16 червня 2025 року український громадський діяч Валерій Пекар — співзасновник платформи «Нова Країна» — опублікував у Facebook резонансний допис:
«Чому керівництво Ізраїлю звертається до народу Ірану із закликом скинути режим, а керівництво України не звертається з аналогічним закликом до населення РФ?»
Ця фраза стала відправною точкою для нового аналітичного матеріалу НАновини – Новини Ізраїлю.
1. До кого взагалі можна звертатися
Іран. Мільйони мешканців ненавидять режим аятол, регулярно виходять на вулиці, а старше покоління ще памʼятає світські 1970-ті. Є аудиторія, готова слухати заклики ззовні.
Росія. Росіяни переважно сприймають свій режим як незмінну частину пейзажу: так було завжди, є і буде. Їм нема з чим порівнювати, хоча режим аятол на 20 років старший за путінський.
“Я не знаю, чи є в Ірані організовані рухи, але час від часу відбуваються заворушення. У Росії таких заворушень ніколи не було, сама думка про них для росіян є дивною. Неприхований моральний спротив у Росії налічує десятки тисяч людей (ніщо у масштабах країни), в Ірані — мільйони, попри те, що постраждати можна не менше”.
Висновок: в Ізраїлю є адресат для звернень, в України — практично ні до кого звертатися.
2. Міжнародна підтримка: одних підтримують, інших бояться
Режим аятол на Заході сприймається як токсичний. Відкрите обговорення зміни влади в Тегерані вважається допустимим сценарієм деескалації на Близькому Сході.
“Ідею зміни режиму в Ірані підтримають США, Європа та сусідні країни”.
Падіння путінського режиму досі лякає західні столиці: ядерна зброя, розпад територій, міграційний хаос.
“Водночас ідея зміни режиму в РФ викликає опір у США та Європі, і сусідні держави до цього не готові.”
“Причини такого стану речей неодноразово докладно описувались, але від цього не стали виглядати логічними. Ядерна зброя є і там, і там. Цінні природні ресурси — і там, і там. Небезпечний диктатор, який загрожує світу — і там, і там. Китайські вуха стирчать за горизонтом в обох випадках. Населення велике в обох країнах (я впевнений, різниця не в півтора рази, а значно менше). Чому можна бажати зміни режиму в Ірані, але про те саме в РФ заборонено навіть думати?”
Висновок: Ізраїль отримує дипломатичні оплески, а Україна — застереження.
3. Готовність брати на себе ризик
Ізраїль, керуючись доктриною «захист на далеких підступах», не боїться відкрито підтримувати будь-які сили, що послаблюють ворога.
Україна, за словами Пекара, боїться навіть обговорювати підтримку тих російських регіонів, які мріють про самовизначення.
У Верховній Раді вже рік без руху лежить законопроєкт про основи державної політики щодо національно-визвольних рухів усередині РФ.
Відсутність чіткої позиції України не дозволяє іншим сформулювати власну.
Ключова цитата експерта
«Поки ми в тумані майбутнього не розгледимо власну перемогу, ми навіть не почнемо до неї наближатися».
— Валерій Пекар
Коментар НАновини – Новини Ізраїлю
Для єврейської аудиторії в Ізраїлі питання не обмежується дипломатією. Приклад Ізраїлю показує: пряме звернення до народу супротивника може підірвати легітимність диктатора та деморалізувати його еліти.
Україна ж опинилась у пастці: підтримає вона право регіонів РФ на самовизначення — буде дипломатичний скандал; промовчить — втратить один з найважливіших важелів впливу.
Чому це важливо саме нам
- Безпека Ізраїлю залежить від того, чи впаде терор, підтримуваний Іраном.
- Майбутнє України залежить від того, чи ослабне путінська Росія зсередини.
- Спільна історична памʼять євреїв та українців вчить: тиранії руйнуються, коли внутрішній протест збігається з зовнішнім тиском.
Дані, які не можна ігнорувати
- В Ірані у 2022–2024 роках відбулося понад 12 000 протестів.
- У Росії — менше 300, майже всі завершилися арештами.
- Індекс протестної активності в Ірані — у 40 разів вищий, ніж у РФ.
Основні висновки
- Ізраїль діє сміливо, бо бачить реальний суспільний запит в Ірані.
- Україна обирає обережність, побоюючись ізоляції на міжнародній арені.
- Поки Київ не сформулює чітку позицію, союзники також уникатимуть рішучих дій.
Питання, яке підняв Валерій Пекар, оголює фундаментальні відмінності у стратегічному мисленні двох держав. Ізраїль виходить з принципу «наступ — найкращий захист», Україна — з остраху ще більше погіршити ситуацію.
НАновинизакликає до відкритого обговорення: тільки так можна виробити стратегію, яка веде до реальної перемоги.
