«Коли у вашій країні відбувається активна культурна діяльність російських артистів, це одразу ж свідчить про дезінформацію та підготовку певного акту агресії.» — «Це наш власний досвід», — Міністр культури України Микола Точицкий.
«путін — це окремо… ракети і бомби — це окремо, а опера — це окремо», — Євген Лавренчук.
«Але насправді… у всьому є зв’язок, найпряма зв’язок».
Єврокомісар з питань культури закликав європейські театри не відновлювати співпрацю з прихильниками війни проти України
6 червня 2025 року видання Politico опублікувало інтерв’ю з Єврокомісаром з питань культури Ґленном Мікалефом. Він заявив:
«Європейські сцени не повинні надавати майданчик тим, хто підтримує цю агресивну війну проти України.»
Мікалеф, глава ЄС з питань культури, зазначив, що навіть якщо виставу повністю фінансують приватні джерела:
«Це не повинно заважати нам робити дуже жорсткі політичні заяви про те, що ми не повинні надавати жодного простору тим, хто підтримує ці агресивні війни».
«Ми повинні працювати активніше і старанніше з нашими державами-членами, щоб цього не сталося», — додав він.
Politico пише:
“Навіть коли російські армії вторгалися в Європу в минулому столітті, її музика лилася через театри й концертні зали континенту, а пристрасні диригенти та гламурні сопрано ставали провідними послами російської культурної могутності.
Коли розпався Радянський Союз, російські опери та балети й далі займали священне місце в Європі; так само було й після анексії Криму в 2014 році. Але все це різко припинилося взимку 2022 року, коли Кремль розпочав повномасштабне вторгнення в Україну.
На знак солідарності з Києвом світ класичної музики скасував російські концерти, перестав виконувати такі основоположні твори, як «Лускунчик» і «Лебедине озеро», та виключив виконавців, які мають публічні зв’язки з президентом путіним — усе це було частиною ширшої дерусифікації європейського мистецтва.
Однак через три роки деякі з найбільших зірок Росії тихо повертаються до оркестрів і на сцени всієї Європи.
Це перемога Москви, адже, за словами критиків, вона сподівається покласти край своїй глобальній ізоляції, використовуючи російське високе мистецтво й культуру як зброю м’якої сили”.
«Питання безпеки»: аргументи українських режисерів
Українська арт-сцена категорично підтримала заклик Єврокомісара. Євген Лавренчук, призначений режисером опери «Rinaldo» в Єрусалимі, відмовився від проєкту в липні 2025 року, побачивши в афіші імена двох російських співаків. Він пояснив:
«Для нас, українців, бойкот усього російського — це не питання культури й мистецтва, це питання безпеки.
«Росія вже багато сотень років проводить політику м’якої сили за допомогою мистецтва й культури… і насильно нав’язує російську мову та російську культуру», — додав він.
Хоча деякі виконавці стверджують, що мистецтво й політика мають бути несумісними, Лавренчук наголосив, що немає простого способу відділити воєнну машину Росії від використання нею культури як засобу м’якої сили.
За його словами, протягом століть Росія «знищила мільйони людей, але все одно прославилася своїм блискучим балетом і оперою».
«путін — це окремо… ракети і бомби — це окремо, а опера — це окремо», — сказав він. «Але насправді… у всьому є зв’язок, найпряма зв’язок».
Повернення російських зірок і реакція Європи
Незважаючи на тисячі скасувань за три роки, у 2025–2026 роках на європейські сцени планують повернутися:
- Валерій Гергиев з Маріїнським оркестром у рамках іспанського фестивалю Ibercámera, де беруть участь фонди ЄС.
- Анна Нетребко — після виступу в Palm Beach Opera (лютий 2025) анонсувала концерти в Лондоні та Парижі.
Міністр культури України Микола Точицкий та Єврокомісар Мікалеф застерігають: повернення цих артистів може бути використане Кремлем для підриву санкцій та поширення дезінформації.
«Коли у вас у [вашій] країні відбувається активне культурне вторгнення з боку Росії, це одразу ж означає дезінформацію та підготовку певного акту агресії», — сказав він.
«Це наш власний досвід». — Микола Точицкий
Роль м’якої сили Росії
Російська опера й балет століттями слугували «м’якою силою» Кремля.
У 2008 році диригент Валерій Гергиев провів пропагандистський концерт у Цхінвалі відразу після захоплення Південної Осетії. Поки глядачі махали російськими та осетинськими прапорами, Гергиев диригував Ленінградською симфонією, популярним патріотичним твором і символом спротиву фашизму. Пізніше він узяв участь у телевізійній передвиборчій рекламі путіна в 2012 році, вихваляючи лідерство російського президента, та підписав відкрите звернення на підтримку незаконної анексії Криму Кремлем у 2014 році.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році його відсторонили різні оркестри й театри від Мілана й Мюнхена до Роттердама та Відня. Він проводив концерти в Китаї та Ірані, але перебуває під санкціями України й не ступав на європейську сцену з початку повномасштабної агресії.
Сьогодні повернення цих виконавців на європейські сцени може знову укріпити позицію Москви.
Культурна сцена Ізраїлю: нейтралітет та …
Ми в НАновини переконані: формальний нейтралітет Ізраїлю щодо культурного бойкоту сьогодні виглядає аморально.
У нас справді немає спеціальних законів, які зобов’язують театри й концертні зали відмовлятися від співпраці з артистами, що закликають до путінської агресії: діють лише загальні норми –
- Заборона підбурювання до насильства (Кримінальний кодекс). Публічні заклики до агресії за законом караються, проте на практиці ці статті майже не застосовують щодо артистів та культурних заходів, а насамперед — для протидії терористичній пропаганді та масовим заворушенням.
- Основний закон «Гідність людини й свободи». Цей конституційний акт гарантує свободу творчості та слова, тому будь-яке втручання держави в репертуар театрів і концертних залів має суворо відповідати принципам пропорційності та необхідності.
- Закон про протидію бойкотам (Anti-Boycott Law, 2011). Він забороняє заклики до бойкоту Ізраїлю та єврейських організацій, але не встановлює жодних обмежень на запрошення чи відмову запрошувати іноземних артистів.
Усе це залишає культурні заклади наодинці з дилемою: запрошувати чи не запрошувати на сцену тих, хто виправдовує насильство.
Але поки ми дискутуємо про юридичні нюанси, по той бік кордону гинуть невинні: Росія руйнує міста й вбиває мирних жителів — серед них сотні родин у Харкові, Маріуполі, Одесі, Дніпрі та інших українських містах, зокрема єврейські громади.
Школи, лікарні, синагоги й дитячі садки перетворюються на руїни. Діти та дорослі з різних спільнот втрачають дах над головою й змушені рятуватися втечею. Кожен автобус із біженцями — це нагадування, що «нейтралітет» тут дорівнює бездіяльності перед обличчям страшенної путінської агресії.
Провідні демократичні країни вже включили культурний бойкот у санкційний арсенал: вони відмовляються від співпраці з тими, хто виправдовує військові злочини. Ізраїль, чиєму минулому повні уроків про те, до чого призводить пропаганда й безкарність агресора, зобов’язаний піти їхнім прикладом. Відсутність чітких внутрішніх стандартів породжує відчуття подвійних стандартів і підриває наш міжнародний авторитет.
Ми закликаємо ізраїльські театри й концертні зали розробити власні етичні кодекси: не допускати на сцену виконавців, які публічно закликають до путінської агресії, включати в контракти з артистами зобов’язання не поширювати пропаганду та пам’ятати про реальні людські жертви — мирні родини всіх національностей, серед яких є й єврейські.
Тільки так Ізраїль зможе підтвердити свою роль надійного захисника свободи, прав людини та міжнародної солідарності.
