Іран нещодавно поставив Росії понад 200 балістичних ракет Fateh 360 з максимальною дальністю до 120 км. Ці ракети були доставлені через іранський порт Амірабад на Каспійському морі, потім через російський порт Оля.
Інформація про постачання ракет підтверджена, та Україна висловила своє обуреннязаявивши тимчасово повіреному у справах Ірану Шахріяру Амузегару, що такі дії «матимуть руйнівні та непоправні наслідки» для двосторонніх відносин. Тим не менш, конкретних кроків з боку України поки що не визначено.
Цей випадок нагадує ситуацію восени 2022 року, коли Іран почав постачання дронів «шахед» Росії. Тоді Україна відкликала свого посла з Тегерану та ввела на 50 років санкції проти Ірану. Ці заходи включають заборона на торгівлю, транзит, польоти, інвестиції та інші форми економічної взаємодії з Ісламською Республікою. Однак, незважаючи на ці «заходи», Іран продовжує підтримувати росію, постачаючи їй зброю.
Тепер перед Києвом стоїть завдання вирішити, як відреагувати на нові постачання балістичних ракет.
Серед можливих заходів обговорюється розрив дипломатичних відносин із Іраном. Раніше українське керівництво уникало цього радикального кроку, але на тлі останніх подій розрив дипвідносин може стати логічним розвитком подій. Проте практичний вплив такого кроку на Іран буде незначним, враховуючи, що торговельно-економічні зв'язки між Україною та Іраном практично зникли. Наприклад, у першій половині 2023 року експорт з України до Ірану склав нуль, а імпорт товарів з Ірану (переважно родзинки, фініки, фісташки) досяг лише 6,6 млн доларів.
Один із варіантів відповіді України подальше посилення тиску на Іран через міжнародні механізмивключаючи ООН. Але при цьому постає питання, як переконати міжнародних партнерів піти на рішучі заходи проти Ірану.
Ізраїль, який міг би стати ключовим союзником України з цього питання, навряд чи піде на пряму військово-політичну співпрацю з Києвом. Як зазначає сходознавець В'ячеслав Лихачов у ZNДля Ізраїлю путін залишається важливим партнером, здатним впливати на ситуацію на Близькому Сході, і будь-які різкі кроки можуть спровокувати небажані наслідки для Єрусалиму. Ізраїль також побоюється, що у відповідь на співпрацю з Україною Іран може посилити свої дії проти Ізраїлю за підтримки Росії.
Крім того, активна військово-технічна співпраця з Ізраїлем може здатися «токсичною» для багатьох арабських країн, які зацікавлені у збереженні стабільності та мінімізації ескалацій. Як зауважив Лихачов, арабські країни турбують різкі зміни балансу сил, і вони вважають за краще уникати неконтрольованої ескалації через події, які здаються їм далекими.
У цій складній ситуації Україна має шукати підтримку серед західних країн, включаючи США та ЄС. Однак, незважаючи на заклики до жорстких санкцій проти Ірану, західні країни не поспішають робити радикальних кроків. Одним із факторів, що стримують їхню реакцію, є прагнення відновити переговори щодо ядерної угоди з Тегераном.
Для Заходу, особливо для США та ЄС, заморожені активи Ірану та ядерна угода залишаються важливішими аспектами, ніж постачання ракет до Москви. Іран, ймовірно, усвідомлює, що постачання балістичних ракет не стане ключовим питанням у західно-іранських відносинах і прорахував можливі ризики.
Проте, як зазначає експерт Ігор Семиволос, Тегеран потребує підтримки з боку Москви, оскільки Іран стикається з економічними труднощами, зокрема з дефіцитом бюджету, і не виключає можливості збройного конфлікту з Ізраїлем. Москва ж, у свою чергу, може запропонувати Тегерану зброю та політичну підтримку в обмін на постачання ракет.
Для України обмеженість доступних заходів впливу на Іран є очевидною. Київ має продовжувати шукати міжнародну підтримку для покарання Ірану за його роль у підтримці російської агресії. Це може включати не лише дипломатичні зусилля, а й подальші спроби ізолювати Іран та Росію на міжнародній арені. Важливо продовжувати вимагати справедливого покарання за участь Тегерана у війні проти України, незважаючи на всі складнощі, з якими стикається Київ у цій боротьбі.