- 14 Січня, 2026
- 5:02 pm
- Ізраїль
В Хайфі оголосили лауреатів міського звання «Почесний житель Хайфи» — на івриті це יקירי העיר חיפה. Серед 12 нових лауреатів за 2025 рік виявилася репатріантка з України: Міра Гросс (מירה גרוס), уродженка Чернівців.
Церемонія вручення відбулася 8 січня 2026 року в Центрі «Крігер» — מרכז קריגר. Там же був опублікований офіційний список лауреатів. У матеріалах мерії поруч з ім’ям Міри Гросс вказано її суспільне становище: «יו”ר מועצת בני ברית חיפה» — голова ради B’nai B’rith Хайфа (בני ברית חיפה), з поясненням про лідерство у волонтерських ініціативах у сфері здоров’я, підтримки жінок, роботи з підлітками з особливими потребами та проєктів, пов’язаних із спільним життям різних громад міста.
Історія Міри Гросс — приклад «тихого» внеску, який рідко стає героєм гучних заголовків. Але саме такі біографії міста, як правило, і відзначають: там є десятиліття роботи, відповідальність, людська стійкість і звичка доводити справу до результату.
Що означає звання «ікарей Хайфи» (יקירי העיר חיפה)
Нагорода «יקירי העיר חיפה» — це не конкурс популярності і не формальна «галочка» за один успішний проєкт. Муніципалітет підкреслює: звання присуджується раз на рік і, як правило, не більше ніж 12 людям. У правилах вказаний віковий критерій: кандидати розглядаються, якщо їм 70+, а також важливі тривале проживання в місті і те, що «центр життя» людини знаходиться в Хайфі. Комісія, як зазначається, за можливості враховує і демографічну картину міста.
Простіше кажучи, це завжди історія про довгу дистанцію. Щоб тебе помітили на такому рівні, потрібно роками бути корисним — у лікарні, у школі, в громадських структурах, у міських проєктах, у місцях, де допомога не виглядає «медійно», але без неї все ламається.
Чернівці → Ізраїль: початок біографії Міри Гросс (מירה גרוס)
В офіційній біографії, опублікованій муніципалітетом, сказано, що Міра Гросс народилася в 1948 році в Чернівцях (Україна). Там же вказані імена батьків: Залман і Сара Беркович.
Окремо підкреслюється, що сім’я була в статусі «מסורבת עלייה» — «відмовники»: репатріація не була простою процедурою, дозвіл на виїзд доводилося домагатися. У 1972 році вона репатріювалася в Ізраїль з чоловіком і тримісячною дочкою. Ця деталь важлива не «для сентиментальності», а для розуміння реальності: переїзд у нову країну у неї почався не з “періоду адаптації в спокої”, а відразу з відповідальності і побутової напруги.
У тій же біографії сказано, що її чоловік — Леон Гросс (ליאון גרוס), футболіст київського «Динамо». Для хайфської аудиторії це не порожня довідка: Леон Гросс після репатріації був пов’язаний і з ізраїльським футболом, тому прізвище в місті впізнаване не тільки в медичному середовищі.
Навчання і професійна база: не «просто медсестра»
Офіційні дані мерії додають штрихи, які зазвичай губляться в короткому переказі.
У Міри Гросс вказана ступінь бакалавра з біології та сестринської справи. Пізніше вона продовжувала навчання і професійний розвиток — це важливий елемент її кар’єри, тому що медсестринство в Ізраїлі на управлінському рівні давно перестало бути тільки «ремеслом» і вимагає адміністративних і системних компетенцій.
У цій біографії не відчувається «кар’єризму заради кар’єри». Скоріше — звичка вчитися і розширювати компетенції, щоб відповідати за людей і процеси в лікарні без самообману.
«Лін» (מרכז רפואי לין): 43 роки медицини і відповідальність за систему догляду
Професійно Міра Гросс — медсестра. В офіційній біографії вказано, що приблизно через пів року після репатріації вона почала працювати в системі охорони здоров’я. Пізніше вона спеціалізувалася в темі діабету, а з часом дійшла до керівної позиції в медцентрі «Лін» в Хайфі — מרכז רפואי לין (це структура Clalit, כללית).
У джерелах зустрічаються дві близькі формулювання: אחות ראשית (головна медсестра) і מנהלת הסיעוד (директор/керівник сестринської служби). Щоб українською звучало точно і “без підвисань”, коректніше писати так: керівник сестринської служби медцентру «Лін».
Це не посада «про кабінет». Це відповідальність за стандарти догляду, навчання і якість роботи сестринського персоналу, організацію процесів, розподіл ресурсів, комунікацію між відділеннями. Зазвичай саме на такому рівні людина стає тим, хто тримає клініку “в тонусі” кожен день — без зайвого шуму.
Міра Гросс вийшла на пенсію в 2016 році. Якщо рахувати за публічною хронологією (робота незабаром після 1972–1973 і до 2016), цифра «43+ роки» виглядає обґрунтованою. Ізраїльське видання Haipo у матеріалі про її вихід на пенсію формулює це прямо: 43 роки роботи в системі сестринської справи і управління. Там же описаний прощальний вечір, на якому, за публікацією, були присутні близько 120 колег.
В окремій замітці Haipo про призначення наступниці додана ще одна важлива деталь: Міра Гросс була керівником сестринської служби «Лін» близько двох десятиліть. Це вже не просто «довго працювала», а «довго керувала системою», що для лікарні — ключовий момент.
Робота ширше лікарні: просвіта, громадське здоров’я і системні проєкти
Офіційна біографія мерії підкреслює: її діяльність не обмежувалася стінами «Лін».
Серед напрямків згадуються проєкти з просвіти про здоров’я, а також участь на рівні взаємодії структур охорони здоров’я. У біографії фігурує і проєкт МОЗ, пов’язаний з популяризацією здорового способу життя, згадується формат лекцій і зустрічей для різних аудиторій — від дітей до літніх.
Ці деталі важливі з однієї причини: вони показують, що її кар’єра розвивалася в бік публічного здоров’я і системного підходу — коли ти думаєш не тільки про поточного пацієнта, але і про те, як зробити так, щоб люди менше хворіли і краще розуміли, що з ними відбувається.
Після пенсії: B’nai B’rith Хайфа (בני ברית חיפה) як продовження «міської роботи»
Якби історія закінчилася в 2016-му, це вже була б сильна біографія.
Але вона продовжується — і саме тут з’являється другий шар, який мерія прямо пов’язує з присудженням звання «יקירי העיר חיפה».
Після виходу на пенсію Міра Гросс продовжила громадську діяльність у B’nai B’rith Хайфа (בני ברית חיפה). В офіційному списку лауреатів поруч з її ім’ям вказана посада: יו”ר מועצת בני ברית חיפה — голова ради організації.
Мерія формулює напрями її роботи досить ясно: волонтерські проєкти у сфері здоров’я, підтримка жінок, допомога підліткам з особливими потребами, ініціативи, пов’язані з міжгромадським діалогом і «спільним життям» у місті.
Окреме привітання організації B’nai B’rith після церемонії (датоване 9 січня 2026 року) додає конкретику: їй приписують допомогу у відкритті нових підрозділів, підтримку жінок, роботу з підлітками, з «одинокими солдатами» і з репатріантами, а також просування якості життя і здоров’я в громаді.
Це важливо підкреслити простою мовою: мова не про «символічну участь», а про роботу, яка вимагає часу, зв’язку з людьми, організаторських навичок і вміння постійно включатися.
У локальних публікаціях, пов’язаних з B’nai B’rith, згадуються і практичні проєкти — наприклад, ініціативи допомоги дітям з сімей з низьким доходом (на кшталт забезпечення шкільними рюкзаками). Вони корисні як факт: показують масштаб “земної” роботи, що не вимагає камери.
Чому Хайфа відзначила саме таку біографію
Коли мерія описує сенс нагороди «ікарей міста», там звучить зрозумілий критерій: це люди, які залишили слід у житті Хайфи.
Історія Міри Гросс підходить під цей критерій майже «підручниково», але без підручникового пафосу:
- алія з Чернівців, складний шлях сім’ї «відмовників»;
- десятиліття медицини в Хайфі;
- керівна роль у сестринській службі «Лін»;
- продовження громадської роботи після пенсії, причому в структурах, які реально допомагають людям;
- поєднання професійного досвіду і волонтерської практики.
Це виглядає як нормальна міська логіка: Хайфа відзначає тих, хто роками робить роботу, від якої залежать інші. І робить це без необхідності перетворювати людину в «плакат».
Чому це важливо для рубрики «Євреї з України»
Чернівці — місто з сильною єврейською історією, і у багатьох ізраїльтян українського походження ця географія не абстрактна, а особиста.
Історія Міри Гросс — не про гучні заяви, не про скандали і не про “велику політику”. Вона про те, як євреї з України вбудовувалися в Ізраїль через системні професії і громадську відповідальність: лікарні, просвіта, волонтерські мережі, підтримка тих, кому важко.
І, мабуть, це один з найточніших способів говорити про «внесок»: не гаслами, а біографіями, де видно, скільки років людина тримала місто на руках.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency. – у нашій рубриці “