- 28 Жовтня, 2025
- 1:08 pm
- Відео
Український військовий кореспондент Андрій Цаплієнко в Ізраїлі зняв відеорепортаж, показаний 26 жовтня 2025 року в ефірі телеканалу ТСН (1+1). Фільм став одним із найбільш обговорюваних сюжетів тижня: він розповідає про повоєнну реальність Ізраїлю, про крихкий «мир Трампа» і про те, чому країна, яка знайшла російську зброю у бойовиків ХАМАС, досі не називає Росію агресором.
У цьому матеріалі Цаплієнко розмовляє з цілим рядом свідків і учасників подій — кожен з них показує свій фрагмент ізраїльської дійсності.
У сюжеті звучать голоси:
- Уді Горена, двоюрідного брата загиблого командира групи швидкого реагування Таля Хаймі, який розповідає про повернення тіла родича через два роки після нападу ХАМАС.
- Адар Ейлон, сестри загиблої на фестивалі Nova Шіри Ейлон, яка вимагає незалежного розслідування трагедії 7 жовтня 2023 року.
- Анни Уколової, прес-секретаря ЦАХАЛ, майора, яка пояснює, як армія Ізраїлю одночасно відбивала атаки з кількох напрямків — від ХАМАС, Хезболли та хуситів.
- Ідана Шарона-Кеттлера, підполковника Сил оборони Ізраїлю і заступника командира підрозділу зі збору трофеїв, який показує зброю, вилучену у бойовиків — зокрема автомати АК-103 і АК-104 російського виробництва.
- Леві Табачникова, (https://t.me/leviathanstories) учасника операції в Газі і військового аналітика, який стверджує, що російські інструктори допомагали ХАМАС у навчанні дрон-операторів і координації ударів.
- Сергія Ауслендера, (https://t.me/voinasordoy) ізраїльського військового оглядача, який говорить про «дипломатію з усмішкою і ножем за спиною» і пояснює, чому Ізраїль боїться відкрито конфліктувати з Москвою.
- Маоза Інона, підприємця і активіста руху співпраці з палестинцями, чиї батьки загинули від ракети ХАМАС і який вірить у можливість миру за планом Трампа.
Все, що відомо про ці події, — з відеоматеріалу, який Цаплієнко підготував особисто, перебуваючи в зоні конфлікту, на кордоні з сектором Газа.
Під прапором Давида
Перший епізод відео — похорон командира групи швидкого реагування Таля Хаймі.
7 жовтня 2023 року, під час атаки ХАМАС, він сховав дружину і трьох дітей у сховищі і загинув, захищаючи своє селище. Два роки потому бойовики повернули його тіло — в рамках припинення вогню.
На екрані — прапор Ізраїлю зі зіркою Давида і білі квіти.
«Нам пощастило, Таля змогли повернути цього тижня. Ми змогли його поховати… Ми змогли нарешті отримати це заспокоєння», — говорить Уді Горен, двоюрідний брат загиблого.
Для родини Хаймі це не кінець, а початок процесу пам’яті. Для Ізраїлю — символ того, як перемир’я стає частиною життя, але не миру.
Голоси з Тель-Авіва
Наступний кадр — площа заручників у Тель-Авіві. Люди скандують «Thank you, Trump».
Багато хто вірить, що саме зусилля колишнього президента США допомогли зупинити війну. Але журналіст показує: постріли на кордоні все ще звучать, і мир залишається крихким.
Серед тих, хто виходить сюди кожної суботи, — Адар Ейлон, яка втратила сестру Шіру на фестивалі Nova.
«Шіра загинула не відразу. Вона отримала кулю в шию і прожила ще кілька годин, стікаючи кров’ю. Ізраїльські охоронці знайшли її, але вона померла по дорозі», — говорить Адар.
Кожен її вихід на площу — акт громадянської пам’яті. Вона та інші родичі загиблих вимагають незалежного розслідування.
Їхнє питання просте і болюче: як країна, де безпека стала майже релігією, могла допустити таку трагедію?
Коли фронт всюди
Цаплієнко нагадує: 7 жовтня 2023 року, коли ХАМАС прорвав кордон, Ізраїль втратив за добу понад тисячу осіб — переважно цивільних. Понад двісті осіб були вивезені в Газу як заручники.
Незабаром після нападу почалися обстріли з Лівану та з території Ємену.
Анна Уколова, прес-секретар ЦАХАЛ, говорить у репортажі:
«Сьомого жовтня армія мобілізувалася по всіх кордонах. Вже восьмого жовтня по Ізраїлю почали стріляти хусити і „Хезболла“. Ми запобігли багатьом бідам, які могли б статися на інших фронтах.»
На тлі її слів — кадри зруйнованих кібуців, підірваних автомобілів і спалених будинків.
Російська зброя на ізраїльській землі
Окремий блок відео присвячений зброї, яку ізраїльтяни знайшли після атаки.
Ідан Шарон-Кеттлер, підполковник ЦАХАЛ, заступник командира підрозділу зі збору трофеїв, показує ящики і трофеї:
«Сьомого жовтня ми захопили близько тисячі „калашникових“ тільки на території Ізраїлю і близько 500 гранатометів РПГ. А якщо говорити про постріли до них, то їх були тисячі.»
На екрані видно маркування — «Made in Russia».
«АК-104 ми знайшли тільки в Лівані. АК-103 — частково в Ізраїлі, частково в самій Газі», — уточнює він.
Ізраїльські військові не коментують шляхи постачань, але на відео Цаплієнко акцентує: значна частина зброї — російського виробництва.
«Інструктори з Росії»
Журналіст наводить інтерв’ю з учасником операції в Газі і військовим аналітиком Леві Табачниковим, який дає одне з найпряміших свідчень:
«Я знаю, що в управлінні безпілотниками, дронами допомагали — ну, принаймні, була така інформація, що допомагали в інструктажі російські військові інструктори.»
Пізніше він додає:
«Росія є союзником Ірану. ХАМАС, Хезболла, хусити — все це проксі Ірану. ХАМАС тренувався в Ірані. А Іран кооперується з Росією.»
На відео ці слова супроводжуються кадрами знищеної техніки і підземних тунелів. Коментарі військових зводяться до одного — Москва не просто спостерігач, а частина системи, яка підтримує ворогів Ізраїлю через своїх союзників.
Дипломатія «з усмішкою і ножем»
Найбільш політичний епізод відео — коментар ізраїльського військового аналітика Сергія Ауслендера.
Він прямо говорить про протиріччя між фактами і позицією уряду:
«В цілому, що Росія на стороні ХАМАС, це цілком очевидно. Десять днів пройшло після різанини — а делегацію ХАМАС приймали в Москві. І не таємно — на рівні заступника міністра закордонних справ.»
Ауслендер пояснює, чому Ізраїль уникає прямих звинувачень:
«В ізраїльському керівництві є раціональний страх перед Росією, успадкований від страху перед Радянським Союзом. У них є можливість нам нашкодити, а у нас їм — не дуже. Ми ж не будемо Москву бомбити.»
Він називає це «дипломатією з усмішкою на обличчі і ножем за спиною» — фразою, яка стала найбільш цитованою після виходу сюжету.
Між страхом і миром
Цаплієнко показує, як у суспільстві співіснують втома і недовіра.
Багато ізраїльтян вірять, що план Дональда Трампа приніс «мир», але насправді він став лише паузою.
Маоз Інон, підприємець, активіст руху співпраці з палестинцями, який втратив батьків від ракети ХАМАС, говорить у кадрі:
«Мирний проект у Газі — тільки перший крок. Він вже дав результат — обмін заручниками і припинення вогню. Але це лише початок.»
Однак більшість співрозмовників журналіста називають те, що відбувається, не миром, а перемир’ям.
Сергій Ауслендер підводить підсумок:
«Головне протиріччя конфлікту в тому, що араби не хочуть, щоб ми тут були. Ідея двох держав давно похована. Від ріки до моря Палестина повинна бути арабською.»
Тунелі, де живе страх
У фіналі відео Цаплієнко спускається в один із зруйнованих тунелів ХАМАС.
За кадром звучить його голос:
«Бойовики, як і господарі кремлівських веж, використовують заручників для утримання влади. І, судячи з того, що вони фізично знищують своїх опонентів, віддавати владу в Газі вони не збираються. Що б там не обіцяв Трамп.»
Ці слова стають кульмінацією. Ізраїль отримав перемир’я, але не відповідь — ні на питання про майбутнє Гази, ні на питання про роль Росії.
Паралелі з Україною
Для України репортаж Цаплієнко — більше, ніж закордонний сюжет. Це дзеркало.
І Ізраїль, і Україна воюють не просто з арміями, а з ідеологіями.
І там, і тут — війна проти тих, хто не визнає право іншої сторони існувати.
ХАМАС для Ізраїлю — те ж, чим Росія стала для України: сила, яка руйнує міста, виправдовуючи насильство «вищими цілями».
Відео Андрія Цаплієнка «Чому Ізраїль відкрито не засуджує Росію і що відбувається після “миру” Трампа” було показано 26 жовтня 2025 року в ефірі ТСН (1+1).
Усі факти, імена і цитати в матеріалі — з цього репортажу, знятого в Ізраїлі, на тлі наслідків війни з ХАМАС і політичних рішень, які потрясли регіон.
Цаплієнко показав Ізраїль без глянцю і лозунгів — країну, де люди все ще живуть між війною і миром, між пам’яттю і страхом.
І цей репортаж став не просто історією про ГАЗУ, а попередженням для України: мир, побудований на поступках, не буває міцним.
Хто такий Андрій Цаплієнко
Андрій Цаплієнко — український журналіст, військовий кореспондент і документаліст, відомий своїми репортажами з найнебезпечніших точок планети.
Народився 12 жовтня 1968 року в Харкові. Кар’єру в журналістиці почав ще в 1990-х, але відомість отримав після 2001 року, коли став спеціальним кореспондентом телеканалу «1+1».
Він працював в Афганістані, Іраку, Косово, Чечні, Грузії, Сирії та на Донбасі. Його сюжети відрізняє те, що він не просто фіксує факти, а шукає людські історії серед хаосу війни.
Цаплієнко став обличчям української журналістики, яке поєднує репортерську сміливість з чесним аналізом того, що відбувається.
Коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, він продовжив знімати під обстрілами.
Його кадри з Ірпеня, Маріуполя і Харкова облетіли світ, ставши частиною документальної хроніки війни.
Нагороди і книги
Андрій Цаплієнко — Заслужений журналіст України (з 2011 року).
Лауреат національної телевізійної премії «Телетріумф» і міжнародних конкурсів військової журналістики.
Автор кількох документальних фільмів і книг, серед яких:
- «Книга змін» — збірка репортажів і особистих нотаток про війни XXI століття;
- «Химера» — роман, в якому він вперше осмислив досвід українського журналіста, що живе між війною і миром;
- «Екватор. Десять років потому» — серія есе про глобальні конфлікти і долі людей, які опинилися на лінії фронту.
Його роботи перекладені англійською і польською мовами.
Цаплієнко регулярно виступає на міжнародних форумах і медійних конференціях, де розповідає про сучасну війну і роль журналістики як інструменту правди.