- 7 Лютого, 2026
- 4:24 pm
- Україна
У рубриці «Євреї з України» читайте історію Соломона Франкфурта — єврейського вченого та організатора науки, який на початку ХХ століття допоміг Україні побудувати те, що сьогодні назвали б «інфраструктурою агроінновацій»: лабораторії, дослідні поля, селекційні станції, правила якості насіння та прикладні дослідження, прив’язані до реальної економіки.
Цю біографію (укр.) зібрав ізраїльський автор Шимон Бріман на сайті Ukrainian Jewish Encounter. Він пише про Франкфурта без романтизації — як про людину, яка однаково впевнено говорила мовою хімії, сільгосппрактики та державних рішень. І саме тому в українській аграрній історії у Франкфурта є образне прізвисько: мережу наукових центрів навколо Києва пізніше назвали «Храмом Соломона» — не релігійним змістом, а як метафору «побудованої системи», яка пережила зміну епох.
Хто такий Соломон Франкфурт — коротко, але по суті
Соломон Львович (Шломо Меєрович) Франкфурт народився в 1866 році у Вільно (нині Вільнюс). Він отримав європейську освіту та ступінь доктора хімії в Цюриху, займався дослідженнями цукрів у рослинах — темою, яка безпосередньо перетинається з українським буряківництвом та цукровою промисловістю початку ХХ століття.
Але «імперська кар’єра» для єврейського вченого наприкінці XIX століття часто впиралася не в здібності. Бріман наводить показовий епізод: у 1898 році Франкфурту відмовили в професорській посаді в Московському сільськогосподарському інституті саме за ознакою віросповідання. У перекладі на просту мову це звучить так: дорога в університети закрита — значить, наука повинна шукати вихід через практику.
І цей вихід Франкфурт знайшов у Києві.
Київ: лабораторія, з якої виросла система
Переїзд до Києва став для Франкфурта переломом. У 1901–1920 роках (Бріман виділяє саме цей період як найпродуктивніший) він працював там, де наука зустрічається з реальним виробництвом: цукрові заводи, агрохімія, якість насіння, врожайність.
Франкфурт очолив агрохімічну лабораторію Київського землеробського синдикату і почав просувати те, що сьогодні здається очевидним, але тоді було новим управлінським мисленням: насіння потрібно не просто купувати і сіяти, а перевіряти, порівнювати, покращувати, стандартизувати. Наука повинна вимірювати результат, а не обслуговувати красиві звіти.
Бріман підкреслює, що з цієї лабораторії з часом виріс діючий науковий центр при профільному інституті землеробства. Тобто мова не про «спалах таланту», а про створення інституційної бази: структури, людей, методик, звички до експерименту.
Дослідні поля та добрива: робота не в теорії
Франкфурт не замкнувся на кабінетній хімії. За описом Брімана, він брав участь у створенні мережі дослідних полів у кількох губерніях — щоб перевіряти ідеї не на папері, а в землі та погоді. Це важливо: Україна — величезна і різна, і універсальні рецепти в сільському господарстві працюють погано.
Окремим напрямком стала робота з мінеральними добривами. Тоді це звучало як «інструмент модернізації» — можливість підняти врожайність і стабілізувати якість продукції. У тексті Франкфурт виглядає як людина, яка пояснювала виробникам і землевласникам: так, це гроші, так, це техніка, але без цього агроекономіка буде відставати.
Бріман фактично показує «модель переходу»: від сільського господарства як традиції — до сільського господарства як галузі, де рішення підтверджуються даними.
Миронівка і «Українка»: коли селекція стає частиною країни
Один з ключових епізодів — організація в 1909 році Центральної дослідницької станції з культури цукрових буряків біля Миронівки. Бріман пише, що станцію підтримали місцеві цукрозаводчики: це важливий зв’язок науки і бізнесу, без якого інфраструктура зазвичай не виживає.
Пізніше на базі цих ініціатив з’являється Миронівська селекційна станція (сьогодні — інститут пшениці). І тут Бріман дає деталь, яка зачіпає навіть людей, далеких від аграрної теми: Франкфурту приписують авторство ідеї назви сорту озимої м’якої пшениці «Українка 0246».
Це не дрібниця. Назва сорту — це символ того, що «українське» може бути не тільки політичною декларацією, але й конкретним продуктом науки: вирощеним, перевіреним, поширеним.
Франкфурт і українська державність: вибір, який не був «нейтральним»
Бріман показує Франкфурта як людину, яка не ховалася від політики — хоча і не була політичним трибуном. У роки Української революції Франкфурт брав участь у створенні професійних і наукових структур, працював у комісіях і займався тим, що часто залишається за кадром: інституційним оформленням галузі.
У тексті звучить думка, яку Бріман формулює жорстко і без прикрас:
«В українську державність він повірив більше, ніж багато українців» — пише Бріман.
Окремо відзначається робота при гетьманському уряді, де Франкфурт займався питаннями землеробства і продовольства і брав участь у підготовці аграрного законодавства. Тобто це була не «симпатія на словах», а включеність в управлінську рутину: документи, норми, правила.
Переговори 1918 року: економічна дипломатія і цукор
Є і міжнародний шар. Бріман наводить позицію історика Руслана Пірога: Франкфурт двічі представляв Україну на складних економічних переговорах з Німеччиною та Австро-Угорщиною в 1918 році. Суть — українська сторона відстоювала економічні умови, включаючи справедливу ціну на український цукор.
Бріман підкреслює: це був не «символічний виїзд», а переговорна робота, де у кожної цифри була політична вага.
Також у тексті йдеться про нагородження Франкфурта німецьким орденом — як маркер визнання його ролі в цих контактах.
Еміграція і Всесвітній ОРТ: продовження української біографії у світі
Після поразки УНР Франкфурт, за описом Брімана, відмовився співпрацювати з більшовиками і наприкінці 1920 року емігрував. Далі починається інша частина життя — але вона логічно продовжує першу: будівництво системи, тільки вже на міжнародному рівні.
Франкфурт десятиліттями працював у Всесвітньому ОРТ — організації, яка займалася технологічною освітою і підтримкою ремісників і землеробів. Бріман перераховує міста і етапи європейської роботи ОРТ, а потім переїзд до США. З 1947 року Франкфурт став президентом Всесвітнього ОРТ.
Він помер у 1954 році і був похований у штаті Нью-Йорк. Але український слід у його біографії не зник: Бріман вибудовує лінію так, щоб читач бачив — досвід створення аграрної інфраструктури в Україні став частиною його ширшого, світового проекту.
Чому «Храм Соломона» звучить сьогодні особливо гостро
Метафору «Храм Соломона» Бріман пов’язує з оцінкою академіка Віктора Вергунова: мова про створені Франкфуртом аграрні наукові центри України, які працювали і після нього. Сенс метафори — у побудованій «архітектурі науки»: коли система продовжує функціонувати, навіть якщо творця давно немає.
Фінал у Брімана сучасний і дуже прямий: він нагадує, що єврейська школа №141 у Києві, яка працює під егідою ОРТ, переживає важку воєнну зиму — з обстрілами, відключеннями світла і тепла. Історія людини початку ХХ століття раптом виявляється поруч з реальністю 2026-го.
Основні висновки для рубрики «Євреї з України»
Франкфурт — приклад єврейського інтелектуала, який став частиною українського проекту модернізації не лозунгами, а інфраструктурою.
Його внесок — не одна «гучна ідея», а звичка до наукової перевірки, стандартизації і системного експерименту в сільському господарстві.
У роки Української революції він зробив усвідомлений вибір на користь української державності і працював у реальних управлінських механізмах.
Його подальша робота у Всесвітньому ОРТ показує продовження тієї ж логіки: освіта, прикладні навички, підтримка спільнот — через інститути, а не через декларації.
Текст: Шимон Бріман (Ізраїль). https://ukrainianjewishencounter.org/uk/hram-solomona-bilya-ki%d1%94va-yak-%d1%94vrejskij-vchenij-prosuvav-agroindustriyu-ukra%d1%97ni/
Автор вдячний співробітниці Архіву Всесвітнього ОРТ у Лондоні Дженніфер Брунтон (Jennifer Brunton) за сприяння у пошуку матеріалів і надання фотографії Соломона Франкфурта.