- 3 Лютого, 2026
- 3:21 pm
- Близький Схід
Скидання режиму Башара аль-Асада в грудні 2024 року стало для Сирії різким, але неповним розривом з минулим. Влада змінилася, диктатор втік, однак держава не «перезавантажилася». Країна увійшла в складний перехідний період, де ключову роль відіграють не лише внутрішні конфлікти та боротьба за контроль, але й зовнішні актори.
Серед них — Україна. Не як символ чи гуманітарний фон, а як реальний фактор сирійського перелому.
Момент, який помітили всі
Коли сили опозиції на чолі з Ахмедом аш-Шараа підійшли до Дамаска, вирішальним виявилося не лише втеча Асада, але й відсутність втручання Росії. Авіація, яка роками рятувала режим, у критичний момент не піднялася в повітря.
Причина була очевидна. Росія була зосереджена на війні проти України. Ресурси, техніка, авіація — все йшло на інший напрямок. У Сирії це побачили і зрозуміли.
Але був і другий, менш публічний елемент. За словами сирійських активістів та правозахисників, опозиція в цей період отримувала підтримку з боку України. Деталі не розкривалися, але сам факт всередині Сирії не оспорюється і не сприймається як сенсація.
Чому Україна стала «своєю»
Для значної частини сирійського суспільства Україна — не зовнішня країна і не абстрактний конфлікт. З 2014 року антиасадівське середовище послідовно виражало солідарність з українцями, бачачи в Росії спільного противника.
Російська авіація знищувала сирійські міста. Російські військові допомагали придушувати протести. Російські бази стали символом несвободи. У цьому сенсі війна Росії проти України сприймалася в Сирії як продовження тієї ж логіки, тільки на іншому фронті.
Після падіння режиму цей зв’язок перестав бути лише емоційним і став політичним.
Нова влада і український баланс
Перехідна адміністрація в Дамаску опинилася в надзвичайно вразливій позиції. З одного боку — зруйнована економіка, слабкі інститути і фрагментована країна. З іншого — необхідність терміново шукати зовнішню підтримку.
Україна в цій конфігурації стала важливим, хоча і негучним партнером. За оцінками сирійських співрозмовників, гуманітарна допомога з України після падіння Асада виявилася суттєво більшою тієї, що Сирія отримувала від Росії в той же період.
Це створює для нової влади чітке обмеження. Повноцінне повернення до тісного союзу з Москвою означало б не лише втрату довіри Заходу, але й серйозний удар по відносинах з Києвом — а значить, і по внутрішній легітимності.
Не випадково НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency фіксують: український фактор став частиною сирійського переходу, хоча офіційно його майже не артикулюють.
Росія: не союзник, але і не минуле
Москва після падіння Асада не зникла. Військові бази, економічні важелі, старі кадри і зв’язки все ще присутні. Але характер відносин змінився.
Якщо раніше це був стратегічний союз «на десятиліття», то тепер — короткі, жорстко обмежені угоди. Банкноти, зерно, тимчасова присутність. Без ідеології і без довіри.
Нова сирійська влада розуміє: Росія залишається небезпечною саме тому, що ослаблена і діє агресивно. І тут досвід України служить для Дамаска наочним попередженням, а не теоретичним прикладом.
Поворот до Заходу — і роль Києва
Сирія фактично вбудувалася в систему безпеки під керівництвом США, бере участь у коаліційних форматах і отримує навчання для силових структур. Це дає їй зовнішню опору, але не вирішує всіх проблем.
Україна в цій схемі виступає як зв’язуюча ланка між сирійським досвідом війни і західною логікою опору Росії. Не як формальний гарант, а як приклад того, що ослаблення Москви на одному напрямку автоматично змінює баланс на іншому.
Перехід без фіналу
Сирія сьогодні — країна без остаточно закріпленого покровителя. Росія занадто ослаблена, щоб диктувати умови. Захід вимагає реформ і стримування насильства. Суспільство втомилося, але все ще готове чекати.
Україна в цій картині — не другорядний сюжет. Це частина нової реальності, в якій сирійський перехід відбувається не у вакуумі, а на тлі триваючої війни Росії з зовнішнім світом.
Сирійський досвід показує: відхід диктатора — це лише початок. Справжня боротьба починається пізніше — за те, щоб країна більше не повернулася в орбіту тієї сили, яка вже одного разу привела її до катастрофи.
