Андрій Парубій, лідер Євромайдану, відійшов від політики, але для Кремля залишається ворогом.

30 серпня у Львові застрелили українського політика Андрія Парубія, який у період Євромайдану 2013–2014 років займав посади коменданта наметового табору та керівника «Самооборони Майдану». З 2016 по 2019 рік він був спікером Верховної Ради. Журналіст Костянтин Скоркін у статті для Carnegie Politika аналізує оцінку постаті Парубія в Україні та Росії.

Вбивство одного з лідерів Майдану Андрія Парубія десять років тому викликало б величезний резонанс. Сьогодні ж воно виглядає більше як зведення рахунків з відставним політиком, колись важливим.

Для Москви Парубій залишався символічним персонажем, з якого почалася улюблена Кремлем наративна лінія про нацистів, що захопили владу в Києві. Його смерть корелює зі спробою переосмислити події 2014 року, коли Росія втратила контроль над Україною. У сприйнятті російського керівництва Парубій та його виборці з «київської хунти» продовжують впливати на українську політику.

Хто такий Парубій

Парубій увійшов у політику на межі 80–90-х років, ставши частиною першого призову пострадянських націоналістів із західної України. Він народився у Львівській області та орієнтувався на ідеологію міжвоєнної ОУН. Перші його кроки в політиці пов’язані з відновленням могил учасників ОУН-УПА та участю в антикомуністичних мітингах, за що його заарештували в 1989 році.

На початку 1990-х років Парубій став одним із засновників Соціал-національної партії, яка пізніше перетворилася на більш респектабельну «Свободу». Однак він обрав кар’єру в «Нашій Україні» Віктора Ющенка, хоча й надалі зберігав навички вуличної боротьби.

У часи Майданів він командував наметовими містечками, а пізніше, у Верховній Раді, брав участь у бійках з проросійськими колегами. У 2014 році перемога Майдану вивела його на високий рівень політики: він став секретарем РНБО, відповідальним за протистояння проросійським сепаратистам.

На парламентських виборах 2014 року Парубій був обраний депутатом від партії «Народний фронт» і зайняв пост спікера Верховної Ради. Однак кар’єра пішла на спад з приходом до влади Володимира Зеленського навесні 2019 року, коли Парубій припинив активно брати участь у політичному житті.

Забуті вожді

Політична доля Парубія відображає загальну картину відходу з авансцени лідерів Майдану. За останнє десятиліття майже всі вони покинули активну політику, не зумівши створити ефективну опозицію. Олігархічні структури інкорпорували багатьох із них у першу постреволюційну п’ятирічку, але в 2019 році хвиля оновлення еліти знесла залишки старої гвардії.

На плаву залишився лише Віталій Кличко, мер Києва з 2014 року. Решта — Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок — потихеньку зникли з горизонту української політики. Колишній в. о. президента Олександр Турчинов також втратив свій вплив, а Сергій Пашинський припинив участь у парламенті і перебуває під слідством.

Кремль і Майдан

Вбивство Парубія у Львові викликає питання про його політичне минуле, породивши різні версії того, що сталося. Дійсно, коли на нього зазіхали у 2014 році, це можна було пояснити його статусом у той момент. Питання, кому він потрібен зараз, залишається відкритим.

Парубій просив надати йому охорону, однак влада відмовила. Існують чутки про можливі кримінальні зв’язки та конфлікти серед ультраправих, а також про страх команди Зеленського протистояння з таким відомим організатором.

Найбільш ймовірна версія пов’язана з «рукою Москви». Силовики заявили про затримання ймовірного вбивці, завербованого ФСБ, однак сам підозрюваний стверджує, що хотів помститися українській владі. У цьому зв’язку засудження Кремля може здаватися ясним.

У будь-якому разі логіка Москви щодо Парубія залишається актуальною. Він продовжує бути ворогом для російського керівництва, і навіть якщо безпосередньо Кремль не бере участі у вбивстві, воно вписується в загальну картину ідеологічного протистояння.

Крім того, для Володимира Путіна події Євромайдану залишаються живими у публічності, і він використовує їх як обґрунтування своєї агресії проти України. У підсумку, вбивство Парубія підкреслює, наскільки зміни в українській політиці стають предметом для маніпуляцій з боку зовнішніх сил.

Читайте на – НАновини Новини Ізраїлю