Ізраїльський та український шахісти увійшли до Залу світової шахової слави: Гельфанд та Іванчук серед легенд

Ізраїльський гросмейстер Борис Гельфанд і легенда українських шахів Василь Іванчук увійшли до числа п’яти нових членів Залу світової шахової слави — World Chess Hall of Fame. Склад класу 2026 року був офіційно оголошений 30 липня: разом з ними обрані швед Ульф Андерссон, грузинка Нана Іоселіані та представниця Швейцарії Олександра Костенюк.

Це вже прийняте рішення, а не список кандидатів.

Представники Міжнародної федерації шахів FIDE номінують і обирають нових членів світового Залу слави з урахуванням їхнього загального внеску в шахи. Саме вшанування нових лауреатів відбудеться в Сент-Луїсі в жовтні 2026 року під час шахових заходів міста; точний окремий день церемонії для світової п’ятірки в початковому оголошенні не вказаний.

Після нинішнього поповнення в World Chess Hall of Fame буде 61 людина. Але для Ізраїлю та України ця новина цікавіша простої цифри: Гельфанд і Іванчук — майже ровесники, які вийшли на світову шахову вершину ще на межі 1980-х і 1990-х, а потім стали знаковими фігурами вже двох різних країн.

Для НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency Вікторія Кацман зіставила офіційне рішення World Chess Hall of Fame, дані FIDE, історію виступів двох гросмейстерів та ізраїльські матеріали про кар’єру Гельфанда. Кацман родом з України і в своїх публікаціях регулярно працює з історіями на перетині українського та ізраїльського життя; тут завдання автора не в технічному розборі шахових партій, а в тому, щоб показати, чому два прізвища в одному списку мають окреме значення саме для Ізраїлю та України.

Як Гельфанд і Іванчук взагалі потрапили в Зал світової шахової слави

World Chess Hall of Fame — це не черговий турнір і не нагорода тільки для чемпіонів світу. У світовий Зал слави можуть включатися гравці, тренери, автори, організатори та інші люди, чий вплив на шахи виявився помітно ширшим одного результату.

Саме представники FIDE відповідають за номінацію і вибір членів світової частини Залу слави. Тому у випадку Гельфанда і Іванчука оцінюється не окремий турнір 2026 року, а кілька десятиліть їхньої присутності в світовій шаховій еліті.

Це важлива межа. Обидва гросмейстери отримали безліч титулів, однак ні Гельфанд, ні Іванчук не стали абсолютними чемпіонами світу з класичних шахів. Тим не менш їхнє місце в історії гри виявилося настільки великим, що відсутність головного індивідуального титулу вже нічого принципово не змінює.

Що тоді важливіше для шахової історії — одна корона чи кілька десятиліть, протягом яких гравець залишається фігурою світового масштабу? Клас World Chess Hall of Fame 2026 року фактично дає свою відповідь на це питання.

Борис Гельфанд: чому для Ізраїлю це особлива історія

Борис Гельфанд народився в Мінську в 1968 році і сформувався як шахіст ще в радянській школі. У вересні 1998 року він репатріювався в Ізраїль, поселився в Рішон-ле-Ціоні і почав постійно представляти країну на найбільших міжнародних змаганнях.

Ізраїльська шахова федерація пізніше називала його алію одним з ключових подій для національних шахів того періоду. З появою Гельфанда збірна Ізраїлю отримала гравця з першої світової десятки, а потім дійсно прийшли результати, яких раніше у команди не було.

Найвідоміша сторінка його кар’єри — чемпіонський матч 2012 року проти Вішванатана Ананда. Гельфанд отримав право на нього після перемоги в Кубку світу FIDE 2009 року і в турнірі претендентів 2011-го.

Дванадцять класичних партій проти чинного чемпіона закінчилися з рахунком 6:6. У сьомій партії Гельфанд навіть вийшов вперед, але Ананд відігрався, а долю світової корони довелося вирішувати вже в швидких шахах. На тай-брейку сильнішим виявився Ананд.

Для Ізраїлю це залишається унікальною спортивною історією. Гельфанд не просто брав участь у претендентському циклі: шахіст, що представляє Ізраїль, дійшов до повноцінного матчу за абсолютну світову корону і після дванадцяти класичних партій все ще не поступався чемпіону.

У збірної Ізраїлю з Гельфандом теж були результати світового рівня. У 2008 році команда завоювала срібло шахової Олімпіади, а в 2010-му — бронзу. До репатріації Гельфанд встиг виграти Олімпіаду 1990 року в складі збірної СРСР, тому його біографія буквально проходить через дві різні шахові епохи.

Є і деталь, яка робить включення в Зал слави в 2026 році ще цікавішим. На момент підготовки цієї статті 58-річний Гельфанд як і раніше займає перше місце серед шахістів Ізраїлю в національному рейтингу Ізраїльської шахової федерації; в серпневому рейтингу FIDE він також є найвищим представником Ізраїлю.

Тобто в Зал світової шахової слави зараз входить не людина, давно зникла з професійних шахів. Гельфанд залишається діючим гросмейстером і першим номером своєї країни майже три десятиліття після репатріації.

Гельфанд не перший представник Ізраїлю в World Chess Hall of Fame

Тут необхідна важлива історична застереження. Називати Бориса Гельфанда першим ізраїльським представником у Залі світової шахової слави було б неправильно.

Ще в 2017 році в World Chess Hall of Fame була включена Алла Кушнір. Вона народилася в СРСР, в 1973 році переїхала в Ізраїль, а в 1976-му привела ізраїльську жіночу збірну до перемоги на шаховій Олімпіаді. В офіційному Залі слави біля її імені вказані Ізраїль і Радянський Союз.

Тому значення Гельфанда інше. Він став головним обличчям чоловічих шахів Ізраїлю протягом кількох десятиліть, вивів країну на олімпійський п’єдестал і опинився в одному тай-брейку від абсолютної світової корони.

Для маленької за населенням країни з сильними шаховими традиціями це вже окрема глава спортивної історії.

Василь Іванчук: людина, яку шаховий світ запам’ятав не тільки за титули

Василь Іванчук народився в 1969 році і всього на рік молодший за Гельфанда. Як і ізраїльський гросмейстер, він вийшов у світову еліту ще в кінці радянського періоду, однак після відновлення незалежності України став однією з головних фігур вже української шахової школи.

Іванчук тричі піднімався на друге місце світового рейтингу. Вище нього в різні періоди залишалися шахісти рівня Гаррі Каспарова та інших чемпіонів епохи, але сам українець десятиліттями входив у вузьке коло гравців, здатних перемогти практично будь-якого суперника світу.

Найближче до класичної світової корони Іванчук підійшов у 2002 році. Він добрався до фіналу чемпіонату світу FIDE, де зустрівся з іншим українцем — Русланом Пономарьовим. Переміг Пономарьов, який тоді став наймолодшим чемпіоном світу FIDE.

Але якщо дивитися з позиції України, особистий титул — лише частина історії Іванчука. У 2004 і 2010 роках він допоміг українській збірній виграти шахові Олімпіади. До цього Іванчук двічі ставав олімпійським чемпіоном ще в складі СРСР — у 1988 і 1990 роках.

У 2016 році українець додав до своєї колекції титул чемпіона світу з швидких шахів. Йому тоді було 47 років — вік, коли більшість професійних спортсменів в інших видах спорту вже давно обговорюють кар’єру в минулому часі.

Але особливе ставлення шахового світу до Іванчука пояснюється не тільки медалями. Його десятиліттями сприймали як одного з найтворчих і непередбачуваних гросмейстерів свого покоління — гравця, здатного обирати несподівані дебюти, знаходити нестандартні рішення і в один день обіграти найсильнішого суперника світу.

Саме тому слово «легенда» у випадку Іванчука не потребує штучного газетного підсилення. Воно описує репутацію, яку шахіст заробив всередині самої гри.

Чому Гельфанд і Іванчук так цікаво виглядають саме разом

У 1990 році обидва вже знаходилися серед найсильніших шахістів планети. Гельфанду було 22 роки, Іванчуку — 21. Світ навколо них незабаром змінився повністю, а шахова кар’єра кожного продовжилася вже в нових політичних і національних обставинах.

Гельфанд у 1998 році зробив Ізраїль своїм домом і багато років виступав на першій дошці національної збірної. Іванчук після розпаду СРСР став одним із символів незалежної України і двічі допоміг їй виграти головну командну шахову нагороду.

Один практично дійшов до абсолютного світового титулу в 2012 році. Інший тричі був другим шахістом світу, виграв чемпіонат світу з рапіду і десятиліттями зберігав репутацію одного з найбільш незвичайних гравців свого покоління.

Їхні історії при цьому не потребують штучно вигадувати «зв’язок Ізраїлю та України». Вона вже існує сама по собі: двоє людей однієї шахової епохи пройшли шлях від загальної радянської системи до статусу національних легенд двох різних держав.

Шахи вже з’являлися на сторінках НАновини саме в такому ізраїльсько-українському контексті. У 2024 році ми розповідали про шаховий турнір у Беер-Шеві в пам’ять про загиблого в Газі репатріанта з України Дениса Якимова. Там гра була частиною особистої історії однієї сім’ї; тепер шахи з’єднують Ізраїль і Україну вже на рівні імен, що увійшли в світовий Зал слави.

Хто ще увійшов у шаховий клас 2026 року

Разом з Гельфандом і Іванчуком обрані ще три людини, що представляють різні покоління і школи світових шахів.

Ульф Андерссон — шведський гросмейстер, прославлений позиційною майстерністю і грою в ендшпілі. У 1983 році він досяг четвертого місця світового рейтингу і багато років залишався серед найсильніших шахістів планети.

Нана Іоселіані — одна з найсильніших шахісток свого покоління. Вона двічі добиралася до матчів за жіноче першинство світу і завоювала безліч командних і індивідуальних олімпійських медалей, виступаючи спочатку за СРСР, а потім за Грузію.

Олександра Костенюк, нині представляє Швейцарію, була чемпіонкою світу серед жінок у 2008–2010 роках, вигравала чемпіонат світу з швидких шахів та інші найбільші міжнародні змагання.

Саме різноманітність цієї п’ятірки добре показує принцип World Chess Hall of Fame. Тут поруч опиняються не тільки володарі абсолютних світових титулів, але й люди, які десятиліттями формували саму шахову культуру і залишили слід, набагато більший однієї записи в турнірній таблиці.

Що це означає для Ізраїлю та України — і що буде далі

Для Ізраїлю включення Бориса Гельфанда фіксує на міжнародному рівні цілу епоху національних шахів. Репатріант з Білорусі став першим номером країни, привів збірну до олімпійських медалей, зіграв за Ізраїль матч за світову корону і залишається лідером національного рейтингу в 58 років.

Для України історія Іванчука інша, але не менш сильна. Він став частиною покоління, яке прийшло в великі шахи ще до незалежності, а свої найважливіші командні перемоги потім принесло вже Україні. Золото Олімпіад 2004 і 2010 років неможливо розповідати окремо від імені Василя Іванчука.

Чому через понад три десятиліття їхні прізвища знову опиняються поруч? Тому що Зал слави вимірює кар’єру не одним сезоном. Він фіксує те, що залишається після того, як рейтингові таблиці давно змінилися, турніри закінчилися, а нове покоління шахістів зайняло перші рядки.

На момент підготовки матеріалу підтверджено наступне: Гельфанд і Іванчук вже оголошені членами класу World Chess Hall of Fame 2026 року, а вшановувати нових лауреатів будуть в Сент-Луїсі в жовтні. Окремий точний день церемонії для п’яти світових лауреатів в початковому офіційному повідомленні поки не вказаний.

Тому нинішня новина — не очікування рішення FIDE, а вже прийняте визнання. Ізраїль і Україна отримали в одному класі Залу світової шахової слави двох гравців, чиї кар’єри почалися майже одночасно, розійшлися між двома країнами і через десятиліття знову зустрілися в одному історичному списку.

Що таке World Chess Hall of Fame

World Chess Hall of Fame — Зал світової шахової слави — це не рейтинг найкращих діючих шахістів і не ще один турнір FIDE. Це міжнародний Зал слави, де фіксують людей, які залишили помітний слід в історії шахів: гравців, тренерів, авторів, журналістів, дослідників, організаторів та інших діячів гри. Кандидатів саме в світову частину Залу слави номінують і обирають представники FIDE, причому оцінюється загальний внесок людини в шахи за кар’єру.

Історія самої інституції почалася в США. У 1986 році Федерація шахів США створила U.S. Chess Hall of Fame, спочатку невеликий музей, відкритий у 1988 році в Нью-Віндзорі, штат Нью-Йорк. Потім колекція переїжджала у Вашингтон, а в 2001 році — в Майамі, де установа отримала назву World Chess Hall of Fame and Sidney Samole Museum і з’явилася світова частина Залу слави.

З 2011 року World Chess Hall of Fame працює в Сент-Луїсі, штат Міссурі, навпроти Saint Louis Chess Club. Це одночасно Зал слави і повноцінний шаховий музей: тут зберігають історичні шахові набори, книги, фотографії, медалі, трофеї та інші артефакти, а також проводять тимчасові виставки про великих гравців, знамениті партії та вплив шахів на мистецтво і культуру.

Тому включення в World Chess Hall of Fame відрізняється від отримання спортивного титулу. Людина може ніколи не стати абсолютним чемпіоном світу, але все одно опинитися в Залі слави, якщо її багаторічний вплив на гру визнано історично значущим. Саме за таким принципом в клас 2026 року включені Борис Гельфанд і Василь Іванчук: рішення оцінює не один результат, а всю їхню шахову кар’єру і внесок у гру.

Після включення п’яти нових лауреатів 2026 року світова частина Залу слави буде налічувати 61 людину. Серед вже знаходяться там — Гаррі Каспаров, Анатолій Карпов, Михайло Таль, Хосе Рауль Капабланка, Боббі Фішер, Юдіт Полгар, Нона Гапріндашвілі та інші фігури, без яких неможливо уявити історію шахів.

Саме тому для Гельфанда і Іванчука нинішнє рішення — не просто ще одна нагорода. Їхні імена тепер офіційно поміщають в історичний ряд людей, чий вплив на шахи передбачається зберігати вже за межами конкретної епохи, рейтингу або окремого чемпіонату.