- 22 Грудня, 2025
- 3:03 pm
- Україна
На західній карті України є місто, чиє ім’я стало символом культурної пам’яті — Бучач. Саме тут народився майбутній нобелівський лауреат Шмуель Йосеф Агнон, письменник, який поєднав єврейську духовність і європейську філософію. Через століття це місто знову звучить — тепер як місце літературної резиденції та книга «Острови пам’яті» («Острови пам’яті»), де українські автори розмірковують про час, ідентичність та спадщину Агнона. Видання стало культурним мостом між Україною, Ізраїлем та діаспорою, об’єднуючи тексти одразу трьома мовами — українською, англійською та івритом.
Повернення до витоків: місто, де все почалося
Бучач — невелике місто на Тернопільщині, колись центр Галичини, де перепліталися українські, єврейські та польські традиції. Тут у 1888 році народився Шмуель Йосеф Агнон — майбутній класик, який став одним із творців сучасної ізраїльської літератури.
Його дитинство пройшло серед старовинних синагог, барокових костелів та річкових схилів, де кожне місце зберігало слід молитв і пісень на івриті та їдиші. Пізніше ці мотиви ожили в його книгах, а сам Бучач став своєрідним архетипом — містом пам’яті, де минуле дихає через слово.
Після еміграції до Палестини та життя в Німеччині Агнон здобув світову славу, але нитка, що з’єднувала його з Бучачем, не обірвалася. Саме тому через роки це місто знову стало центром культурного діалогу — вже в новому столітті.
Літературна резиденція імені Агнона: місто, яке вчить слухати
У 2016 році організація Українсько-єврейська зустріч (UJE) разом з Літературним центром імені Агнона створили проєкт, здатний повернути Бучачу його голос.
Так з’явилася Літературна резиденція імені Шмуеля Йосефа Агнона — простір для письменників, художників і перекладачів, які шукають у місті власні сюжети.
Тут література стає не жанром, а способом діалогу: з пам’яттю, з місцем, з людиною. Учасники — сучасні українські автори — живуть у Бучачі, досліджують архіви, зустрічаються з жителями, записують їхні історії. Кожна нова резиденція — це як дихання міста, новий шар осмислення його багатомовного минулого.
2021 рік: народження книги “Острови пам’яті”
Третій сезон резиденції, що відбувся у 2021 році, став поворотним. Тоді до Бучача приїхали Борис Херсонський, Діана Клочко та Маркіян Прохасько. Три автори з різних поколінь — лікар і поет, мистецтвознавець, молодий есеїст — писали тексти, натхненні часом, місцем і тишею.
Результатом стала книга «Острови пам’яті», видана в трьох мовних версіях.
Цей проєкт — не просто збірка есе, а жива структура пам’яті, в якій кожен текст стає островом, а разом вони утворюють архіпелаг людського досвіду.
Борис Херсонський: пам’ять як дихання
Психіатр і поет, Херсонський пише про те, що пам’ять — це не хронологія, а спосіб залишатися людиною. Його есе — про тишу Бучача, де кожна вулиця стає метафорою внутрішнього світу. Він бачить у місті живий організм, у якому пульсують сліди молитв і розмов.
Діана Клочко: місто як текст
Мистецький критик і філософ, Клочко говорить про Бучач мовою архітектури. Для неї стіни — це сторінки, а камені — літери, якими написана історія. Вона бачить у місті рукопис, списаний трьома алфавітами — кирилицею, латиницею та івритом, де все — від барокових фасадів до старих мостів — несе сенс.
Маркіян Прохасько: погляд на сучасність
Наймолодший учасник проєкту дивиться на Бучач очима спостерігача. Його есе — це тихий щоденник прогулянок: запах кави, скрип дверей, розмови на ринку. Через деталі він поєднує минуле і сьогоднішній день, доводячи, що пам’ять живе не в архівах, а в повсякденності.
Три мови — три дзеркала пам’яті
Головна особливість видання — тримовність.
Українська мова — як голос сучасності.
Англійська — як вікно у світ.
Іврит — як повернення до коренів Агнона та єврейської духовності.
Кожна мова відображає свій кут зору, але всі разом створюють цілісну картину.
Редактори і перекладачі — зокрема Анна Некрасова і Тетяна Непипенко — зробили переклади не механічно, а інтонаційно: щоб кожен текст звучав природно у своїй культурній середовищі.
Так “Острови пам’яті” стали не просто книгою, а моделлю того, як звучить Україна, коли говорить кількома мовами одночасно.
Діалог культур триває: Львівський форум 2025
Через чотири роки тема Бучача знову прозвучала на 32-му Львівському книжковому форумі.
На дискусії «Слухай, читай, розумій» Діана Клочко разом з перекладачками Анною Некрасовою (іврит) і Тетяною Непипенко (їдиш) обговорювали, як українська література вчиться звучати поруч з івритом і їдишем, не втрачаючи своєї мелодії.
Розмова стала природним продовженням книги — новим мостом між епохами і мовами.
Бучач сьогодні: місто, де пам’ять жива
Сучасний Бучач — це не музей під відкритим небом, а живий організм. Тут відновлюють стару синагогу, досліджують кладовища, проводять екскурсії та тематичні фестивалі. Місто вчиться говорити про своє багатонаціональне минуле — без ностальгії, але з повагою.
Мандрівники можуть побачити пам’ятник Агнону, барельєф на АРТ-дворі, дім його родини, старовинні вулиці, де час ніби зупинився. Кожна деталь — частина нової культурної карти, де українці та євреї знову зустрічаються.
UJE — організація, яка з’єднує історії
Проєкт Українсько-єврейська зустріч (UJE) діє з 2008 року і вже став платформою для відкритого діалогу. Його місія — повернути взаєморозуміння, показати, що українська та єврейська історії — не паралельні лінії, а переплетені нитки однієї тканини.
Завдяки UJE з’явилися десятки проєктів, виставок, фільмів і книг, у яких пам’ять — не реквієм, а життя.
«Острови пам’яті» — один із найзначніших прикладів цього підходу.
Література як форма зцілення
Книга “Острови пам’яті” показує, що культура здатна лікувати.
Вона поєднує епохи, перетворює мовчання на слово і дає голос тим, хто був забутий.
Через три мови і три авторські погляди вона повертає повагу до минулого і надію на майбутнє.
Тут немає пафосу — є дихання.
Бучач знову звучить.
І цей звук чути в Києві, Єрусалимі, Парижі та Торонто.
Шмуель Агнон — символ, який знову живе в українському контексті
Його книги — це не тільки спадщина Ізраїлю, але й частина української культурної пам’яті.
Бучач дав світу письменника, а Україна — простір, де ця спадщина може бути зрозуміла заново.
Агнон нагадує, що література — це міст, по якому можна повернутися додому, навіть через століття.
«Острови пам’яті» можна прочитати тут .
Джерела:
Матеріал підготовлено на основі публікації сайту Українсько-єврейська зустріч (UJE) — https://ukrainianjewishencounter.org/uk/ostrovi-pamyati/,
а також довідкової статті Nikk.Agency — Шмуель Агнон.