- 30 Грудня, 2025
- 1:55 pm
- Відео, Україна
Поки Росія продовжує бомбардування українських міст, архівісти щодня працюють під землею, щоб врятувати та задокументувати єврейську історію — сторінка за сторінкою, ім’я за ім’ям. За словами колишнього голови Єврейського агентства Натана Щаранського, який сьогодні є головою Меморіального центру Голокосту в Бабиному Яру (BYHMC), пише 30 грудня 2025 JNS, робота з оцифрування мільйонів єврейських документів, пов’язаних з Бабиним Яром, перетворилася на гонку з часом.
Є ще одна лінія фронту, про яку говорять рідше — боротьба за пам’ять
Війна в Україні руйнує міста, інфраструктуру та життя. Але є ще одна лінія фронту, про яку говорять рідше — боротьба за пам’ять. За документи, папір, імена. За те, що легко знищити і неможливо відновити. Саме про це говорить Натан Щаранський, описуючи роботу з порятунку єврейських архівів, пов’язаних з Бабиним Яром.
«Якщо ми втратимо ці документи, ми втратимо століття єврейського життя. Збереження їх — це не тільки питання минулого. Це питання того, чи збережеться взагалі пам’ять».
Йдеться про понад 20 мільйонів архівних одиниць — свідоцтв про народження, шлюб, судових справах, списках громад, приватних і офіційних документах, що відображають життя євреїв на території сучасної України протягом століть. За словами Щаранського, дев’ять мільйонів з них вже вдалося оцифрувати — і це сталося не в мирний час.
«Існує понад 20 мільйонів документів. Ми вже оцифрували дев’ять мільйонів — під час війни, під обстрілом».
Архіви як частина війни за свободу
Для Щаранського цей проєкт — не ізольована гуманітарна ініціатива. Він безпосередньо пов’язує його з тим, що сьогодні переживає Україна.
«Це війна за свободу. Україна бореться за своє існування».
Він підкреслює, що робота над архівами невіддільна від боротьби країни за виживання. Війна ставить під загрозу не тільки теперішнє, але й право на власну історію. Документи — особливо паперові — вразливі: вони не переживають пожежі, обвалення, затоплення, довгі відключення електрики.
«Ці документи знаходяться на останньому етапі свого існування. Якщо ми не врятуємо їх зараз, вони будуть втрачені назавжди».
Чому це важливо для всього єврейського світу
Окремий акцент Щаранський робить на тому, що архіви України — це не локальна історія.
«Більшість ашкеназьких євреїв мають коріння в Україні. Це належить усім їм».
Після завершення проєкту архів стане глобальним ресурсом, що дозволяє людям по всьому світу відновлювати сімейні лінії, іноді обірвані через Голокост, репресії та радянську політику замовчування.
«Після завершення будівництва архів дозволить євреям по всьому світу простежувати сімейні історії, що йдуть корінням у глибину століть».
Бабин Яр і радянське стирання пам’яті
Щаранський послідовно повертається до теми Бабиного Яру не тільки як місця масового вбивства, але й як символу цілеспрямованого знищення пам’яті після війни.
«Після війни Радянський Союз не увічнив пам’ять про Бабин Яр. Він намагався стерти його з пам’яті».
За його словами, радянська політика свідомо прибирала єврейський контекст трагедії.
«Вони хотіли перетворити його на звалище, потім на стадіон, потім на парк. Жодного слова про євреїв. Жодного слова про Голокост».
Тільки після здобуття незалежності Україна отримала можливість по-справжньому переосмислити це місце.
«Одним з перших усвідомлень незалежної України стало те, що руйнування Бабиного Яру було злочином Радянського Союзу».
Від меморіалу до цифрового порятунку
У 2016 році Щаранського запросили очолити міжнародну ініціативу зі створення меморіалу в Бабиному Яру. Тоді він був головою Єврейського агентства, а пізніше став головою консультативної ради проєкту.
До повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року були досягнуті важливі результати: побудована перша в історії синагога на території Бабиного Яру, створено меморіальне поле з іменами жертв. Війна зупинила будівельні роботи — але дала імпульс іншому напрямку.
З руйнувань виріс архівний проєкт, реалізований за участю Babyn Yar Holocaust Memorial Center та за підтримки української держави.
Робота під землею і без електрики
Умови, в яких ведеться оцифрування, далекі від академічних.
«У Харкові іноді працюють по дві години на день, тому що немає електрики. Деякі архіви вже пошкоджені».
Архівісти продовжують роботу в укриттях, часто під землею, буквально рятуючи історію сторінка за сторінкою.
Вартість проєкту в умовах війни зросла до трьох мільйонів доларів, половина суми вже зібрана.
«Кожні 100 000 доларів відкривають доступ у нове місто».
«Ми працюємо наввипередки з часом».
Пам’ять як форма опору
Поки тривають обстріли українських міст, ця робота залишається тихою, майже невидимою. Але саме вона фіксує те, що неможливо відновити після руйнування.
Архіви Бабиного Яру сьогодні — це не просто минуле. Це інструмент проти викривлення історії, проти забуття, проти спроб знову позбавити жертв імен і облич. І в цьому сенсі збереження документів стає частиною ширшої боротьби — за право пам’ятати і називати речі своїми іменами.
Саме тому ця історія важлива і для Ізраїлю, і для України, і для всього єврейського світу. Тому що пам’ять, на відміну від бетону, не захищена бронею. Її потрібно рятувати вручну.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency
Висновки
Історія єврейських архівів України — це не абстрактна спадщина «чужої країни» і не питання академічного інтересу. Для величезної кількості сучасних ізраїльтян саме ці документи є коренем сімейної пам’яті. Незалежно від того, голосують вони за правих чи лівих, релігійні вони чи світські, репатріанти чи сабри — їхні предки зафіксовані саме в цих архівах.
Політичні розбіжності всередині Ізраїлю не скасовують одного факту: держава Ізраїль створювалася як відповідь на знищення єврейської історії та єврейського життя. Його місія — не тільки захист кордонів, але й збереження пам’яті народу, де б ця пам’ять не знаходилася.
Архіви Бабиного Яру та інших українських міст — це частина ізраїльської історії так само, як історії України. Їхнє спасіння — не жест доброї волі і не зовнішньополітичний жест, а виконання власного історичного обов’язку.
У ситуації, коли Україна веде війну за своє існування, нейтралітет перетворюється на форму втрати — втрати історії, втрати моральної позиції, втрати майбутнього. Допомога Україні — це не «ставання на сторону», а відмова сидіти на паркані, коли під загрозою знаходиться сама пам’ять єврейського народу.
Саме тому питання архівів Бабиного Яру — це не тільки українське і не тільки єврейське питання. Це питання про те, навіщо існує Ізраїль — і чи готовий він захищати свою історію не на словах, а на ділі.