путін міг прийняти рішення про повномасштабне вторгнення в Україну ще у 2020 році, – The Guardian

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну могло бути заплановане значно раніше лютого 2022 року. За даними The Guardian, частина західних аналітиків вважає, що остаточне політичне рішення путін міг прийняти вже в першій половині 2020 року — на тлі пандемії COVID-19, власної ізоляції та конституційних поправок, які дозволили йому залишитися при владі після 2024 року.

Західні спецслужби досі не називають точну дату, коли було зроблено остаточний вибір на користь війни. Однак реконструкція подій показує: підготовка до неї, ймовірно, йшла задовго до офіційного старту.

2020 рік: ізоляція, конституція та довгостроковий горизонт

Навесні 2020 року Росія опинилася в умовах жорсткої пандемійної ізоляції. Президент фактично скоротив коло особистих контактів до мінімуму, посиливши залежність від вузького кола силовиків та чиновників. У той же період була ініційована та проведена конституційна реформа, «обнулила» президентські терміни та відкрила можливість перебування при владі до 2036 року.

Для аналітиків це важливий момент. Конституційні зміни зняли фактор невизначеності, а ізоляція посилила замкнутість системи прийняття рішень. За версією ряду джерел, саме в цей період могла сформуватися стратегічна установка на силове вирішення українського питання.

The Guardian підкреслює: мова не йде про конкретну підписану директиву в певний день. Скоріше — про поступовий перехід від концепції тиску до концепції військової реалізації.

Розвідка передбачила вторгнення, але помилилася в прогнозах

Американські та британські спецслужби — ЦРУ та MI6 — правильно оцінили сам сценарій вторгнення. Восени 2021 року Вашингтон і Лондон публічно попереджали про підготовлюваний удар, розсекречували супутникові дані про переміщення російських військ і наполягали на серйозності загрози.

Однак в оцінці результату західна розвідка допустила прорахунок. Передбачалося, що українська держава може впасти протягом кількох тижнів. Ці розрахунки не виправдалися.

Європейські розвідслужби довгий час не вірили в можливість повномасштабної війни в Європі XXI століття. Історична логіка «економічної взаємозалежності» здавалася сильнішою за військовий сценарій.

У листопаді 2021 року директор ЦРУ Вільям Бернс особисто зустрічався з путіним і попереджав про катастрофічні наслідки вторгнення. Через три з половиною місяці російські війська перетнули кордон.

Українська обережність і страх паніки

Окремий момент — позиція Києва. The Guardian зазначає, що українське керівництво до останнього ставилося до західних попереджень з обережністю. Причина була прагматичною: різке визнання загрози могло викликати фінансову паніку, обвал валюти та масовий відтік капіталу.

Тільки навесні–восени 2021 року, коли концентрація російських військ досягла десятків тисяч осіб біля кордонів, масштаб загрози став очевидним.

Це один з ключових уроків війни: політичне керівництво змушене балансувати між попередженням суспільства і недопущенням внутрішнього колапсу.

Білорусь як стратегічний фактор

Суттєвим елементом підготовки стало придушення протестів у Білорусі в 2020 році. Після масових демонстрацій Олександр Лукашенко опинився в повній залежності від Кремля. За версією видання, це відкрило Москві можливість використовувати білоруську територію як плацдарм.

Саме з півночі — через Білорусь — у лютому 2022 року почався наступ на Київ. Без контролю над цим напрямком військова конфігурація виглядала б інакше.

Головний висновок: небезпечно вважати неможливе неможливим

The Guardian робить акцент на одному принциповому висновку: відкидати «нераціональні» сценарії небезпечно. Повномасштабна війна в Європі здавалася політично та економічно абсурдною. Але саме вона стала реальністю.

З точки зору аналізу безпеки це означає перегляд критеріїв оцінки загроз. Раціональність не завжди є визначальним фактором в авторитарних системах прийняття рішень.

У цьому контексті НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency зазначають: розуміння моменту, коли було прийнято рішення про війну, важливо не тільки для істориків. Це питання майбутніх стратегічних прогнозів — від Східної Європи до Близького Сходу.

Якщо політична воля здатна ігнорувати економічні втрати та міжнародну ізоляцію, значить попередні моделі розрахунку ризиків потребують перегляду.

Історія 2020–2022 років показує: іноді саме ті сценарії, які виглядають надмірними, і стають реальністю.