- 18 Січня, 2026
- 7:38 pm
- В світі
Білий дім почав розсилку запрошень десяткам країн приєднатися до нового органу, який Дональд Трамп називає «Радою миру». У листах йдеться про «новий підхід» до врегулювання конфліктів, а першою темою роботи заявлена Газа — на тлі спроб просунутися до другої, найскладнішої фази домовленостей щодо припинення вогню та управління сектором.
Сама ідея «паралельної структури» одразу викликала настороженість у дипломатів. У неофіційних розмовах звучить одне й те саме питання: це додатковий інструмент, який допомагає там, де ООН занадто повільна, чи спроба створити конкурента Організації Об’єднаних Націй і перетягнути політичну легітимність на майданчик, контрольований Вашингтоном.
З чого починається проект і що йому збираються доручити
За логікою ініціаторів, «Рада миру» має стартувати з питань Гази. Як ключові завдання фігурують політична та адміністративна «перезбірка» управління сектором, міжнародний супровід безпеки, створення нової палестинської управлінської структури, роззброєння ХАМАС і запуск великої програми відновлення.
Важливо, що цей формат подається не як довга багатостороння дипломатія, а як механізм «швидких рішень»: регулярні зустрічі, робочі групи, точкові домовленості, які можна оперативно закріплювати політичною волею лідерів.
Хто входить до «виконавчого ядра» і чому це стало окремим сигналом
Однією з причин підвищеної уваги стало те, як сформовано «виконавчий контур». В обговореннях фігурують:
держсекретар США Марко Рубіо
спецпосланець президента США Стів Уіткофф
Джаред Кушнер (родич і найближчий соратник Трампа)
екс-прем’єр Великобританії Тоні Блер
ряд інших високопоставлених фігур з міжнародних інститутів і бізнесу
Набір прізвищ сприймається двояко. З одного боку, це люди з досвідом переговорів і впливом. З іншого — участь близького кола Трампа посилює підозри, що нова структура не буде «наднаціональною» в класичному сенсі і залишиться політичним інструментом одного центру.
«Постійне місце» за мільярд: фінансова частина, яка звучить як політика
Найбільш спірний пункт — фінансова модель. У проекті обговорюється ідея: країни, які хочуть отримати «постійне місце», повинні внести внесок у 1 мільярд доларів. Для інших передбачається ротаційний принцип членства терміном до трьох років з можливістю продовження.
На рівні політичної психології це виглядає як «вхідний квиток» у міжнародну архітектуру безпеки, де гроші перетворюються на статус. І саме цей момент викликає у багатьох урядів внутрішній дискомфорт: мова вже не тільки про допомогу Газі та відновлення, а про те, хто і на яких умовах отримує важелі впливу.
Реакція світових столиць: від обережного «так» до помітного напруження
Найбільш відкрито позитивний сигнал, за повідомленнями з дипломатичних кіл, дала Угорщина — Будапешт заявив про готовність брати участь.
Інші країни формулюють відповіді обережно. Там, де кажуть «ми готові зробити внесок», майже завжди додають: деталей немає, юридичних рамок мало, повноваження незрозумілі, механізми контролю за фінансами не розкриті. Це класична дипломатична формула, коли не хочуть грюкати дверима, але й не готові підписуватися під невідомим.
Чому тут знову спливає ООН — і до чого тут європейська риторика «нас не залякати»
Для дипломатів центральна тривога не в тому, що з’являється чергова «рада». Тривога в тому, що вона може почати забирати на себе функції, які раніше проходили через ООН: мандати, моніторинг, узгодження «мирних формул», розподіл фінансової допомоги, право на виключення учасника з процесу.
На цьому тлі в Європі посилюється політична установка «не піддаватися тиску» — її чути в різних темах, від України до більш екзотичних кейсів. У публічних заявах європейських лідерів все частіше звучить думка: залякування не повинні працювати ні по Україні, ні по будь-яким іншим напрямкам міжнародної політики. Це риторика не тільки про конкретні кризи — це про правила гри.
Що це може значити для Гази — і чому багато хто думає далі, ніж Газа
Формально проект стартує з Гази. Але сама конструкція легко масштабується: якщо вона запрацює, її можна буде застосувати до будь-якої зони конфлікту — від України до інших «складних» регіонів, де дипломатія буксує.
Є два протилежних сценарії:
Прагматичний. Новий формат прискорює рішення, допомагає зібрати гроші на відновлення, створює тиск на сторони конфлікту і дає швидкі механізми безпеки.
Системний ризик. Новий формат стає клубом впливу, де статус купується, правила змінюються під політичну волю голови, а міжнародні інститути втрачають сенс, тому що ключові рішення йдуть «в обхід».
Підсумок: ідея швидка, але ціна може виявитися високою
У «Раді миру» багато хто бачить спробу Трампа показати результативність там, де традиційна дипломатія здається нескінченною. Але саме швидкість і концентрація влади — це те, що насторожує уряди: якщо новий орган реально почне працювати як конкурент ООН, світ може отримати не більш ефективну систему безпеки, а конкуренцію інститутів і боротьбу за легітимність.
Питання до читачів: якщо така структура запрацює — це буде корисний «прискорювач миру» чи небезпечний прецедент, після якого міжнародні правила остаточно стануть справою політичної волі найсильніших?
І так — стежити доведеться уважно: як тільки з’явиться офіційний список країн і фінальні правила членства, стане зрозуміло, це проект «на деклараціях» чи нова реальність світової політики. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency буде тримати вас в курсі, тому що все це безпосередньо стосується і Ізраїлю, і України, і того, як далі будуть прийматися рішення про війну і мир.
