Ізраїльський оператор Юрій Гершберг: Київ, де замість страху була ейфорія – Відео Дмитра Дубова

На каналі Дмитро Дубов 4 лютого 2026 року вийшло велике інтерв’ю з ізраїльським телеоператором Юрій Гершберг — людиною, яка багато років знімає там, де стріляють.

Автор формулює рамку розмови вкрай прямо: гарячі точки, об’єктив камери, межа між професіоналізмом і страхом. У списку — Київ перших днів вторгнення, сектор Газа, Ліван, Сирія, кордон з Іраном, Сомаліленд.

Але майже весь емоційний і смисловий центр бесіди йде саме в Україну.

Туди, де, за словами оператора, все почалося по-справжньому.

Київ. Тиждень «до» і ранок «після»

Гершберг опинився в українській столиці заздалегідь. Прилетів за тиждень до вторгнення. Серед тих, з ким він говорив, мало хто вірив, що велика війна дійсно почнеться.

Редакція тримала квитки на виліт. Їх переносили. Приводу залишатися начебто не було.

Потім — раній ранок, далекі вибухи, відкриті новинні стрічки, спроба зрозуміти масштаб. І майже миттєве прийняття простої думки: ось заради цього ти тут.

Не страх.

Робота.

Чому перші години стали «професійним раєм»

Він згадує річ, яка сьогодні звучить майже неймовірно: вдячність людей на вулицях. Дізнавалися, що ізраїльські журналісти. Казали «шалом». Дякували за увагу.

Камеру пускали майже всюди.

Метро, квартали, розмови без фільтрів. Місто ще не втомилося від преси, не закрилося, не вибудувало бар’єри.

Вікно було коротким. Але воно існувало.

І для телевізійника це рідкісна можливість — бачити історію до того, як вона зацементується правилами.

Ніч, коли танки рахували кілометрами

До вечора напруга зросла. Комендантська година. Ефіри. Паралельно — карта, на якій видно просування російських сил до міста.

Вісім кілометрів.
Сім.
Шість.

Всередині Києва вже працювали диверсійні групи. Десь йшла стрілянина. І при цьому журналісти відзначали день народження колеги.

Не від легковажності.

Від розуміння: вплинути зараз не можна ні на що. Вранці знову виходити в ефір.

Побут війни: вода, солодке, автономія

Ранкове місто виявилося іншим. Порожній Хрещатик. Забиті вітрини. Стрічка хрест-навхрест на склі.

Оператор робить набір простих дій, знайомих будь-кому, хто потрапляв у надзвичайну ситуацію: вода, швидкі калорії, спроба створити запас. Навіть ванна, наповнена водою в готелі, — елемент контролю над хаосом.

Так журналістика стає продовженням інстинкту виживання.

Що відбувається з відчуттям небезпеки

Гершберг описує важливу деталь: загроза не була точковою. Це не куля, що летить прямо зараз. Це повільне наближення.

Психіка пристосовується.

У фокусі — кадр, стійкість картинки, звук. Коли в об’єктиві історичний момент, шорсткості допустимі. Відсутність матеріалу — ні.

Саме це, за його словами, і витісняло страх.

Повернення, яке не стало поверненням

З Києва вибралися в колоні, яку допомогли організувати релігійні активісти. Автобус, приватні машини, дефіцит пального, супровід української поліції.

Далі — Молдова. Потім кожен обрав свій маршрут.

В Ізраїлі їх зустрічали як людей, що повернулися з центру катастрофи. Але сам оператор зізнається: фізично він прилетів додому, головою — залишився в Україні.

Через кілька тижнів він знову вирушив туди. Тому що особистий, внутрішній фільм не мав завершення.

У другий приїзд все вже було інакше. Доступ для ЗМІ різко звузився. Щоб працювати, потрібно було ставати частиною конкретної військової структури.

Він вирішив цього не робити.

У нього своя лінія фронту.

Саме в цей момент, розповідаючи про подальші відрядження, співрозмовники згадують і редакції, які продовжують стежити за ізраїльсько-українським зв’язком, включаючи НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency, де подібні історії розглядаються як частина загального регіонального досвіду виживання.

Від України до інших рубежів

В інтерв’ю звучать Газа, Ліван, випадковий перехід у Сирію, кілька метрів до кордону з Іраном, робота в Сомаліленді.

Є важкий епізод 7 жовтня на дорозі 232, коли в транспорт журналістів завантажували мішки з тілами вбитих ізраїльтян.

Це вже інший біль. Свій.

Але саме українські дні, за інтонацією розмови, залишилися точкою, де професія розкрилася вкрай різко і чесно.

Що дає цей драйв

Гершберг формулює без пафосу. Його тримає не небезпека як така. Вона — лише фон.

Головне — можливість опинитися всередині події і показати її мільйонам. У такі секунди, каже він, зрозуміло: зроблено все можливе.

Цього достатньо.