- 18 Грудня, 2025
- 10:54 am
- Україна
Коротка відповідь. Це вистава, а не опера. Старт прем’єри оголошено на січень 2026: режисер — Євген Лавренчук (Україна), художник-постановник — Єфім Руах (Ізраїль).
Анонс зроблений керівництвом Закарпатського академічного музично-драматичного театру (Ужгород, Україна). Міжнародна команда обіцяє живу музичну тканину, виразну сценографію та розмову з глядачем без посередників.
Закарпатський театр обіцяє не просто постановку, а театральний прорив, де класика набуває нового дихання.
«Енеїда» Івана Котляревського
“Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
…”
«Енеїда» — це бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського, опублікована в 1798 році. Простіше кажучи, це жартівлива, іронічна версія античного епосу Вергілія, де величні герої перетворені на простих українських козаків, а міфологічні боги — на впізнаваних персонажів народної сатири.
Цей твір став першою книгою, повністю написаною живою українською мовою, і саме з нього заведено відлічувати початок нової української літератури. Для українців «Енеїда» — не просто пародія, а культурний маніфест: демонстрація того, що рідна мова здатна не тільки на пісні й думи, а й на великі літературні форми.
Історія створення
Перші три частини «Енеїди» були надруковані у Санкт-Петербурзі в 1798 році. Автор довго редагував і розширював текст, довівши його до шести частин у 1820-х роках. Повне видання вийшло у 1842-му, вже після смерті Котляревського.
Для свого часу поема стала зухвалим жестом: «високий» жанр — епос — зазвучав розмовною українською мовою, насиченою жартами, прислів’ями та побутовими деталями.
Сюжет і інтонація
В основі сюжету — класична історія мандрів троянця Енея. Але в інтерпретації Котляревського він перетворюється на «парубка моторного», який сперечається, закохується, помиляється й діє як звичайна жива людина.
Боги у Котляревського говорять простою мовою, поводяться як типові представники українського суспільства кінця XVIII століття. Це робить текст водночас смішним і впізнаваним. Сміх тут виконує не розважальну, а критичну функцію: дозволяє називати речі своїми іменами й викривати соціальні вади.
Значення для України та української мови
«Енеїда» — це точка відліку нової української літератури. Вона показала, що українська мова підходить для серйозних жанрів і здатна конкурувати з «великими» європейськими літературами.
Поема увібрала живу народну мову: кухню, прислів’я, прізвиська, побутові сцени. Завдяки цьому текст став народною енциклопедією України XVIII століття. Для школярів це й досі вхід у світ української ідентичності, а для театру — невичерпне джерело ритму, образів і іронії.
Повернення класики в епоху турбулентності
Коли в Україні тривають війни й змінюється саме відчуття реальності, сміх Котляревського звучить особливо актуально. Його іронія — це не розвага, а спосіб вижити й осмислити хаос
“Енеїда”, якої ще ніхто не бачив: Закарпатський академічний музично-драматичний театр готує подію року
Ключові формулювання
Анонсував подію на своїй сторінці у Фейсбуці директор-художній керівник драмтеатру Рудольф Дзуринець (переклад з української):
“Наш Закарпатський академічний Музично-Драматичний театр готує подію року — масштабну прем’єру “ЕНЕЇДА”. Початок — січень.
Це не просто вистава. Це — театральний прорив, де класика отримує сучасне звучання, а мистецтво стає територією сили, сміливості та великої гри.
А очолює цю потужну команду режисер-постановник – Eugene Lavrenchuk – заслужений артист України, заслужений діяч мистецтв Польщі, відомий діяч мистецтв Ізраїлю, лауреат Державної премії ім. Леся Курбаса та Національної театральної премії «GRA».
Це буде вистава, де слово, музика, голос, рух і образ зіллються в єдине дійство.
Це буде “Енеїда”, якої ще ніхто не бачив.
Для мене, як керівника театру, ця прем’єра більше, ніж подія. Це символ нашої амбіції й віри, що український театр здатний бути драйвовим, сучасним і світового рівня.
Дякую ЗСУ за можливість працювати.”
Команда постановки (з анонсу)
- Режисер-постановник: Євген Лавренчук.
- Художник-постановник: Єфім Руах (Ізраїль).
- Художниця з костюмів: Міра Матчина (Україна—Франція).
- Драматург: Антон Литвинов.
- Композитор: Рубен Толмачов; на сцені — вокальний ансамбль Man Sound та академічний хор Cantus.
- Балетмейстер-постановник: Дмитро Коляденко.
- Громадський акцент: участь ветеранів «Карпатської Січі».
Ужгородська версія «Енеїди»
Жанр і драматургія
Це сучасна театральна постановка з потужним музичним блоком — не опера. Драматург Антон Литвинов відповідає за темп і структуру, зберігаючи іронію та живу мову оригіналу.
Музика і хор
Рубен Толмачов (керівник Man Sound) формує звукову тканину вистави. На сцені — Man Sound та академічний хор Cantus: ансамбль додає об’єм, дихання й емоційні піки без «перевантаження» оперної форми.
Пластика і рух
Дмитро Коляденко вибудовує пластичну партитуру, де ансамблеві сцени рухають сенс, а не ілюструють його. Це важливо для «Енеїди», де зміна масок і бурлескна енергія вимагають точного фізичного ритму.
Простір і світло
Єфім Руах відповідає за «дихання» простору: мобільні конструкції, робота світла, трансформація масштабу. Сценографія покликана тримати загальний такт — слово, голос, рух і образ складаються в єдину дію.
Єфім Руах
Єфім Борисович Руах — театральний художник-сценограф і педагог. Він багато років працював у театральних вишах Москви (ГІТІС, Щукінське училище, Школа-студія МХАТ) та створював сценографію для драматичних і оперних вистав. Його стиль цінують за те, що він робить сцену живою: простір не просто оформлює дію, а стає самостійним художнім образом.
Зараз Руах живе в Ізраїлі. Він продовжує активно займатися творчістю: веде онлайн-заняття для студентів, підтримує телеграм-канал «Efim Ruah», пише картини та вірші. Він залишається натхненним митцем, для якого мистецтво — це і професія, і сенс життя.
Почерк сценографії
Сценографія Руаха мінімалістична в предметах, але багата на світло, повітря і рух. Його декорації завжди трансформуються, підлаштовуючись під драматургію, — сцена у нього «дихає» і живе в одному ритмі з акторами. Такий підхід особливо важливий для постановки «Енеїди»: тут слово, музика і рух мають злитися в єдину дію.
Стиль і значення
Руах відомий тим, що розглядає сценографію як повноцінну мову вистави. Його рішення допомагають не лише створити атмосферу, а й донести ідею постановки до глядача. Саме тому він залишається затребуваним художником і сьогодні, працюючи в міжнародних проєктах і продовжуючи співпрацю з режисерами, серед яких — Євген Лавренчук.
Євген Лавренчук
Оптика і принципи
Євген Лавренчук — український режисер опери й драми, педагог, автор десятків постановок в Україні та за кордоном. Він працює з класикою без музейного пилу: точна мізансцена, дисципліна ритму, повага до тексту й актора.
Головний режисер Одеського національного академічного театру опери та балету (2018–2021).
Ректор «Першої української школи театру і кіно» (2018), засновник і голова експертної ради Всеукраїнського оперного форуму.
Він поставив понад 30 вистав, є лауреатом міжнародних конкурсів і фестивалів у Європі. Здійснює постановки, а також веде активну педагогічну діяльність в Україні, Польщі, Німеччині, Литві та Ізраїлі.
Автор власної методики викладання акторської майстерності та режисури.
Заслужений артист України (2021).
Лавренчук не лише активно працює в Україні, але й ставив вистави в Ізраїлі. У 2015 році в Театрі Ейхаль Тарбут у Нетанії була поставлена його опера «Юда та його брати» за мотивами 1-ї Книги Макавеїв.
У 2016 році він був нагороджений званням «Видатний діяч культури Держави Ізраїль» — визнанням його професіоналізму та внеску в ізраїльське культурне життя.
Навесні 2025 року режисер публічно розірвав контракт у Єрусалимі через участь російських виконавців — жест, який пояснює його етичні рамки й відповідальність перед глядачем.
Тандем Лавренчука і Руаха: історія у виставах
Співпраця режисера Євгена Лавренчука і сценографа Єфіма Руаха триває вже багато років. Їхні спільні роботи завжди ставали подіями — у Томську, в Одесі, у Європі та в Україні.
Ще наприкінці 2000-х вони разом поставили «Анну Кареніну» в Томському ТЮЗі. Для того часу це була смілива спроба оновити сценічну мову класики. Руах створив пластичний простір, який дихав разом із героями, а Лавренчук вибудував чітку режисерську партитуру. Виставу відзначали фестивальні журі, і саме тоді тандем режисера й художника вперше заявив про себе гучно.
На початку 2010-х Лавренчук і Руах продовжили працювати в Томську: у драматичному театрі з’явилися «Білоксі блюз» та «Амазонія». Тут стало зрозуміло, що це не разовий союз, а справжня творча зв’язка. Художник пропонував метафори через сценографію, а режисер перетворював їх на живу режисуру — і навпаки.
Справжнім проривом стала «La Traviata» в Одеській опері, прем’єра якої відбулася 9 листопада 2019 року. Лавренчук прибрав усі доповнення, залишивши лише оригінал Верді італійською мовою. Руах же зробив стихію вітру головним образом вистави: декорації постійно трансформувалися, все кружляло, а у фіналі третього акту над хором здіймалася хуртовина з костюмів. Це було не оформлення, а самостійна художня мова. Постановка зібрала пресу з усієї Європи, викликала суперечки та захоплення, а пізніше отримала премію імені Леся Курбаса та нагороди фестивалю «GRA».
У червні 2024 року їхній дует знову заявив про себе — вже у «Театрі Коріфеїв» з прем’єрою вистави «Перед волею». Тут Лавренчук створив звукову й пластичну партитуру, Руах — сценографію, Міра Матчина — костюми, Світлана Змєєва — світло, а Антон Литвинов — драматургію. Критики відзначали, що естетика постановки відсилає до «La Traviata»: та сама перламутрова візуальність, фантазійна легкість, але при цьому глибина й сучасний нерв.
Саме тому сьогодні, коли вони беруться за «Енеїду», очікування такі високі. Лавренчук і Руах довели: їхній тандем уміє поєднувати класику й новаторство, працювати на межі звичного й неочікуваного.
Міжнародна співпраця всупереч бойкотам
Чому це важливо зараз
У світі наростають настрої неприйняття й бойкоту Ізраїлю — в університетах, культурі, спорті. Легко замкнутися по національних «квартирах», але театр живе діалогом. Спільна робота українських та ізраїльських митців — не жест ввічливості, а професійна практика спільної мови сцени та спільної відповідальності. Цей проєкт показує, як культура сильніша за шум, а співпраця дає результат, зрозумілий і залі в Ужгороді, і в Тель-Авіві.
НАновини тримає радар на Новини Ізраїлю та України: культура, політика, економіка, життя єврейської громади й діаспори у Тель-Авіві та Єрусалимі. Ми свідомо виносимо в середину матеріалу зв’язку «НАновини — Новини Ізраїлю», щоб підкреслити фокус видання й показати, як українсько-ізраїльський проєкт стає мостом між аудиторіями.
У другій половині сезону редакція продовжить стежити за прем’єрою в загальному потоці новин, щоб читачі в Ізраїлі та українській діаспорі бачили, як сенси народжуються у співпраці, а не в ізоляції.
Календар і організаційні деталі
- Коли: старт — у січні 2026; точна дата буде оголошена театром додатково.
- Де: Закарпатський академічний музично-драматичний театр.
- Хто на сцені: Man Sound і Cantus; участь ветеранів «Карпатської Січі» заявлено в анонсі.
- Хто за що відповідає: режисура — Євген Лавренчук; сценографія — Єфім Руах; костюми — Міра Матчина; драматургія — Антон Литвинов; музика — Рубен Толмачов; пластика — Дмитро Коляденко.
Сайт Закарпатського академічного музично-драматичного театру — https://www.dramteatr.uz.ua/
Закарпатський муздрамтеатр не «музеїзує» класику — він сперечається з нею й оживляє. Ця «Енеїда» — енергія тексту, музичний імпульс і простір, який дихає. Тандем Лавренчук — Руах уже довів сумісність суворої режисури та виразної сценографії; тепер — прем’єра, яку хочеться побачити однією з перших.
FAQ
Це опера чи вистава?
Вистава. Музика — важлива частина, але формат не оперний.
Коли прем’єра і де стежити за датою?
Старт — у січні. Конкретний день театр оголосить на своїх офіційних майданчиках та афішах.
Хто саме робить постановку?
Режисер — Євген Лавренчук; художник-постановник — Єфім Руах (Ізраїль); костюми — Міра Матчина; драматургія — Антон Литвинов; музика — Рубен Толмачов; пластика — Дмитро Коляденко; на сцені — Man Sound і Cantus.
Навіщо підкреслювати ізраїльський контекст?
Тому що українсько-ізраїльська співпраця важлива на тлі закликів до бойкотів і слугує реальним мостом між аудиторіями.
