Початок 2026 року для адептів «русского мира» виявився не символічним, а вкрай практичним. Після новорічної паузи вони зіткнулися з набором фактів, які неможливо пояснити ні «хитрим планом», ні пропагандистськими метафорами.
Політична географія змінилася. Режим Ніколаса Мадуро продовжує прямі контакти зі США, включаючи Нью-Йорк, незважаючи на риторику антиамериканського табору. В Ірані посилюються розмови про внутрішні обмеження та залежність від зовнішніх партнерів, включаючи Москву, яка сама перебуває під санкційним і ресурсним тиском.
На морі ситуація стала принципово іншою. США та їхні союзники перейшли від заяв до практики: танкери російського «тіньового флоту» почали затримуватися і оглядатися, включаючи операції за участю військових підрозділів. Прапор і реєстрація більше не гарантують безпеки, а страхові та логістичні ланцюги розриваються.
Військові дії проти України остаточно вийшли за рамки початкової концепції. Так звана «триденна операція» триває вже понад 1418 днів, перевищивши за тривалістю активну фазу Другої світової війни для СРСР. Навіть лояльні Z-військкори наприкінці 2025 — на початку 2026 років публічно говорили про провал планування та відповідальність вищого військового і політичного керівництва.
Окремий епізод — удар ракетою «Орешник» по Львову. Пропаганда заздалегідь готувала картину «паралізованого міста», однак факти виявилися іншими: інфраструктура продовжила роботу, транспортне сполучення було відновлено, заявлені «критичні руйнування» не підтвердилися. Психологічний ефект виявився короткостроковим.
Дипломатичний фронт також дав збій. Після різких заяв МЗС РФ на адресу Великої Британії Лондон нагадав про Закон про санкції та протидію відмиванню грошей 2018 року, який допускає застосування сили для захисту судноплавства та припинення порушень санкційного режиму. Цей механізм вперше був прямо пов’язаний з російським морським експортом.
На тлі стагнації війни в Україні Кремль почав шукати нові, більш слабкі напрями для тиску. Відкриття повноцінного другого фронту проти Європи визнано неможливим навіть всередині військових кіл. У фокусі уваги опинилися Центральна Азія та Вірменія.
Вірменія — окремий кейс. Втрата Єревана як безумовного союзника вже названа російськими пропагандистами «стратегічною проблемою». Причина очевидна: відмова Москви виконувати союзницькі зобов’язання в рамках ОДКБ підірвала довіру, і Єреван почав системний розворот зовнішньої політики.
Держави Центральної Азії зберігають формальну лояльність, але досвід України залишається для них ключовим попередженням. У 2013 році відносини Києва і Москви також вважалися «стратегічно теплими», що не завадило Росії почати торгову війну задовго до Євромайдану.
Паралельно Україна і Молдова фактично перекрили постачання російського контингенту в Придністров’ї — паливо, ресурси та військові поставки. У Кишиневі знову публічно обговорюється сценарій об’єднання з Румунією як спосіб остаточного виходу з російської орбіти.
Всередині Росії криза перестала бути абстрактною. Фіксується нестача авіації для ліквідації наслідків НС, рекордне падіння залізничних вантажоперевезень, скорочення космічних запусків. У ряді регіонів затримуються виплати бюджетникам. Регулярно виникають перебої з інтернетом, електрикою, теплом і водопостачанням.
На цьому тлі Олег Дерипаска публічно попереджає про можливе банкрутство тисяч підприємств, тоді як значна частина політичної та бізнес-еліти проводить свята в Туреччині, ОАЕ та на Мальдівах.
Фактичний підсумок простий і невтішний. Союзників стає менше, війна не дає стратегічного результату, а внутрішні витрати зростають швидше, ніж можливості їх приховувати. Для прихильників «русского мира» це і є геополітичне похмілля — момент, коли реальність більше не вдається залити лозунгами. Саме цю картину фіксують НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency, без істерик, але з точним переліком того, що вже сталося і продовжує відбуватися.
оригінал Телеграм 🖼 Семен Скрепецький https://t.me/Pravda_Gerashchenko/129995
