Після похорону Баби Жені в Києві: нові деталі трагедії, про які розповів ізраїльський кореспондент в Україні

У Києві попрощалися з Євгенією Михайлівною Безпрізвищною — жінкою, яка пережила Голокост, чия смерть в розпал енергетичної кризи отримала міжнародний резонанс. Історія вийшла далеко за межі України, породила різні трактування, уточнення та політичні суперечки.

Про це повідомив Едуард Докс, спеціально для видання Вісті (7 лютого 2026 року).

Що відбувалося в столиці України

Похорон відбувся 1 лютого. Організацією займалася єврейська громада Києва.

Незважаючи на те, що ім’я Баби Жені вже знали далеко за межами країни, людей на кладовищі виявилося небагато. Мороз, ожеледь, проблеми з транспортом — для літніх це стало непереборною перешкодою.

Серед тих, хто все ж приїхав, була викладачка івриту та єврейських традицій Рая Гехтман. Вона особисто знала Євгенію Михайлівну і вирішила розповісти журналістам свою версію її життя, щоб виправити неточності, що з’явилися в ряді публікацій.

Біографія, яку спростили

За словами Раї, знайомство відбулося випадково — в метро, незадовго до великої війни. Кілька фраз на ідиші, з’ясувалося, що живуть поруч.

З тих пір Євгенію запрошували на шабати, в синагогу, на громадські зустрічі. Вона приходила.

При цьому твердження про те, що Баба Женя нібито виросла сиротою, Рая називає міфом. Прізвище могло дістатися від батька, який дійсно виховувався без сім’ї. Він був офіцером і загинув під час Другої світової.

Сама Євгенія в роки війни перебувала в евакуації разом з матір’ю та братом. Пізніше сім’я повернулася до Києва. Вона закінчила швейне училище і багато років працювала на фабриці «Юність».

Повсякденність останніх років

Коли вони познайомилися, Євгенії було більше вісімдесяти. Рая іноді приносила продукти, заходила в гості.

Життя було небагатим, але порядок у квартирі вражав. Водночас стеля залишалася темною — зверху постійно заливали сусіди.

Євгенія любила свіжі фрукти з ринку і часто повторювала, що раніше могла дозволити собі більше. Допомогу благодійних служб приймати не поспішала. Навіть пропозиція допомогти розібратися з рахунками викликала у неї тривогу і відмову.

Вона залишалася закритою людиною, без близької сім’ї поруч.

День, коли її знайшли

Євгенія Михайлівна померла 13 січня. Сусіди забили тривогу пізніше, коли в будинку без опалення та електрики прорвало труби, а джерело води виявилося в її квартирі.

Двері ніхто не відчиняв. На вулиці було мінус вісімнадцять.

Комунальні служби зламали житло і виявили тіло.

В європейських медіа швидко з’явилася формула: жінка, яка пережила Голокост, не пережила наслідки ударів по українській енергетиці. Новина розійшлася стрімко, співпавши за часом з міжнародними меморіальними датами.

Пізніше влада Києва, спираючись на судово-медичну експертизу, заявила: причиною стала серцева недостатність через хронічну хворобу. Публікації почали коригувати. Російські джерела зробили акцент саме на цій версії.

Чому розмова не закінчується

Медичний висновок відповідає на питання «як». Але залишається питання «в яких умовах».

Тижні без стабільного тепла, перебої зі світлом, обмежені можливості отримати допомогу.

Саме тут спостерігачі в Україні та Ізраїлі бачать суть історії. Вона виходить за рамки одного діагнозу.

В редакційному аналізі НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency зазначають: доля Баби Жені стала частиною ширшої розмови про те, як війна впливає на найуразливіших.

Пам’ять з конкретною адресою

Для громад це не абстракція. Це під’їзд, знайомий двір, конкретна квартира.

Київ. Січень. Холодний дім.

Можна сперечатися про деталі публікацій і точність формулювань. Але важко заперечувати, що останні дні життя літньої жінки пройшли в умовах, які самі по собі стали випробуванням.

І навряд чи дитина, якій одного разу вдалося вижити в роки нацистського знищення, могла уявити саме таку старість.