- 9 Жовтня, 2025
- 9:34 pm
- Україна
Україна вступає в нову фазу своєї національної політики. 8 жовтня 2025 року Уряд України затвердив постанову, розроблену Міністерством закордонних справ, яка встановлює критерії вибору іноземних держав, з якими буде введено спрощений порядок отримання українського громадянства.
Йдеться не просто про право мати два паспорти. Це — спроба переосмислити саме поняття громадянства: як юридичну, культурну та геополітичну приналежність одночасно. Але новий закон, як і більшість українських реформ, залишає більше запитань, ніж відповідей. Одне з них — Ізраїль.
Закон № 11469: крок до об’єднання чи нова система фільтрів
Прийнятий Верховною Радою 18 червня і підписаний Президентом Володимиром Зеленським 15 липня 2025 року закон № 11469 набуде чинності 16 січня 2026 року. Він відкриває можливість множинного громадянства — але тільки з державами, визнаними «союзними і дружніми».
До прийняття цього закону Україна офіційно забороняла множинне громадянство. Стаття 4 Конституції України прямо встановлює: «В Україні існує єдине громадянство». Це означає, що держава не визнає наявність другого паспорта, навіть якщо людина отримала його в іншій країні. Юридично громадянин України, який став громадянином Ізраїлю, Німеччини чи Канади, продовжує залишатися громадянином України, поки не вийде з громадянства через указ Президента.
Закон № 11469 не скасовує цей принцип, а вводить виняток: можливість подвійного громадянства тільки з країнами, які уряд визнає союзними або дружніми. У статті 6 нового закону прямо вказано:
«Множинне громадянство може бути введено тільки з державами, визначеними Кабінетом Міністрів України як союзні або дружні, з урахуванням критеріїв, встановлених Міністерством закордонних справ України.»
Для всіх інших держав, не включених у цей перелік, зберігається жорстка заборона. Більше того, новий закон додає пункт:
«Набуття громадянином України громадянства держави, не визначеної союзною або дружньою, є підставою для втрати громадянства України.»
Іншими словами, після набуття законом чинності громадяни України, які отримали паспорти країн, не визнаних союзними або дружніми, можуть автоматично втратити українське громадянство.
Це означає, що норми закону не поширюються на країни, проти яких Україна ввела санкції або які визнані агресорами та їх союзниками. Ці статуси закріплені рішеннями Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) та указами Президента — зокрема, щодо Росії (закон № 2198-IX), Білорусі (рішення РНБО № 726/2022) та Ірану (рішення РНБО № 757/2022).
Іншими словами, громадяни України, які отримали паспорти цих країн, не зможуть зберегти українське громадянство, оскільки такі держави юридично не можуть бути визнані союзними або дружніми.
Таким чином, реформа не скасовує попередню заборону, а перетворює її на вибіркову систему допуску: Україна створює список країн довіри, з якими дозволено множинне громадянство, зберігаючи повний контроль над тим, хто може бути її громадянином за правом, а хто — тільки за походженням.
Союзники за критеріями, а не за симпатією
На першому етапі уряд (Президент Зеленський назвав заявив 26 серпня 2025) називає п’ять країн: Польщу, Німеччину, Чехію, США і Канаду.
У тексті постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2025 року, якою були затверджені критерії для відбору країн, прямо сказано:
«Перелік конкретних іноземних держав буде визначено окремо рішенням Кабінету Міністрів України.»
Тобто — жодних строків не встановлено.
Що це означає юридично
- Уряд поки затвердив тільки критерії, за якими країни будуть оцінюватися.
- Сам перелік союзних і дружніх держав має бути затверджений окремим рішенням Кабміну, після консультацій з МЗС.
- Закон № 11469 набуває чинності 16 січня 2026 року, тому логічно очікувати, що Кабмін опублікує цей список до кінця 2025 року, щоб закон міг реально застосовуватися.
І це вже викликало жваву дискусію — адже в Ізраїлі живуть сотні тисяч людей українського походження, які довгі роки формально зберігали українське громадянство. Чи можуть вони потрапити під дію закону — чи Ізраїль опиниться поза списком “союзників або дружніх”?
Йдеться не про паспорти, а про довіру
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, представляючи документ на засіданні уряду, зазначив:
«Потенційно йдеться про збільшення кількості громадян України — адже сотні тисяч етнічних українців та їхніх нащадків зможуть відновити правовий зв’язок з Батьківщиною. Але головним залишається державний інтерес».
За словами Сибіги, закон — не емоційний, а стратегічний крок: інструмент зовнішньої політики, де важливий не масштаб діаспори, а ступінь довіри між країнами.
«Ми чітко визначили єдиний перелік критеріїв. Це не жест вдячності, а питання національної безпеки та системного підходу», — підкреслив глава МЗС.
Критерії, за якими Україна обере союзників
Постанова Кабінету міністрів від 8 жовтня 2025 визначає 9 критеріїв для країн, з якими Україна зможе ввести інститут множинного громадянства.
Критерії, які будуть враховуватися:
- членство в Групі семи (G7);
- членство в Європейському союзі (ЄС);
- застосування санкцій проти Російської Федерації за агресію проти України;
- підтримка незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;
- позиція під час голосувань у міжнародних організаціях;
- наявність відносин стратегічного або іншого виду партнерства;
- рівень і перспективи розвитку двосторонніх відносин;
- фінансова підтримка України;
- інші критерії, які можуть мати суттєвий вплив на забезпечення національних інтересів України у зовнішній та внутрішній політиці.
Міністерство закордонних справ підкреслило: перелік країн формується окремо, і жодна країна не отримує статус союзної автоматично. Це — дипломатична оцінка, а не демографічний жест.
Ізраїль та Україна: спільна історія без формального союзу
Ізраїль та Україна підтримують дипломатичні відносини з 1992 року. За цей час підписано десятки угод: у сфері сільського господарства, медицини, кібербезпеки та науки. У 2024 році товарообіг між країнами перевищив 1,3 млрд доларів, а гуманітарна допомога Ізраїлю Україні досягла 25 млн шекелів.
За даними посольства України в Ізраїлі , в Ізраїлі проживає близько 595 000 осіб українського походження. Це — найбільша українська діаспора за межами Європи.
І все ж, незважаючи на культурну та людську близькість, офіційного стратегічного партнерства між Києвом та Єрусалимом немає. Ізраїль не приєднався до санкцій проти Росії, зберігаючи нейтральну позицію в питаннях військової допомоги.
Історичні корені юридичного парадоксу
Коли українці виїжджали в Ізраїль у 1990-ті роки, вони проходили процедуру виїзду «на ПМП» через ОВІР, яка вимагала здати внутрішній паспорт і підписати заяву про відмову від громадянства.
Однак громадянство України припиняється тільки після указу Президента — а таких указів у більшості випадків не було.
На практиці для оформлення алії через агентство «Сохнут» і посольство Ізраїлю в Києві вимагався пакет документів, що включав довідку про дозвіл на виїзд на постійне місце проживання з України. Цю довідку видавав ОВІР тільки після здачі внутрішнього паспорта і подання заяви про відмову від громадянства. Без неї посольство Ізраїлю, як правило, не приймало документи на репатріацію. Таким чином, протягом 1990-х і початку 2000-х років ізраїльська та українська сторони фактично координували процес виходу з громадянства, хоча юридично це були незалежні процедури.
Ключову роль у цьому процесі відігравали ізраїльські структури — передусім агентство «Сохнут» (Jewish Agency for Israel), яке забезпечувало організаційний супровід і перевірку єврейського походження.
Ситуація почала змінюватися після анексії Криму та війни на Донбасі. Після 2014 року посольство Ізраїлю стало приймати документи без вимоги довідки про відмову від українського громадянства, особливо у біженців та переселенців. Тоді ж «Сохнут» вперше оформляв алію виключно за ізраїльським Законом про повернення, не вимагаючи українського підтвердження виходу з громадянства.
Фактично це стало гуманітарним компромісом між двома державами: Ізраїль виходив з принципу захисту своїх співвітчизників, а Україна — з неможливості фізично контролювати міграційні потоки в умовах війни.
Переважна більшість репатріантів юридично не втратили українське громадянство
За даними агентства «Сохнут» та Центрального бюро статистики Ізраїлю (CBS), з 1990 по 2005 рік в Ізраїль переїхали від 400 до 500 тисяч громадян України.
У звітах Міністерства внутрішніх справ України фігурують значно менші цифри втрати громадянства — всього кілька десятків тисяч за весь час незалежності.
Іншими словами, переважна більшість репатріантів юридично не втратили українське громадянство, навіть якщо подавали заяву про відмову. Ця невизначеність зберігається досі: багато українців в Ізраїлі, не маючи українських паспортів, продовжують числитися громадянами України в реєстрах.
Згідно з COI Report on Citizenship and Immigration Legislation in Ukraine (Government of Netherlands, 2024), процедура виходу з громадянства України залишається однією з найдовших у Європі — до трьох років навіть при повному пакеті документів.
Де Ізраїль не вписується в критерії союзника
Якщо розглядати дев’ять критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України для визначення союзних і дружніх держав, ситуація з Ізраїлем залишається неоднозначною.
Ізраїль не входить до групи G7 і не є членом Європейського союзу, хоча активно співпрацює з ЄС у наукових, медичних та технологічних програмах. Він також не приєднався офіційно до міжнародних санкцій проти Росії, обмежившись контролем експорту чутливих технологій та обладнання подвійного призначення.
Позиція Ізраїлю в міжнародних організаціях коливається: у перші роки війни він утримувався при ряді голосувань у Генасамблеї ООН, посилаючись на необхідність зберігати нейтралітет у питаннях, пов’язаних із Сирією та Іраном. Однак остання резолюція ООН — A/RES/ES-11/7 від 24 лютого 2025 року, що стосується миру та територіальної цілісності України, — показала ще більшу дистанцію: Ізраїль опинився серед країн, які проголосували проти документа.
При цьому Ізраїль підтримує Україну в гуманітарній сфері, надає медичну та технічну допомогу, розвиває співпрацю в цифрових технологіях. Між країнами діють меморандуми про співпрацю, але відсутній формальний договір про стратегічне партнерство або союзництво. Товарообіг перевищує 1,3 мільярда доларів на рік, особливо в сфері медицини та IT, однак військовий компонент відсутній.
Фінансова підтримка України з боку Ізраїлю обмежується гуманітарною допомогою без військової участі. У питаннях безпеки Ізраїль дотримується обережної лінії, уникаючи відкритої військової координації з Києвом. Це безпосередньо стосується останнього критерію, позначеного Кабміном, — забезпечення національних інтересів України. Стримана позиція Ізраїлю в сфері оборонної взаємодії та відсутність офіційного союзницького договору знижують ймовірність включення країни в перший перелік держав, де буде реалізовано інститут множинного громадянства.
Таким чином, з дев’яти критеріїв, за якими Україна визначає союзні держави, Ізраїль повністю відповідає трьом, частково — чотирьом і не відповідає двом ключовим: участі в міжнародних союзах і санкційній політиці проти Росії.
Обережність замість ейфорії
Україна йде шляхом вибіркової відкритості. Закон № 11469 задуманий не для всіх, а для тих, хто підтримав країну в найважчі роки. Ізраїль допоміг Україні гуманітарно, приймав біженців, створив польовий госпіталь «Кохав Маген Давид» у Львівській області. Але він так і не приєднався до санкційного режиму і зберігає стратегічну стриманість у відносинах з Москвою.
Це робить його людським союзником, але не формальним партнером. Для Києва Ізраїль залишається особливим випадком — важливим, близьким, але політично врівноваженим.
Висновок: союз на паузі
Множинне громадянство — це не подарунок діаспорі, а інструмент національної політики. І поки Україна шукає баланс між лояльністю та безпекою, Ізраїль може залишитися за межами списку союзних країн — принаймні, до перегляду зовнішньополітичних пріоритетів.
Чи буде Ізраїль визнаним Україною «союзним і дружнім» — питання не закону, а дипломатії. Поки ж тисячі українців у Тель-Авіві, Хайфі та Ашдоді залишаються громадянами України де-факто, але не де-юре. І новий закон може або повернути їм цей статус, або остаточно поставити крапку в історії подвійної приналежності.