- 17 Січня, 2026
- 6:29 pm
- В світі
Білий дім обговорює ідею розширити мандат так званої «Ради миру» — структури, яку в американських планах прив’язують до повоєнного управління Сектором Газа, — на інші кризові точки, включаючи Україну та Венесуелу. Про це 17 січня 2026 року повідомила Financial Times з посиланням на джерела, знайомі з ходом дискусій.
За словами одного з співрозмовників видання, в оточенні Дональда Трампа цей орган розглядають як потенційну альтернативу існуючим міжнародним форматам — менш формалізований механізм врегулювання, який міг би працювати там, де, на думку Вашингтона, ООН занадто повільна або політично заблокована.
Саме ця «паралельність» і викликає напруження у дипломатів. FT пише, що розмови про розширення ролі Ради насторожили і західних, і арабських представників: їх турбує перспектива передачі занадто широких повноважень структурі, фактично зав’язаній на Білий дім і на політичну волю одного президента.
Один з арабських дипломатів, якого цитує FT, підтверджує: ідея обговорюється в регіоні, але ставлення до неї стримане — це «не звичайна процедура». Іншими словами: незрозуміло, хто визначає правила, що вважається порушенням, як забезпечуються гарантії, хто несе відповідальність, і де закінчується «управління відновленням» і починається «зовнішнє управління».
Українська частина обговорень виглядає ще чутливішою. Високопоставлений представник Києва, який бере участь у консультаціях із США, сказав FT, що в пропозиціях щодо завершення війни з росією фігурує створення окремої «Ради миру» саме під українсько-російський кейс.
За цією версією, мова може йти про механізм, який буде не просто майданчиком для зустрічей, а органом контролю і гарантій виконання мирного плану з 20 пунктів. У потенційний склад, як стверджує джерело FT, можуть увійти представники України, Європи, НАТО і росії — формат ширший двостороннього і одночасно вужчий, ніж ООН.
У Білому домі намагаються пригасити ажіотаж. Американський чиновник, на якого посилається FT, заявив наприкінці тижня, що планування роботи «Ради миру» зосереджено виключно на Секторі Газа, а розмови про інші напрямки передчасні. Це схоже на знайому тактику: тримати двері привідкритими, не фіксуючи зобов’язань, і одночасно спостерігати за реакцією союзників і опонентів.
Окрема інтрига — Туреччина. Прес-служба турецького президента поспішила повідомити, що Трамп нібито запросив Реджепа Таїпа Ердогана стати засновницьким членом «Ради миру». При цьому Ізраїль раніше виступав проти участі Туреччини в подібних конструкціях навколо Гази — через політичні розбіжності і роль Анкари в регіональному порядку денному.
Американські чиновники цього тижня підтвердили, що запрошення потенційним учасникам дійсно були розіслані в середу, але не уточнили адресатів. Білий дім публічно подав ініціативу максимально широко: «Весь світ хоче бути частиною історичних зусиль президента Трампа щодо досягнення миру на Близькому Сході».
Якщо дивитися на вихідний «газовський» задум, то схема виглядає так: повсякденне управління анклавом передбачається передати палестинському технократичному комітету, а «Рада миру» повинна курувати процес як політичний і фінансовий «парасолька». Спостерігачем/куратором роботи технократів, за даними FT, планують призначити болгарського дипломата Миколу Младенова — колишнього міністра оборони Болгарії і фігуру з досвідом міжнародних місій.
Склад виконкому Ради, який описує FT, теж показовий: держсекретар США Марко Рубіо, спецпосланець президента Стів Віткофф, Джаред Кушнер, колишній прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер, американський бізнесмен Марк Роуен, голова Світового банку Аджай Банга і заступник радника з нацбезпеки США Роберт Габріель. Це суміш політики, спецдипломатії, фінансів і «управлінців від великих проектів» — конструкція завідомо заточена під швидкі рішення, контроль потоків і PR-ефект.
Роздуми і аналітика: що тут реально «нового»
1) Це не «орган миру», а інструмент управління конфліктом
Ключове питання не в назві, а у функції. Якщо структура створюється при Білому домі і під особистий бренд Трампа, вона неминуче стає політичним важелем США. А важелі працюють не тільки заради «миру», але й заради умов миру.
У цьому сенсі «Рада миру» виглядає як спроба замінити міжнародне право керованим менеджментом: швидкі рішення, короткі ланцюжки погодження, ясна вертикаль. Для бізнесу це плюс. Для дипломатії — мінне поле.
2) Прискорення — це плюс, але ціна може бути високою
Сильна сторона такої конструкції: швидкість. Коли потрібно запустити гуманітарну логістику, стабілізувати комунальну інфраструктуру, налагодити фінансування відновлення, класичні багатосторонні формати часто буксують.
Слабка сторона: швидкість досягається скороченням «гальм» — процедур, юридичних рамок, публічності, парламентського контролю. Тому у дипломатів і виникає страх «занадто широких повноважень»: швидке управління без чіткої відповідальності.
3) Україна і Газа — різні завдання, і це може зламати модель
Газа в американській логіці — це одночасно безпека Ізраїлю, гуманітарний порядок денний, регіональні угоди і відновлення. Україна — це війна на виснаження з росією і питання європейської безпеки. Венесуела — зовсім інша географія і набір ставок.
Якщо одну «раду» намагаються натягнути на три різні конфлікти, вона або стане декоративною, або перетвориться на політичний штаб, де рішення приймаються не на основі універсальних принципів, а на основі вигідного моменту.
4) Головний ризик для України: «рада» як майданчик тиску, а не гарантій
Формула «в нього можуть увійти росія і НАТО» звучить красиво, але в реальності ключове питання — що є порушенням і які санкції слідують за порушенням.
Якщо у «ради» немає важелів примусу (економічних, військових, юридичних), то вона фіксує не гарантії, а рамку торгу. І тоді Україна ризикує опинитися в ситуації, де її будуть підштовхувати до поступок заради «швидкого результату», який Білий дім зможе продати як перемогу.
5) Головний ризик для Ізраїлю: склад учасників і регіональна торгівля
Для Ізраїлю питання не академічне. Будь-яка структура, яка претендує на управління повоєнною Газою, автоматично впливає на:
- хто отримує легітимність як «засновник» і «гарант»
- як розподіляються гроші і контроль безпеки
- які країни отримують роль у гуманітарній і цивільній інфраструктурі
- як змінюються канали переговорів з арабськими столицями
Якщо Туреччина дійсно отримує місце «засновника», це стане фактором постійного напруження: Анкара буде використовувати майданчик для тиску і публічної політики, а Ізраїль — для блокування і протидії. Підсумок може бути парадоксальним: «рада миру» стане ще однією ареною конфлікту.
6) Чому США взагалі рухаються в цьому напрямку
Ми бачимо в цьому спробу вирішити три завдання одночасно:
- знизити залежність від ООН і Радбезу, де постійно виникають блокування
- отримати керований механізм «угоди + контролю + реконструкції»
- закріпити нову зовнішньополітичну філософію: менше інститутів, більше персональних домовленостей
Це логіка «проєкту», а не логіка «конвенції». І в 2026 році вона, судячи з усього, буде посилюватися.
7) Що буде маркером, що все це не піар
Є простий тест. Якщо у «ради» з’являться:
- прозорі правила членства і виходу
- публічна карта повноважень
- механізм відповідальності за порушення
- зрозуміле джерело фінансування і аудит
— тоді це може стати новим інструментом міжнародної практики.
Якщо ж все залишиться на рівні «запрошень», списків VIP-учасників і туманних формулювань про «історичні зусилля» — значить, перед нами в першу чергу політична вивіска, створена для управління очікуваннями і торгу з союзниками.
Чому це важливо саме зараз
Вашингтон тестує нову архітектуру впливу: швидше, жорсткіше, персоналізованіше, ніж звичні міжнародні інститути. Від того, у що це оформиться на практиці, буде залежати не тільки «післязавтра Гази», але й спроби «упаковувати» війни і кризи далі — в Європі і на Близькому Сході.
І це безпосередньо стосується Ізраїлю: тому що будь-який стійкий механізм, який дозволяє Білому дому торгуватися за «пакети миру», неминуче буде включати регіональні параметри — безпеку, Сирію, Іран, проксі-групи, санкції, логістику і дипломатичні ролі в Газі. НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency