- 28 Січня, 2026
- 2:35 pm
- Ізраїль
28 січня 2026 року Ізраїль попрощався з останнім із викрадених, чиє тіло було повернено з сектора Газа. Ран Гуілі — один із символів 7 жовтня, поліцейський, який вийшов на бій, знаючи, що у нього немає ні наказу, ні шансу на відступ.
Рану було 24 роки. Він жив у селищі Мейтар, служив старшим сержантом поліції і входив до спецпідрозділу ЯСАМ Негев Південного округу. Вранці 7 жовтня він перебував у відпустці через хворобу — після аварії з переломом плеча, очікуючи на операцію. Почувши про напад терористів ХАМАС, він одягнув форму, взяв зброю і виїхав до своїх товаришів.
Ран вступив у бій з терористами на в’їзді до кібуцу Алумім. Радіоперехоплення того ранку зберегли його останні слова: він доповідав, що не може підняти голову через вогонь, що боєприпаси закінчуються, що у нього залишаються лише окремі патрони. Коли патрони закінчилися, Ран був убитий.
Його тіло терористи вивезли в Газу на мотоциклі. Пізніше ізраїльські ЗМІ повідомляли, що останки були виявлені в мішку з маркуванням лікарні «Шифа». У січні 2024 року, через 117 днів після викрадення, сім’ї офіційно повідомили, що Ран не вижив.
Вранці 28 січня на військовій базі Шура в Рамлі відбулася церемонія поминання за участю поліцейських підрозділів. Там же відбувся останній почесний караул. Батько Рана, Іцик Гуілі, прочитав кадиш над труною і сказав коротку фразу: «Ось, твої друзі забирають тебе». Мати, Талік, поцілувала труну, а потім вийшла до людей, які прийшли підтримати сім’ю, і обняла їх.
Після цього поліцейський траурний кортеж направився в Мейтар. Тисячі людей стояли вздовж доріг, супроводжуючи Рана в останню путь. Сотні прибули безпосередньо на похорон, який відбувся в місцевому громадському центрі. Офіцери поліції віддали останні почесті, коли труна прибула в селище.
На церемонії були присутні прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу і президент держави Іцхак Герцог. Це була не формальна участь — держава прийшла попрощатися з людиною, яка самотужки зробила вибір, за який сьогодні дякують цілій країні.
Мати Рана, Талік Гуілі, сказала на прощанні слова, які багато хто сприйняв як звернення до всього Ізраїлю. Вона зізналася, що надія на повернення сина — «на двох ногах або навіть на одній» — давала сім’ї сили жити. І додала: завдяки Рану країна згадала, що, незважаючи на суперечки та розбіжності, Ізраїль залишається одним народом.
Окремо вона звернулася до терористів ХАМАС: ви намагалися залякати народ Ізраїлю — подивіться, що від вас залишилося. Ці слова не звучали як помста. Скоріше — як підсумок.
Старший брат Рана, Омрі Гуілі, сказав, що сьогодні сім’я вперше може зробити крок далі. «Ми нарешті пройшли цю дату — 7 жовтня», — сказав він, звертаючись до брата і називаючи його особистим прізвиськом, відомим лише їм двом. Він говорив про дружбу і любов, які сильніші за смерть.
Ран Гуілі був людиною з звичайними захопленнями: мотоцикли, історія, футбол. Він вболівав за «Хапоель Беер-Шева», служив у бригаді «Голані», отримав травму коліна під час небойової аварії, але повернувся і завершив службу бойовим медиком. Після демобілізації він пішов у поліцію, в ЯСАМ, — туди, де завжди опиняються першими.
Ран був похований у Мейтарі о 14:30. Він залишив батьків, Іцика і Талік, брата Омрі і сестру Ширу.
З поверненням тіла Рана Гуілі в Газі не залишилося ізраїльських викрадених — вперше з часів операції «Нерушима скеля» у 2014 році. Це не закриває рану 7 жовтня, але завершує одну з найважчих сторінок цієї війни.
Ізраїль прощається з останнім із викрадених — і запам’ятовує ім’я людини, яка пішла на бій, знаючи, що може не повернутися. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency
