участі або демонстративно пішов.

Паралельно ізраїльські журналісти повідомляли ще одну деталь: російський посол Вікторов, зі свого боку, теж висловлював незадоволення тим, що “українського посла взагалі запросили” на церемонію біля Стіни Плачу.

Ця деталь добре показує, чому поведінка Корнійчука не виглядає “надмірно різкою”: якщо російська сторона “обурюється” самим фактом присутності України, то спільна картинка «всі поруч» стає ще більш токсичною — і для України, і для сенсу заходу.

Що це говорить про дипломатичний клімат в Ізраїлі

Історія підсвічує одразу кілька речей:

• Ізраїль намагається проводити заходи «для всіх», зберігаючи дипломатичний формат навіть там, де він вже не працює так, як раніше.

• Відсутність більшості представників ЄС виглядає як окремий сигнал: частина дипломатичного корпусу віддає перевагу дистанції, щоб не брати участь у неоднозначній картинці.

• Україна, навпаки, показує: межі прийнятного не розмиваються, навіть якщо церемонія задумана як гуманітарна і меморіальна.

І саме тому вчинок Корнійчука можна назвати правильним: він не руйнував траурний сенс, а захищав інший сенс — моральну ясність.

Що далі

Після публікацій 24 грудня питання стало публічним: як Ізраїлю проводити міжнародні церемонії в умовах війни, коли запрошення «всіх одразу» перетворюється на політичну заяву саме по собі?

І друге питання — вже до дипкорпусу: чи будуть країни і далі “робити вигляд”, що можна стояти поруч без наслідків, чи кожна така церемонія перетворюватиметься на перевірку на принципи.

Відкритий фінал тут найчесніший: що важливіше — протокол чи межа, яку не можна стирати навіть заради красивої загальної фотографії? НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency