Росія приховує дані про полонених українців, звільнивши лише 4 000 із 65 000. Ізраїльтяни знають, що це означає — їхні близькі також перебувають у заручниках, але вже в Газі.

“Це не серія ізольованих інцидентів – це систематична політика, яка порушує всі норми міжнародного права”, — Amnesty International.

Проблема українських полонених у Росії перегукується з трагедією ізраїльтян, які перебувають у заручниках у ХАМАС та інших терористів у Газі. Терористична організація утримує ізраїльтян, відмовляючись розкривати їхню долю, так само як і Росія приховує інформацію про тисячі українців у полоні. В обох випадках родини залишаються в невіданні, міжнародні організації не можуть здійснити достатній тиск, а окупанти використовують заручників як інструмент шантажу.

Цей механізм – інструмент терору, знайомий ізраїльтянам, які пережили 7 жовтня і продовжують боротися за повернення своїх близьких.

І в Україні, і в Ізраїлі агресори діють однаково: приховують списки, відмовляються від міжнародного контролю, використовують полонених у своїх політичних цілях.

Якщо вірити даним минулорічної резолюції №2573 Парламентської асамблеї Ради Європи, зниклими безвісти військовополоненими та незаконно ув’язненими цивільними визнані понад 65 тисяч українців.

Проте офіційні дані охоплюють лише 30% полонених – решта залишається у тіні. Як стверджує адвокат Тетяна Лебедєва, за даними Координаційного штабу, лише 3 767 осіб вдалося повернути з російського полону, з яких 168 – цивільні.

“Інформація про українських полонених у РФ висвітлюється лише на 30%. Умовно кажучи, ми можемо бачити лише 30% якихось списків, реєстрів, щоб простежити, коли людина потрапила в полон і коли її змогли обміняти.

Загалом немає статистики або якоїсь інформації про те, що певна особа потрапила в полон, наприклад, у 2022 році, станом на сьогодні вона жива і утримується там-то… Самі звільнені також не дуже публічні, і лише одиниці розповідають, як були в полоні, де, можливо, з ким, які були умови утримання тощо. Вся ця цінна інформація не є публічною”.

Чому ці цифри такі малі?

• Росія приховує дані про ув’язнених і не публікує списки.
• Міжнародне право забороняє утримання цивільних осіб, але не надає механізмів для їхнього звільнення.
• Гласність не завжди допомагає – інколи вона навіть шкодить заручникам.
• Шахраї використовують інформацію про полонених для наживи, видаючи себе за «посередників».

Чому Москва не поспішає з обмінами?

Росіяни використовують тактику «розмивання» полонених, не даючи можливості ідентифікувати їхнє місцезнаходження. Україна не отримує доступу до місць утримання, а родичі часто залишаються без інформації.

За даними Amnesty International:

• 95% українських військовополонених зазнали тортур у РФ.
• Москва приховує долю полонених, не надаючи інформації навіть Міжнародному комітету Червоного Хреста.
• Захоплених цивільних українців використовують як важіль тиску на Київ.

“Російська влада піддає українських військовополонених і цивільних заручників тортурам, тривалому утриманню без зв’язку із зовнішнім світом та іншим видам нелюдського поводження, що є воєнними злочинами та злочинами проти людяності”, — Amnesty International.

Чому гласність може зашкодити?

Родичі полонених часто чують від офіційних структур: «Не піднімайте шум». Чому?

1. Полоненим може стати гірше – російські охоронці жорстоко поводяться з тими, про кого починає говорити преса.
2. Появляються шахраї, які обіцяють за гроші «допомогти» зі звільненням. За оцінками правозахисників, лише 5% сімей отримали реальну допомогу, а решта стали жертвами аферистів.
3. Москва може завищувати ціну – чим більше уваги до полоненого, тим складніше його повернути.

Міжнародні організації: чому вони бездіяльні?

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) не публікує дані про полонених і не чинить тиску на Росію.

• По цивільних полонених вони розглядають лише 10 із 100 звернень.
• По військових – тільки 10 із 1 000.
• Вони не дають родичам зворотного зв’язку щодо переданих листів та посилок.

МКЧХ заявляє, що дотримується «політики нейтралітету», але фактично це призводить до бездіяльності.

Висновок: що робити?

На цей момент 65 000 українців залишаються в полоні у Росії. Їхня доля невідома, а обміни йдуть повільно.

🔹 Гласність важлива, але не завжди безпечна.
🔹 Шахраї наживаються на стражданнях сімей.
🔹 Міжнародні організації не чинять реального тиску на РФ.
🔹 Юридичні механізми бездіяльні.

НАновини — Новини Ізраїлю продовжують висвітлювати цю тему, адже боротьба за свободу триває!