Зміна меморіального ландшафту на окупованих територіях України: як формується нова ідеологія

На територіях України, що знаходяться під російською окупацією, за останні роки фіксується масштабна перебудова меморіального простору. Одні пам’ятники зводяться, інші — реконструюються зі зміненим змістом, треті — зникають повністю. Український історик Юрій Латиш у своєму аналізі для «Нової газети Європа» зазначає, що це не стихійна діяльність, а системна робота, вбудована в державну пропаганду Росії.

Темп, з яким змінюється символічний простір окупованих областей, вказує на заздалегідь вибудувану стратегію. У місцях історичних подій з’являються нові монументи, вписані в політичний наратив, де сучасна війна трактується як продовження попередніх «визвольних» кампаній. Це дозволяє російським структурам формувати образ спадкоємності, пов’язуючи минуле з поточними діями армії та влади.

Ідеологічні маніпуляції стають базою для формування потрібної версії історії. Центральне місце займає культ Великої Вітчизняної війни, який використовується як виправдання нинішніх рішень. При відновленні пам’ятників додаються нові епізоди та фігури, що пов’язують 1940-ті роки з війною 2010-х і 2020-х.

Одним із яскравих прикладів Латиш називає меморіальний комплекс на Саур-Могилі в Донецькій області. Первісно створений у 1967 році на пам’ять про бої 1943-го, він був зруйнований у 2014-му. Нова російська версія комплексу об’єднала історичні образи з пантеоном «героїв ДНР». Таким чином створюється єдина лінія — від Другої світової війни до сучасних збройних формувань.

Схожі процеси відбуваються і в інших місцях. У Красному Лучі оновлений історичний меморіал отримав нові візуальні елементи, що підкреслюють «спадкоємність поколінь» і підсилюють ідеологічне повідомлення. Така ж логіка проявляється у використанні символіки Київської Русі, яку російська пропаганда намагається привласнити, пов’язуючи її виключно з сучасною Росією.

Паралельно окупаційні адміністрації ведуть протилежну роботу — видаляють пам’ятники, пов’язані з українською ідентичністю. Деінсталяції піддаються монументи жертвам Голодомору, репресій, діячам української культури. Навіть нейтральні об’єкти, такі як пам’ятник актору Євгену Матвєєву в Херсонській області, отримують нове політичне значення в рамках переосмислення простору. Смислове навантаження таких змін — навіяти ідею про відсутність самостійної української історії та культури.

Окрему роль відіграє Російське військово-історичне товариство (РВІО). Ця структура координує будівництво нових пам’ятників, реконструкції, освітні заходи та масові акції. На окупованих територіях створюються місцеві відділення РВІО, які забезпечують ідеологічну роботу з населенням і школярами, закріплюючи потрібний історичний наратив.

Юрій Латиш підводить підсумок: зміни в меморіальному просторі окупованих регіонів — це повноцінна ідеологічна операція. Вона спрямована на легітимізацію російської влади, переписування локальної історії та включення сходу України в символічне поле Росії. Така політика показує, що Москва розглядає війну не просто як військовий конфлікт, а як спробу переоформлення ідентичності регіону.

Ця трансформація, по суті, впливає і на сприйняття конфлікту в міжнародному середовищі, де аналіз меморіальних практик стає індикатором масштабу російської пропагандистської діяльності. За ситуацією уважно стежать аналітики, дослідники та українська діаспора в Ізраїлі — включаючи аудиторію НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency, де подібні матеріали допомагають простежити, як змінюється простір, історія та політична реальність під впливом окупаційної політики.