Наприкінці січня 2026 року в українському інфополі знову сплив тезис, який регулярно виноситься Москвою на переговорні столи: “виведення українських військ з території Донбасу”. На перший погляд це звучить як черговий ультиматум, але в аналітичній колонці військового оглядача Олександра Коваленка акцент зроблено на іншому: небезпека не тільки в самому вимозі, а в словах, якими воно оформлене.
Автор прив’язує тему до переговорного треку в Абу-Дабі і називає таку постановку питання “топографічно завуальованою”. Він прямо пише: ця вимога “не тільки абсурдна, але й… небезпечна”.
“Донбас” — це не завжди те, що здається
В українській та міжнародній медійній звичці “Донбас” часто звучить як синонім двох областей — Донецької та Луганської. Але історично термін ширший: він походить від “Донецького вугільного басейну”, і різні довідники по-різному описують його межі — від “індустріального району” до трактувань через вугільний басейн і прилеглі території.
На цьому і будується головний ризик, про який попереджає Коваленко: якщо сторони одного разу підпишуть документ з розпливчастим терміном, далі починається гра в розширення сенсу — і суперечка вже не про карту, а про те, “що малося на увазі”.
У автора є коротка, дуже жорстка формулювання: “Територіальна тема в такому контексті — табу.”
І це важлива частина логіки тексту: навіть до військової математики він фіксує “червону лінію” — моральну, конституційну та міжнародно-правову.
Донецька область: цифри, якими оперує автор
Далі починається фактура — і вона потрібна, щоб зрозуміти, чому мова в матеріалі швидко йде від слів “Донбас” до конкретної географії Донецької області.
Коваленко стверджує, що Україна контролює в Донецькій області близько 5 500 км².
Він також наводить оцінку, що за весь 2025 рік армія рф захопила 4 329 км² території України, при цьому, за його словами, втрати склали 418 010 (в тексті під “втратами” маються на увазі загальні втрати особового складу в трактуванні автора).
Окремо він оцінює, що в Донецькій області за 2025 рік могло бути захоплено близько 2 200 км² (з застереженням про складність точної оцінки).
Важливо: це не офіційний звіт Генштабу і не єдина міжнародна статистика, а оцінки з авторської колонки. Але в логіці тексту вони служать одній меті — показати, що вимога “вивести війська” означає отримати величезний територіальний результат без штурму.
Слов’янськ–Краматорськ: чому саме цей вузол називають “плацдармом”
Ключове поняття статті — Слов’янсько-Краматорський плацдарм (СКП). Автор описує його як найбільш насичену укріпленнями частину Донецької області, що формувалася з 2014 року.
Сенс тут не в красивому терміні, а в практичному висновку: якщо Слов’янськ і Краматорськ “відкриваються” без бою, змінюється конфігурація фронту і з’являється вікно для більш глибокого просування противника.
І ось тут у автора звучить одна з найрізкіших формулювань: він пише, що в порівнянні з СКП “Бахмут… — квіточки”, “Авдіївка здасться легкою прогулянкою”.
Це публіцистичний прийом, але він відображає ідею: мова про район, який роками “нашивали” фортифікаціями.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency стежить за подібними сигналами саме тому, що формулювання про “виведення військ” — це не тільки українська внутрішня дискусія: вони швидко потрапляють у міжнародні переговорні пакети, а значить, завтра стануть предметом тиску на Київ з боку різних столиць.
Військова логіка вимоги: “не штурмувати, а забрати”
Коваленко підкреслює: він обговорює не тільки мораль і право, але й військову доцільність.
Якщо перевести на просту мову, теза така:
Україні пропонують піти з максимально укріпленого району.
рф отримує ключовий вузол без боїв, втрат і часу.
Далі змінюється геометрія лінії фронту і відкриваються нові напрямки тиску.
Для ілюстрації складності боїв автор наводить ще дві цифри: за його оцінкою, на Покровсько-Мирноградському напрямку задіяна 170-тисячна група, а сумарно в боях у Донецькій області — понад 300 тисяч.
І знову: це оцінка автора, але вона вбудована в аргумент, чому “переговорна формула” може стати обхідним шляхом, щоб не “ламати” СКП військовою силою.
Чому “термінологічна дисципліна” раптом стає питанням безпеки
Одна з найбільш практичних частин тексту — вимога говорити точніше. Автор фактично пропонує інформаційне завдання: пояснювати партнерам різницю між “Донбасом” і “Донецькою областю”, щоб не залишати простору для маніпуляцій.
Це не абстракція. У різних джерелах дійсно співіснують кілька рамок розуміння “Донбасу”: сучасна політична, індустріальна та географічна.
Якщо дипломатичний документ не закріплює, яку саме рамку сторони використовують, — залишається поле для подальших трактувань.
Що це означає для Ізраїлю та регіону
На ізраїльському порядку денному війна в Україні давно читається ширше, ніж “європейський конфлікт”: сюди постійно “підмішуються” Іран, дрони, ракетні технології, санкції, морські маршрути, а також дипломатичні практики тиску і торгу.
Тому “словесні пастки” в переговорах — річ не теоретична. Якщо одна сторона домагається легалізації розпливчастих формулювань, це потім застосовується і в інших точках світу: спочатку як прецедент, потім як інструмент.
І ще момент: майданчики на кшталт ОАЕ (якщо переговорний процес дійсно туди зміщується) створюють додатковий контекст — регіональні посередники, “пакетні” обміни, зовнішні інтереси. У такому форматі точність термінів стає не педантизмом, а страховкою.
Наша думка (редакція НАновини)
Ми б сформулювали так: питання “виведення військ” — це не просто тиск на фронт, а тиск на мову.
Коли переговори починають спиратися на терміни, які можна розтягувати як гуму, це майже завжди закінчується тим, що слабка сторона змушена безкінечно доводити “що малося на увазі”. І кожен наступний раунд починається не з миру, а з нових уточнень — вже під загрозою.
У цій логіці важливий не тільки Слов’янськ і Краматорськ як укріплений вузол, але й урок для всіх, хто спостерігає війну з боку: якщо сьогодні в документі закріплюють “Донбас” без визначення, завтра так само можуть закріпити будь-який інший розпливчастий термін — і пред’явити його як юридичну реальність.
Для Ізраїлю, який живе у світі, де формулювання резолюцій, заяв і “червоних ліній” часто вирішують не менше, ніж батареї ППО, це урок особливо зрозумілий: у великих конфліктах іноді спочатку ламають карту словами — і тільки потім рухаються технікою.
