Голодомор: пам’ять, яка не зникає. 22 листопада 2025 року Україна згадує мільйони загиблих

Національний день скорботи і нагадування про злочин проти українського народу

22 листопада 2025 року Україна проводить День пам’яті жертв Голодомору — дату, яка щороку повертає увагу до подій 1932–1933 років. Це не просто історична дата, а день, коли мільйони українців — в Україні та за її межами — запалюють свічку пам’яті. Цей жест став універсальним символом нагадування: трагедія була реальною, вона забрала мільйони життів, і спроби її заперечувати — частина тієї ж політики, що призвела до катастрофи.

День пам’яті жертв Голодоморів – щорічний національний пам’ятний день в Україні, який припадає на четверту суботу листопада. У 2025 – на 22 листопада.

Юридичне обґрунтування: який період визнаний геноцидом і чому

Юридична база України чітко розмежовує голодні кампанії різних років. Ключовий документ — Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» № 376-V, прийнятий 28 листопада 2006 року. У цьому законі міститься однозначне формулювання: Голодомор 1932–1933 років є геноцидом українського народу. Ця норма має пряме діяння і визначає державну позицію.

Закон фіксує кілька принципових юридичних наслідків:

• публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років кваліфікується як образа пам’яті жертв;
• держава зобов’язана забезпечувати відкритий доступ до архівів, пов’язаних з періодом голоду;
• державні органи несуть відповідальність за увічнення пам’яті загиблих.

Визнання геноцидного характеру поширюється виключно на період 1932–1933 років.

Це відповідає як історичним матеріалам, так і юридичним критеріям геноциду за Конвенцією ООН 1948 року. Дослідники зазначають, що саме в цей період фіксується сукупність ознак: цілеспрямовані дії влади, спрямовані на знищення українського населення як групи, примусові заходи, заборона виїзду, репресивні практики та приховування наслідків.

Періоди 1921–1923 і 1946–1947 років на законодавчому рівні кваліфікуються інакше.

У чинній термінології українського законодавства вони визначені як «масові штучні голоди» — штучні голодні кампанії, викликані політикою влади. Однак їх геноцидний характер офіційно не закріплений. Це пов’язано з відсутністю достатньої доказової бази для формальної відповідності критеріям Конвенції про запобігання геноциду. Тому вживання терміна «голодомори» у множині в юридичній площині вважається некоректним: воно розмиває сенс поняття Голодомору 1932–1933 років як геноциду в строгому правовому значенні.

Українські дослідницькі інститути та міжнародні консультативні структури продовжують вивчати інші періоди голоду, але до теперішнього часу жодних нормативних актів, що розширюють юридичне визначення геноциду на 1921–1923 або 1946–1947 роки, не приймалося.

Таким чином, юридичне визнання стосується лише одного періоду, що і закріплено українським законом.

Голодомор визнаний геноцидом українського народу десятками держав. Історики сходяться в одному: голод не був наслідком поганого врожаю. Він був створений вручну, як інструмент руйнування української ідентичності, незалежного селянства, культурної та політичної еліти.

Як сталінська політика перетворила хліб на зброю

У 1932–1933 роках радянське керівництво організувало політику, засновану на насильницькому вилученні продовольства, блокаді сіл, забороні виїзду та кримінальному переслідуванні тих, хто намагався врятуватися. Існував прямий заборона на допомогу голодуючим. Навіть міжнародні пропозиції про постачання продовольства СРСР відхиляв.

Показовий контекст: у ту ж епоху, коли українські сім’ї вмирали тисячами щодня, Радянський Союз збільшував експорт зерна. Україні та Кубані — регіонам з великою часткою етнічних українців — припадало до 70% всього радянського експорту зернової продукції. Це означало одне: зерно вивозили, поки люди гинули.

Відома фраза Сталіна — «Немає людини — немає проблеми» — передає підхід до цілого народу. Джерела показують, що рішення приймалися свідомо і методично. Репресії супроводжували кожен етап хлібозаготівельних кампаній.

«Закон про п’ять колосків» і руйнування базового права на життя

Одним з ключових механізмів була політика кримінальних покарань за спробу зібрати хоч щось для виживання. «Закон про п’ять колосків» призвів до того, що понад 50 тисяч осіб були засуджені за перші місяці його дії. Селяни втрачали право на врожай, вирощений ними ж.

Одночасно відбувалося включення населених пунктів у так звані «чорні дошки». До 80% сіл і колгоспів УРСР потрапили під це визначення — з повним вилученням їжі, забороною виїзду та звинуваченнями в «саботажі». На практиці це означало знищення громад.

Покарання доходили до абсурду і цинізму. «Натуральні штрафи» могли включати 15 місяців без м’яса, конфіскацію картоплі, сала, а потім — майже всіх продуктів. Репресії робили неможливим навіть мінімальне виживання.

Смертність: реальні цифри і динаміка трагедії

Історики наводять різний показник загальної смертності: від 3 до 7 мільйонів тільки в межах УРСР. При цьому в розрахунок не входять ті українці, які жили за межами республіки і також померли від голоду, а також сотні тисяч депортованих і знищених під час колективізації.

За демографічними даними, в найважчий період — навесні і влітку 1933 року — щодня вмирали близько 28 тисяч осіб:
• 1168 осіб на годину
• 20 осіб на хвилину

Фактично щорічний приріст населення України був підірваний на десятиліття. Близько 6 мільйонів українців так і не народилися — демографічна яма стала одним з прямих наслідків Голодомору.

За саме збереження фактів про те, що відбувалося, люди отримували до 10 років таборів. Будь-яка спроба задокументувати події вважалася антисистемною діяльністю.

Заперечення злочину: радянська і сучасна російська риторика

СРСР десятиліттями приховував відомості про масову смертність. Статистика закривалася, документи знищувалися, публікації заборонялися. Лише після розпаду Союзу стало можливим відновити картину трагедії за допомогою архівів, демографічних досліджень і свідчень очевидців.

Сучасна Російська Федерація продовжує лінію заперечення або мінімізації. Це включено в ширшу стратегію ревізії історії, де злочини сталінського режиму трактуються як «неоднозначні» або «не доведені». Однак міжнародні дослідження і архіви надають однозначні докази: дії були системними і спрямованими.

Сім фактів, які розкривають масштаб Голодомору

Нижче — ключові дані, підтверджені дослідженнями українських і зарубіжних істориків:

1. СРСР збільшив експорт зерна в чотири рази за два роки, і саме українські регіони забезпечували до 70% експорту.
2. Понад 50 тисяч осіб засуджені за «законом про п’ять колосків» за перші місяці.
3. До 80% українських сіл занесли на «чорні дошки» — з тотальним вилученням їжі і забороною виходу.
4. «Натуральні штрафи» посилювали голод, відбираючи м’ясо, картоплю, сало та інші продукти.
5. 10 років таборів отримували люди, які намагалися зберегти документальні свідчення трагедії.
6. 6 мільйонів ненароджених українців — демографічний підсумок політики штучного голоду.
7. Жодна людина не була покарана за організацію Голодомору в радянській Україні.

Ізраїль і Голодомор: історія визнання, обмеження і політичний контекст

Відношення Ізраїлю до теми Голодомору 1932–1933 років сформувалися в складній комбінації історичної обережності, дипломатії та внутрішніх політичних факторів. Ізраїль — один з небагатьох стратегічних партнерів України, який приділяє значну увагу трагедії на рівні символічних жестів, але при цьому уникає юридичного визнання Голодомору як геноциду.

Докладно про це в нашій статті – 

Історія визнання Ізраїлем Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом українського народу — (2007 — 2025 — ?)

Офіційна позиція держави Ізраїль

На сьогоднішній день Ізраїль не визнав Голодомор геноцидом. Офіційне пояснення зводиться до двох аргументів:

1. трагедія торкнулася кількох національних груп СРСР, а не тільки українців;
2. кваліфікація подій як «геноцид» вимагає юридичної оцінки, з якою Ізраїль традиційно вкрай обережний у міжнародних питаннях, пов’язаних з історичними злочинами.

Ця позиція незмінна вже майже два десятиліття.

Це не означає заперечення трагедії — тільки обережність у юридичній площині.

Офіційне відкриття пам’ятника жертвам Голодомору в Єрусалимі

• 2025 рік: в Єрусалимі встановлено перший в Ізраїлі пам’ятник жертвам Голодомору, створений за участю української громади та місцевих муніципальних структур. Для країни, де визнання трагедій пов’язане з дуже строгими внутрішніми правилами, такий меморіальний жест — значний крок.

Пам’ятник жертвам Голодомору в Ізраїлі буде офіційно відкритий в Єрусалимі на початку грудня 2025 року. Церемонія пройде в рамках візиту української урядової делегації, яку очолює заступник прем’єр-міністра Тарас Качка. Інформацію підтвердив для The Jerusalem Post посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук.

«Це значний пам’ятник, присвячений великому голоду в Україні, який забрав життя 6 мільйонів українців, включаючи кілька сотень тисяч євреїв. Для нас це дуже важливо — і важливо пам’ятати про це».

Про пам’ятник ми писали –

В Єрусалимі встановили перший пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років в Україні — що відомо?

Монумент встановлено в Wohl Rose Park — зеленій зоні між будівлею Кнесету та Верховного суду Ізраїлю.

Пам’ятник присвячений приблизно 6 мільйонам загиблих, включаючи кілька сотень тисяч євреїв, які жили на території УРСР в роки Голодомору.

Значення для української діаспори в Ізраїлі

Для українців, які живуть в Ізраїлі, питання пам’яті про Голодомор не є формальним. Пам’ятні заходи проходять щорічно, офіційне відкриття пам’ятника в Єрусалимі стане важливою точкою консолідації громади.
Навіть без офіційного визнання геноциду ці кроки посилюють міжнародну видимість трагедії і допомагають українській пам’яті отримати підтримку в країні, де питання історії мають особливу вагу.

Чому важливо пам’ятати сьогодні — в умовах нових загроз

Контекст 2025 року робить пам’ять про Голодомор особливо актуальною. Політики знищення, заперечення, тиску і спроби позбавити українців права на власну історію нікуди не зникли. Порівняння по суті не є прямими, але механізми пропаганди і придушення пам’яті залишаються знайомими.

Для українців в Ізраїлі і по всьому світу пам’ять про Голодомор — це нагадування про ціну свободи і причину, з якої опір імперській політиці триває. Пам’ять — частина боротьби за майбутнє, в якому подібні трагедії неможливі.

22 листопада 2025 року: де б ви не були, запаліть свічку

Свічка пам’яті: чому цей символ став частиною української ідентичності

Щороку в цей день українці по всьому світу запалюють свічку між 16:00 і 20:00. Свічка в багатьох діаспорах — включаючи Ізраїль, Європу, Північну Америку — стала знаком солідарності і пам’яті. Цей жест підкреслює: трагедія не забута, спроби стерти її наслідки не вдаються.

Для сімей, чиї предки пережили Голодомор або не пережили, свічка — це не ритуал, а форма свідчення. Вона нагадує, що український народ пройшов через спробу знищення і зберіг свою ідентичність.

Цей день об’єднує тих, хто згадує мільйони загиблих. Свічка у вікні — це спосіб сказати, що пам’ять зберігається, і що спроби знищити український народ зазнали поразки.

22 листопада — час, коли одна маленька свічка у вікні стає частиною великого світлового поля.

НАновини Новини Ізраїлю Nikk.Agency

Ми пам’ятаємо.
Ми говоримо про це.
Ми не дозволимо стерти правду.

…