- 13 Січня, 2026
- 1:14 pm
- Близький Схід
Західні джерела безпеки оцінюють обсяг іранських поставок для російської армії у війні проти України в суму близько 2,7–3 млрд доларів лише за ракетною номенклатурою. Йдеться про сотні балістичних і зенітних ракет, а також про дрони-камікадзе та супутні технології, які стали частиною російської військової логістики після початку повномасштабного вторгнення.
За даними, які наводить Bloomberg 12 січня 2026 року з посиланням на західного чиновника з безпеки, контракти між Тегераном і Москвою почали оформлятися ще восени 2021 року — до лютого 2022-го. Це важлива деталь: співпраця у сфері озброєнь не виникла «по ситуації», а будувалася заздалегідь, як політико-технологічний проєкт.
Що, за оцінками Заходу, Іран передав Росії
У переліку фігурують балістичні ракети малої дальності Fath-360, близько 500 інших балістичних ракет, а також близько 200 зенітних ракет для систем ППО. Окремою лінією йдуть безпілотники Shahed-136 і пакет рішень, що дозволив Росії розгорнути виробництво аналогів під маркою «Герань-2».
Один з контрактів на поставки дронів, укладений на початку 2023 року, оцінюється в 1,75 млрд доларів. Сукупні витрати Росії на іранську військову продукцію з кінця 2021 року західні оцінки піднімають вище позначки 4 млрд доларів.
Чому ця історія важлива для України
Для України тут ключове — не лише обсяг, але й тип поставок. Балістичні ракети та масові дрони закривають для Росії те, що складно і дорого відновлювати всередині країни під санкціями: стабільний «конвеєр» засобів дальнього ураження.
Крім того, зв’язка «дрони + ракети + боєприпаси» дозволяє Москві підтримувати тиск на енергетику та інфраструктуру, не витрачаючи виключно власні запаси.
Аналітика: що Росія могла дати Ірану взамін
Питання «що взамін?» у таких угодах майже завжди важливіше суми. Гроші — це зовнішній шар. Усередині, як правило, обмін політичними гарантіями, технологіями та обхідними схемами.
Ось найбільш реалістичні напрямки, які логічно випливають з того, як зазвичай будуються такі союзи під санкціями.
1) Технології та інженерна допомога
Навіть при тому, що Іран сам уміє багато, Росія залишається джерелом окремих компетенцій: матеріали, двигуни, елементи систем наведення, компонентна база, рішення по РЕБ, інтеграція ракетних комплексів та модернізація платформ. Не обов’язково «передача чудо-технологій», іноді достатньо доступу до вузлів, які складно купувати відкрито.
2) Повітряні та оборонні можливості
Іран хронічно уразливий в авіації та ППО. Росія могла компенсувати це поставками або модернізацією систем — від авіаційних деталей і озброєнь до консультацій з протиповітряної оборони, навчання та обслуговування. Навіть обмежені пакети такого роду різко підвищують внутрішню стійкість режиму.
3) Санкційні обходи та фінансова інфраструктура
Практичний обмін може виглядати так: Іран дає зброю, Росія дає маршрути, схеми та посередників. Сірий експорт, тіньові платежі, бартерні ланцюжки, крипто/банківські прокладки, «перепакування» походження товарів. Для двох країн під санкціями це не побічна тема, а основа виживання економічних потоків.
4) Нафта, паливо та спільні торгові конструкції
Ірану критично важливо продавати нафту та нафтопродукти. Росії — теж. Парадоксально, але в таких зв’язках вони можуть допомагати один одному: змішування партій, перевантаження, зміна прапорів, логістика через треті країни, страхування «через проксі». Це створює для Ірану вікно доходів і для Росії — канал обходу обмежень.
5) Політична «криша» та дипломатична підтримка
Москва системно використовує право вето та дипломатичні інструменти, щоб розмивати тиск на партнерів. Для Тегерана це не абстракція: менше ізоляції — більше простору для маневру. В обмін Іран стає постачальником ресурсів і зброї, а також майданчиком для тестування та обкатки рішень.
6) Військово-промислова кооперація як довгий контракт
Окрема цінність для Ірану — не разовий продаж, а перехід до спільного виробництва та постійного циклу оновлень. Якщо Іран допоміг Росії з «локалізацією» дронів, то Росія могла допомагати Ірану з тим, що важко масштабувати швидко: матеріалами, оптикою, мікроелектронікою, компонентами для точності та дальності.
Що виглядає найменш ймовірним
Повноцінний оборонний союз із зобов’язанням «вступатися один за одного» виглядає менш реалістично — навіть при гучних формулюваннях про «стратегічне партнерство». Такі режими зазвичай залишають собі простір для відступу, щоб не бути втягнутими в чужу війну автоматично.
Підсумок
Угоди Росії та Ірану — це не просто «поставка ракет за гроші». Це взаємна страховка двох режимів під санкціями: один отримує зброю і темп війни, інший — технології, логістику, фінансові схеми та дипломатичне прикриття.
І саме тому будь-яка тріщина в цій зв’язці — політична чи технологічна — може мати прямі наслідки не лише для регіону, але й для фронту в Україні.
В ізраїльській оптиці ця історія теж читається окремо: коли Іран розширює військові можливості через союз із Москвою, це автоматично підвищує ризики для Ізраїлю і посилює значення контролю над технологічними «мостами», які з’єднують Тегеран із зовнішнім світом — про це все частіше пише НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.