За межами фронту: як суспільству витримати затяжну війну. Досвід Ізраїлю та України – думка

Ізраїль відзначає другу річницю нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року — живучи в тіні конфлікту, який давно перестав бути лише військовим. Ця реальність добре знайома і Україні, для якої війна стала не епізодом, а частиною повсякденності. Два народи — два фронти, але один досвід: як зберігати стійкість, коли страх, втома і біль стають частиною життя.

Коли війна стає образом існування

За останніми даними, більше половини ізраїльських сімей зазнали фізичних або психологічних наслідків війни. Бойові дії виснажують не лише армію — вони руйнують соціальні зв’язки, підточують довіру, створюють ефект «вторинної травми».

Експерт з національної стійкості та міжнародного партнерства, голова Міжнародного комітету Forum Dvorah Ілона Дроздова зазначає (укр.): поле бою давно вийшло за межі фронту. Воно проникає в кожну сферу громадянського життя — від медицини до освіти, від ментального здоров’я до суспільних відносин.

Правосуддя та відновлення гідності

Однією з найстрашніших сторін війни стало сексуальне насильство, вчинене 7 жовтня та в наступні місяці. Це не випадковість, а свідома тактика терору, спрямована на дестабілізацію суспільства. Ізраїльські організації, включаючи ініціативу Dinah Project, зібрали докази, домігшись включення ХАМАС до списку злочинців сексуального насильства при конфліктах, опублікованого Генеральним секретарем ООН.

Правосуддя в цьому контексті — це не лише покарання винних. Це повернення почуття гідності, довіри, і відмова від нормалізації насильства як частини реальності.

Україна пройшла через схожі випробування. Російські війська системно використовували сексуальне насильство як інструмент залякування. До червня 2025 року прокуратура України зафіксувала понад 360 таких випадків, але реальні масштаби значно ширші. У відповідь країна прийняла історичне законодавство про репарації жертвам, включаючи медичну та психологічну допомогу, юридичну підтримку і визнання дітей, народжених внаслідок насильства, потерпілими.

Ізраїль і Україна доводять: боротьба з подібними злочинами вимагає не лише слів, але й міжнародних механізмів справедливості.

Медицина як другий фронт

Система охорони здоров’я Ізраїлю під час операції «Залізні мечі» стала другим фронтом.
7 жовтня країна зіткнулася з найбільшою кількістю жертв у своїй історії — понад 1100 загиблих, 255 викрадених, понад 1600 поранених. Госпіталі були переповнені, медики працювали під обстрілами, рятуючи життя і борючись з психологічними травмами.

Ця криза виявила і сильні сторони, і вразливості. Центри травматології працювали чітко, але дисбаланс між регіонами виявив нерівність у доступі до допомоги.

У відповідь Ізраїль запустив масштабну програму Makom LaNefesh («Місце для душі») — близько 180 мільйонів доларів на рік на розвиток ментального здоров’я і центрів стійкості.
Психологи називають це кроком історичним: вперше психічне здоров’я визнано стратегічним напрямком національної безпеки.

В Україні, за даними ВООЗ, 68% громадян відзначають погіршення здоров’я, половина — ознаки психотравми. Понад 2250 атак по лікарнях, включаючи дитячу клініку в Одесі, зруйнували звичну систему медицини. Але українська адаптація вражає: мобільні клініки, цифрові сервіси і міжнародні мережі допомоги стали новою формою оборони.

Здоров’я — це не просто медицина. Це здатність суспільства вистояти, коли руйнується звичний світ.

Громадянська стійкість: сила громад

Коли інституції не встигають реагувати, на перший план виходять локальні мережі — громади, волонтерські центри, цифрові спільноти.
В Ізраїлі батьківські чати в WhatsApp перетворилися на штаби швидкого реагування, координуючи евакуації та доставку допомоги. Національні центри на кшталт IACC мобілізували тисячі добровольців, закриваючи прогалини там, де система буксувала.

В Україні волонтери стали основою громадянської оборони. Вони організовують гуманітарні конвої, доставляють ліки, інформують, де немає світла, води або зв’язку.
І в цьому — новий вид національної сили. Комунікація і довіра стали не допоміжним елементом, а найважливішою частиною безпеки.

Опір як образ життя

Сучасні війни — це війни на виснаження. І перемагає той, хто здатний не лише воювати, але й жити. Ізраїль і Україна показують, що стійкість — це не гасло, а стратегія виживання.

Для Ізраїлю — це підтримка заручників, сімей загиблих, психічна реабілітація і колективна пам’ять.
Для України — відновлення регіонів, допомога переселенцям і віра в повернення.

Перемога більше не вимірюється кілометрами звільненої землі. Вона вимірюється тим, як суспільство зберігає людське — незважаючи на війну.

Головний урок

Опір — це не лише зброя. Це здатність не втратити себе, коли руйнується звичне.
Ізраїль і Україна живуть у дзеркальному відображенні один одного: обидві країни вчаться не просто виживати, а створювати систему життя, в якій навіть біль стає паливом для стійкості.

І якщо раніше стійкість була модним словом, то тепер — це єдиний спосіб вистояти.