- 20 Травня, 2026
- 12:13 pm
- Близький Схід
За даними The New York Times, Ізраїль і США нібито розглядали Махмуда Ахмадінежада як одну з фігур, здатних очолити Іран після удару по верхівці режиму. Сама версія виглядає настільки дивно, що її важко сприймати без обережності. Але саме тому вона і важлива: в ній видно не тільки можливий план зміни влади в Тегерані, але й глибина розколу всередині іранської системи.
Йдеться про колишнього президента Ірану, який роками був символом найжорсткішої антиизраїльської та антиамериканської риторики. Ахмадінежад заперечував або ставив під сумнів Голокост, підтримував розвиток іранської ядерної програми, говорив про знищення Ізраїлю і залишався одним з найбільш впізнаваних облич радикальної лінії Тегерана.
І тепер, якщо вірити публікації NYT, саме його могли розглядати як людину «зсередини системи», здатну утримати ситуацію після ліквідації верховного лідера Алі Хаменеї і частини високопоставлених представників режиму.
Що стверджує NYT
За версією видання, після ізраїльських ударів по іранському керівництву президент США Дональд Трамп публічно говорив про те, що найкращим варіантом для Ірану став би прихід до влади «когось зсередини» країни.
За цією формулюванням, як пише NYT, міг стояти конкретний сценарій. США і Ізраїль нібито входили в конфлікт з розумінням, що у разі обвалення нинішньої вертикалі влади Ірану знадобиться перехідна фігура — впізнавана, вбудована в систему, але вже конфліктуюча з її нинішньою верхівкою.
Такою фігурою, за даними газети, і міг бути Махмуд Ахмадінежад.
У перший день війни Ізраїль, як стверджують джерела NYT, завдав удару по дому Ахмадінежада в Тегерані. Метою удару нібито було не вбивство колишнього президента, а знищення сил КСІР, які одночасно охороняли його і фактично тримали під домашнім арештом.
Ахмадінежад вижив, але отримав поранення. Його супроводжуючі співробітники Корпусу вартових ісламської революції були вбиті. Після цього, за словами джерел видання, колишній президент розчарувався в ідеї зміни режиму і перестав брати участь у можливому сценарії транзиту влади.
З тих пір він не з’являвся публічно. Його місцезнаходження і стан, як стверджується, залишаються невідомими.
Чому це звучить майже неймовірно
Для ізраїльської аудиторії ця історія особливо різка. Ахмадінежад — не нейтральний технократ, не обережний реформатор і не представник поміркованого крила. Це людина, чиє ім’я в Ізраїлі пов’язане з погрозами, ядерним шантажем, запереченням Голокосту і відкритою ворожістю до єврейської держави.
Саме тому версія про те, що Ізраїль і США могли бачити в ньому тимчасового управлінця для Ірану, виглядає майже як політичний абсурд.
Але в подібних сюжетах важлива не тільки сама кандидатура. Важливіше питання: якщо навіть Ахмадінежад розглядався як можливий варіант, наскільки обмеженим був список людей, здатних управляти Іраном після обвалення режиму?
Ахмадінежад проти режиму: як колишній президент став незручним для своїх
Махмуд Ахмадінежад народився в 1956 році в провінції Семнан. До великої політики він займав адміністративні посади, а в 2003 році став мером Тегерана. У 2005 році переміг на президентських виборах і залишався президентом Ірану два терміни — до 2013 року.
Його правління супроводжувалося різким посиленням конфронтації з США та Ізраїлем. При ньому Тегеран активніше просував ядерну програму, посилював антизахідну риторику і придушував внутрішню незгоду.
Особливо важливим став 2009 рік. Переобрання Ахмадінежада викликало масові протести «зеленого руху», які влада жорстко придушила. Для багатьох іранців він залишився не тільки символом зовнішньої агресії режиму, але й обличчям внутрішнього насильства.
Однак пізніше відносини Ахмадінежада з верховним лідером Алі Хаменеї різко погіршилися. Колишній президент почав критикувати корупцію, виступати проти закритої системи влади і намагався повернутися в велику політику. Його неодноразово не допускали до президентських виборів, а його пересування, за даними ЗМІ, обмежувалися.
Reuters у 2024 році зазначало, що між Ахмадінежадом і Хаменеї виник серйозний розрив: колишній президент виступав за обмеження влади верховного лідера і закликав до більш вільних виборів.
Контакти, поїздки і підозри
NYT також пише, що людей з оточення Ахмадінежада звинувачували в занадто тісних зв’язках із Заходом і навіть у можливих контактах з Ізраїлем. Сам колишній президент в останні роки виїжджав за межі Ірану, що тільки посилювало чутки навколо його ролі.
У 2023 році він відвідав Гватемалу, а в 2024 і 2025 роках — Угорщину. Обидві країни мають тісні відносини з Ізраїлем, і цей факт у західній пресі подається як додатковий елемент загальної картини.
Сам по собі він нічого не доводить. Але в політиці Близького Сходу такі деталі рідко залишаються без інтерпретацій.
Для Тегерана навіть натяк на неформальні контакти із Заходом або Ізраїлем може стати приводом для звинувачень у зраді. Для Вашингтона і Єрусалима, навпаки, такі розриви всередині системи можуть виглядати як шанс знайти людину, яка знає апарат зсередини і здатна тимчасово утримати управління.
Що ця історія говорить Ізраїлю
Навіть якщо версія NYT виявиться перебільшенням, витоком з політичною метою або частиною інформаційної гри, вона показує головне: сценарії «Ірану після аятолл» вже давно обговорюються не як теорія, а як практичне завдання.
Для Ізраїлю це питання не тільки безпеки, але й майбутнього всього регіону. Іранський режим десятиліттями будував мережу впливу через «Хезболлу», хуситів, шиїтські міліції, палестинські групи і військові програми, спрямовані проти Ізраїлю. Тому будь-яка тріщина всередині Тегерана автоматично стає темою національної безпеки.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає такі публікації не як готову відповідь, а як сигнал: за фасадом іранської риторики може йти запекла боротьба між різними групами всередині самої системи.
Чому ставка на «людину зсередини» ризикована
Ідея поставити на фігуру з старої системи завжди виглядає спокусливо. Така людина знає еліти, силовий апарат, бюрократію, зв’язки між армією, КСІР, спецслужбами і релігійними структурами.
Але в цьому і головний ризик.
Ахмадінежад не є символом демократичного переходу. Він не асоціюється з примиренням, свободою або новим Іраном. Для багатьох він залишається частиною того ж режиму, тільки в конфлікті з іншою його частиною.
Саме тому можлива ставка на нього показує не силу плану, а скоріше нестачу реальних варіантів. Якщо вибір стоїть між хаосом, військовою хунтою, аятоллами і колишнім президентом-радикалом, то це говорить про складність іранського вузла.
План, який розбився об реальність
За даними, викладеними в публікації, передбачуваний сценарій міг включати кілька етапів: авіаудари, усунення верховного лідера, дестабілізацію режиму, внутрішні повстання, появу альтернативного центру влади і керований перехід.
Але, судячи з опису, спрацювала тільки військова частина.
Політична частина виявилася куди складнішою. Ахмадінежад, якщо вірити джерелам NYT, після удару не став обличчям переходу. Внутрішній колапс не перетворився автоматично в нову владу. А сама іранська система, навіть втративши частину верхівки, не обов’язково повинна зруйнуватися заздалегідь написаним сценарієм.
Це важливий урок для Ізраїлю і США. Удари можуть зруйнувати інфраструктуру, ліквідувати командирів і обнулити частину стратегічних можливостей противника. Але створити нову політичну реальність набагато важче, ніж зруйнувати стару.
Фінальний парадокс цієї історії в тому, що людина, яка роками будувала кар’єру на ненависті до Ізраїлю і США, могла опинитися в списку можливих перехідних фігур для Ірану. Це не робить його поміркованим. Це лише показує, наскільки заплутаною стала боротьба всередині іранського режиму.
Якщо публікація NYT точна, перед нами один з найдивніших епізодів близькосхідної політики останніх років.
Якщо ні — сам факт появи такої версії в великому західному медіа все одно важливий. Він показує, що тема майбутнього Ірану вже вийшла за рамки дипломатичних заяв. Питання більше не тільки в тому, що буде з ядерною програмою. Питання в тому, хто зможе управляти країною, якщо колишня система почне розсипатися.